Ухвала суду № 53927242, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/800/51145/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 12.11.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014

у справі № 807/266/13-а

за позовом Дочірнього підприємства „Дж.Д.Ф. Сервіс ЛТД?

до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Закарпатській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство „Дж.Д.Ф. Сервіс ЛТД? звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про скасування податкових повідомлень - рішень: №000011/22-0/32545544 від 21.01.2013, №000015/22-0/32545544 від 21.01.2013, № 000014/22-0/32545544 від 21.01.2013, №000012/22-0/32545544 від 21.01.2013.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 та складено акт № 18/22-0/32545544 від 04.01.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 000011/22-0/32545544, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 299504 грн.; № 000015/22-0/32545544, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 113658 грн.; №000014/15-0/32545544, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 221940 грн.; № 000012/22-0/32545544, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем екологічний податок на загальну суму 11888 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.1995, пп. 11.1 п. 11.5, п. 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України № 1282568 від 20.02.1998, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 138.8, п. 138.9 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 16 ПСБО № 16 "Витрати" затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 донараховано податок на прибуток у загальній сумі 283219 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, встановлено завищення сум бюджетного відшкодування в сумі 221940 грн.; п. 242.1 ст. 241 розділу VIII "Екологічний податок" Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано екологічний податок за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 сумі 9985 грн.; ст. 103, п. 160.5 ст. 160 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на доходи нерезидентів в І кварталі 2012 року в сумі 1477, 24 грн.; п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, не подано до органу податкової служби за своїм місцезнаходженням звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів за І квартал 2012 року.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 цього Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пп. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 зазначеного Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З огляду на викладені норми Закону України „Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, зменшення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Факт здійснення господарських операцій позивача з ПП „Скіфи" та ПП „Гладиш" підтверджується наявними в справі первинними документами.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - ПП „Скіфи", ПП „Гладиш", що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищезазначеним контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП „Скіфи" та ПП „Гладиш" на час спірних відносин був зареєстрований як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували фактичне здійснення операцій з поставки товарів, відображених у податковому обліку позивача.

Стосовно донарахування екологічного податку, то статтею 242 Податкового кодексу України визначено об'єкти та базу оподаткування екологічним податком.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно поданих позивачем обґрунтувань технологічного процесу виробництва здійснюється виробництво без створення відходів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем не доведено, що позивач проводив нарахування та сплату екологічного податку без врахування фактичних обсягів утворення та розміщення відходів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014 у справі № 807/266/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2014 у справі № 807/266/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва О.І. Степашко