Ухвала суду № 53922256, 25.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8050/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретаря судового засідання Самсонової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

05.05.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправними дії відповідача з накладення арешту на все майно згідно постанови № 32938663 від 05.06.2012 в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1; зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартира за адресою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно прийняв постанову про арешт майна боржника № 32938663 від 05.06.2012 без наявності для цього підстав для її прийняття, визначених законодавством, оскільки нерухоме майно: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є предметом іпотеки, відповідно до іпотечного договору від 03.03.2008р., а тому ТОВ "Кей-Колект" має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2015 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправними дії Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з накладення арешту на все майно згідно постанови № 32938663 від 05.06.2012 1-й Київський ВДВС Одеського МУЮ в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартира за адресою АДРЕСА_1; зобов'язано Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та перебуває в іпотеці, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію ТОВ "Кей-Колект" першочергового права задоволення вимог до боржника за рахунок предмету іпотеки.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2015 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та провадження у справі закрити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскільки предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, то для вирішення даного спору встановлено інший порядок судового провадження.

Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Справу розглянуто за відсутності сторін без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03.03.2008 року між Акціонерним комерційним банком "УкрСиббанк" (далі - "Банк") та ОСОБА_2 (далі - "Позичальник") укладено договір про надання споживчого кредиту № 11308756000 (далі - "Кредитний договір") у відповідності до якого Позичальнику було надано кредитні кошти у іноземній валюті в сумі 70 000,00 доларів США, останній зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку не пізніше 05 березня 2018 року.

Одночасно, 03.03.2008 року між Банком та Позичальником укладено Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваль Н.В., за реєстровим номером № 242 (далі - "Іпотечний договір"). У відповідності до умов Іпотечного договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Договором кредиту наступне нерухоме майно, а саме: квартиру під номером 18, яка знаходиться у будинку під АДРЕСА_1.

12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» (далі - правонаступник) відповідно до Договору факторингу № 1 свої права вимоги за зобов'язаннями Відповідача по кредитному договору.

При зверненні 03.03.2015р. до нотаріуса стало відомо, що на майно третьої особи, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором № б/н від 03.03.2008р., а саме: квартира за адресою АДРЕСА_1 накладено арешт на все майно постановою відповідача № 32938663 від 05.06.2012р.

Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, обтяження на підставі вказаного арешту зареєстровано 16.08.2012 за № 6711414.

Вважаючи дії відповідача такими, що порушують його права, оскільки він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV та Законом України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1 частини 1 статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно частини 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

При цьому у силу частини 8 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

За змістом частини 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Водночас, у силу частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, а також якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

З вищенаведеного вбачається, що існує чіткий перелік підстав, коли на заставлене майно боржника може бути звернено стягнення особою, яка не є заставодержателем.

Верховний Суд України у постанові від 9 квітня 2014 року у справі №6-13цс14 зазначив, що з урахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" та частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відтак, накладення арешту постановою від 05.06.2012 року ВП№32938663 є елементом процедури стягнення на майно боржника на користь іншого стягувача, який не є заставодержателем спірного майна, тому відповідач, накладаючи арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, повинен був керуватися приписами частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" та положеннями Закону України "Про іпотеку".

Положеннями частини 2 статті 3 Закону України "Про іпотеку" закріплено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Отже, право застави у даному випадку виникає з моменту реєстрації Іпотечних договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, право іпотеки на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, виникло в АКБ "УкрСиббанк" з 03.03.2008 року, а саме з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору від 03.03.2008 р. № 241 та накладення нотаріусом заборони відчуження такого нерухомого майна, зареєстрованої в реєстрі за №242 (а.с. 30-35), і в подальшому відступлено на підставі договору факторингу від 12.12.2011 року №1.

Водночас, рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №2-3631/10, на виконання якого відкрито виконавче провадження ВП№32938669 та накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, набрало законної сили 03.06.2011 року.

За таких обставин, право застави (іпотеки) ТОВ "Кей-Колект" як правонаступника АКІБ «УкрСиббанк» виникло до винесення судом рішення у справі №2-3631/10 про стягнення з ОСОБА_2 коштів.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного нерухомого майна, право іпотеки на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинено, іпотечний договір від 03.03.2008 року №241 є чинним.

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості, згідно яких вартість предмету іпотеки (квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) перевищує розмір заборгованості позичальника (ОСОБА_2) перед позивачем, як іпотекодержателем.

Аналізуючи норми частини 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" суд акцентує увагу, що задоволення вимог на заставлене майно, тобто предмет іпотеки, може бути здійснено лише за виконання двох умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави повинна перевищувати розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Таким чином, умови, встановлені приписами статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадження ВП№32938663, який не є заставодержателем на заставлене майно, у даному випадку відсутні.

При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач в порядку, визначеному частиною 4 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" повідомив позивача як іпотекодержателя про накладення арешту на заставне майно та роз'яснив йому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Враховуючи наведене, позивач, як обтяжувач з вищим пріорітетом, встановленим Законом України "Про іпотеку", володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому накладення відповідачем арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ "Кей-Колект" на першочергове право задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1. та зобов`язання знятти арешт із вказаного майна.

Посилання апелянта на те, що для вирішення даного спору встановлено інший порядок судового провадження, оскільки предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, не заслуговує на увагу, так як частиною 1 ст. 181 КАС України позивачу дано право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 30.11.2015р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2015 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.