Постанова № 53922319, 25.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3669/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Самсонова М.М., за участю представника відповідача та третьої особи - Кісельової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тимчія Остапа Мирославовича в інтересах Громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2015 року у справі № 826/3669/15 за позовом Громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

03.03.2015р. Громадянин Киргизької Республіки ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення № 57-15 від 04 лютого 2015 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та про зобов'язання відповідача повторно розглянути, відповідно до вимог чинного законодавства, його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ відповідача про відмову в у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим і таким, що прийнято без належної оцінки всіх обставин, оскільки у позивача є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних переконань.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2015 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів на їх підтвердження щодо заявлених позовних вимог.

З вказаним рішенням суду першої інстанції позивач не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2015 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не була врахована інформація про країну походження позивача, яка, окрім загальних даних, містила відомості про переслідування його особисто.

В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи заперечувала проти доводів апеляційної скарги. Представник позивача та позивач в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. У попередньому судовому засіданні представник позивача надав пояснення, підтримав доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Киргизької Республіки, місце народження Киргизстан м.Джалал-Абад, за віросповіданням мусульманин - протестант.

09.03.2014 р. позивач прибув до України легально літаком через аеропорт Бориспіль.

08.05.2014р. ОСОБА_5 звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.46). Причиною звернення за захистом в Україні позивач зазначав - побоювання стати жертвою переслідування на політичному ґрунті, оскільки у країні походження виступив проти політики Путіна, брав участь в акціях на підтримку Євромайдану.

Позивач неодноразово в документах зазначав обставини та причину звернення щодо отримання статусу, зокрема: в анкеті заявника від 08.05.2014р. (а.с.49) та під час співбесід, які оформлялися протоколами-співбесід від 29.05.2014р. (а.с.79) та від 07.07.2014р. (а.с.89), а саме, що він у 2005-2007р. працював журналістом у м.Джалал-Абад в організації «Справедливість», у 2010 р. закінчив навчання у Російському Державному соціальному університеті м.Ош, з 2007-2012р. працював правозахисником в організації «Голос свободи» м.Бишкек, а з 2012р.-1013р. у Центральному азійському інституті вільного ринку піар менеджером та в журналі «Хорека Киргизстану», вів політичне ток-шоу на радіо.

Протягом 2010 р.-2013 р. він займався активною політичною діяльністю, є громадським активістом, брав участь в акціях протесту, на знак солідарності та підтримки Євромайндану, організовував антипутінські акції, тощо. У грудні 2013 р. через свою політичну діяльність був побитий невідомими людьми, звільнений з роботи в журналі «Хорека Киргизстану» та почав отримувати погрози розправи з ним.

З приводу причини щодо неможливості повернутися до батьківщини ОСОБА_6 зазначив, що враховуючи політичну ситуацію в Киргизстані, влада та уряд якої продовжують суттєву проросійську політику, він не відчуває у цій країні безпеки для себе, побоюється стати жертвою дискримінації та переслідувань через свої політичні переконання.

28.08.2014р. відповідачем складено Висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.97). У висновку зазначено, що у зв'язку з недоведеністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару и тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного висновку відповідачем прийнято рішенням про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні від 04.02.2015р. № 57-15 (а.с.107).

27.02.2015 р. позивач отримав повідомлення відповідача № 31 від 17.02.2015р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.108).

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначені поняття:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Стаття 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає вимоги до оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що довідка про звернення за захистом в Україні видається органом міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Частиною 5 цієї статті Закону встановлено, що у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до частини 3 статті 10 вказаного Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Частина ж 5 вказаної статті встановлює, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог погодився з висновками відповідача, які стали підставою для винесення спірного рішення, а саме відсутність жодних фактичних даних, які б давали змогу кваліфікувати заявника як біженця, позивач не надав обґрунтованих пояснень та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Колегія судді не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач після прибуття до України звернувся до відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в нього є побоювання стати жертвою переслідування на політичному ґрунті, тому що протягом 2010-2013р. він займався активною політичною діяльністю, працював в правозахисних організаціях «Справедливість» та «Громадяни проти корупції», виступав у пресі с резонансними політичними публікаціями, брав участь у публічних акціях правозахисників.

На підтвердження зазначених обставин в матеріалах справи у наявності: лист Спеціального радника у зв'язках з урядом Фридом Хаус в Киргизстані (а.с.65), лист «Правозахисного руху Киргизстан» від 31.03.2014р. (а.с.66), лист Громадського фонду «Відкрита позиція» м.Бишкек від 27.03.2014р. (а.с.67), лист організації «Право на захист» від 16.04.2014р. (а.с.69).

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону, наявні в матеріалах справи документи та положення Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не в повній мірі дотримано наведені законодавчі приписи, адже було проведено лише співбесіду з позивачем; додаткових же відомостей з метою уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача відповідачем не вимагалось, при цьому, відповідач не дослідив належним чином, чи існувала небезпека для позивача в країні його громадянської належності станом на час прийняття спірного рішення, не вживалися заходи щодо встановлення дійсних обставин, з яких позивач покинув країну свого походження, чи дійсно у позивача були реальні побоювання стати жертвою переслідувань через його політичні погляди, через ту активну політичну діяльність, яку він вів у Киргизстані протягом 2010-2013р., чи дійсно він працював в правозахисних організаціях, виступав у пресі с резонансними політичними публікаціями та брав участь у публічних акціях правозахисників.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення, суду не надано доказів на підтвердження обґрунтованості висновків щодо відмови у наданні позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, доводи апелянта заслуговують уваги, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення у даній справі прийняла до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену в ухвалі від 27.02.2014 р. при розгляді справи № К/9991/78132/12.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Повний текст постанови виготовлено 30.11.2015 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Тимчія Остапа Мирославовича в інтересах Громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2015 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2015 року у справі № 826/3669/15 за позовом Громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - скасувати.

Позовні вимоги Громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 57-15 від 04 лютого 2015 року про відмову у визнанні громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.