Ухвала суду № 53921613, 30.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/12181/14-ц 30.11.2015 30.11.2015 30.11.2015

Провадження №22-ц/784/2699/15

Справа 487/12181/14-ц

Провадження №22-ц/784/2699/15 Суддя у 1 інстанції - Біцюк А.В.

Категорія - 59 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

30 листопада 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Тищенко Л.С.,

за участю:

- представника позивача ОСОБА_2,

- представника відповідача - Миколаївської міської ради - Кравченка О.А.,

- представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Миколаївської міської ради

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_7 до Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, садівниче товариство «Прогрес», про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради,

встановила:

16 грудня 2014 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 31/50 від 19 грудня 2008 року щодо надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки НОМЕР_1, площею 600 кв.м, для ведення садівництва у складі садово - виноградарського товариства «Прогрес».

Крім того, позивач подав заяву про поновлення позовної давності, посилаючись на поважність причин його пропуску - звернення до уповноважених державних органів з метою отримання оскаржуваного рішення.

В обґрунтування позову ОСОБА_7 вказував, що він є членом СТ «Прогрес» з квітня 1999 року та в його користуванні знаходиться земельна ділянка НОМЕР_2 загальною площею 720 кв.м, яка була виділена ще у 1970 році. Суміжним землекористувачем ділянки НОМЕР_1, є третя особа ОСОБА_5, яка на підставі вищезазначеного рішення Миколаївської міської ради у 2008 році приватизувала вказану земельну ділянку за рахунок земель садово-виноградарського товариства «Прогрес», про що він дізнався з її слів у березні 2014 року, коли частина його земельної ділянки була огороджена парканом.

Позивач посилався на те, що приватизація земельної ділянки НОМЕР_1 відбулася з порушенням порядку приватизації, встановленого законодавством України, що призвело до порушення його прав землекористувача.

Зокрема, за оскаржуваним рішенням міської ради, ОСОБА_5 приватизувала частину земельної ділянки НОМЕР_2 площею приблизно 20 кв.м., яка знаходиться у його користуванні, без рішення про вилучення у нього частини земельної ділянки.

Крім того, в порушення чинного порядку приватизації, з ним, як суміжним землекористувачем, не погоджувалися межі земельної ділянки, що передавалася у власність ОСОБА_5

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив про поновлення позовної давності та задоволення його позовних вимог.

-2-

Заперечуючи проти позову, представник Миколаївської міської ради та третя особа ОСОБА_5 посилались на дотримання чинного законодавства, а також просили про застосування позовної давності.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_7

Визнано протиправним та скасовано п. 24 рішення Миколаївської міської ради № 31/50 від 19 грудня 2008 року в частині надання ОСОБА_5 у власність земельної ділянки НОМЕР_1 площею 600 кв.м для ведення садівництва у складі садово - виноградарського товариства «Прогрес». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник Миколаївської міської ради, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_7

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши докази в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Способи захисту прав на земельну ділянку передбачені ст. 152 ЗК України.

Зокрема, частина 3 ст. 152 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, в тому числі, визначає і такі способи захисту прав на земельну ділянку як визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

За змістом ст. ст. 125, 126 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником державного акту та державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 6 розділу Х «Перехідних положень» ЗК громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України у справі № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнано неконституційними положення:

- п. 6 розділу Х «Перехідних положень» ЗК щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункт 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року (з наступними змінами) в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

-3-

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 (підпункти "в" та "г") постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»:

в) з 1 січня 2002 року відповідно до ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав;

г) громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділ Х «Перехідні положення» ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди у розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Статтею 35 ЗК України передбачено право громадян України на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва за рахунок земель комунальної або державної власності.

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів товариства.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до рішення Миколаївської Ради народних депутатів № 159 від 18 липня 1989 року та рішень Веснянської сільської ради народних депутатів від 03 квітня 92 року та 08 грудня 1992 року у постійне користування СВТ «Прогрес» передана земельна ділянка, площею 7,28 га, 0,67 га та 3,03 га відповідно разом із затвердженим схематичним планом відведення земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_8 з 28 квітня 1999 року є членом СТ «Прогрес» та йому в користування передана земельна ділянка НОМЕР_2 загальною площею 720 кв. м, яка до цього з перебувала у користуванні його батька ОСОБА_9 (а.с.25 - 26, 35).

За даними технічного паспорту на садовий (дачний) будинок СВТ «Прогрес» ділянка НОМЕР_2 загальна площа земельної ділянки становить 706, 5 кв.м.

Третя особа ОСОБА_5 є членом СТ «Прогрес» та їй у користування була передана земельна ділянка НОМЕР_1.

Рішенням Миколаївської міської ради № 31/50 від 19 грудня 2008 року вирішено надати у власність членам садово-виноградарських товариств, земельні ділянки раніше надані їм у користування для ведення садівництва (п.3). Пунктами 24, 24.1 цього ж рішення затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, площею 600 кв.м., за рахунок земель СВТ «Прогрес», для ведення садівництва, а також передано зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_5 для ведення садівництва (а.с. 6).

На підставі цього рішення, 22 червня 2009 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності (серії НОМЕР_3) на земельну ділянку НОМЕР_1 в СВТ «Прогрес» для ведення садівництва, площею 600 кв.м, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 010900101146 державним реєстратором управління Держкомзему у м. Миколаєві.

Із технічної документації із землеустрою щодо складання документу (державного акту), що посвідчує право на земельну ділянку НОМЕР_1, яка виготовлена товариством з обмеженою відповідальністю «Терра - ЮГ» у 2007 році (за договором № 208 від 03 вересня 2007 року), вбачається, що межі з суміжними землекористувачами, якими є користувачі земельних ділянок № 51,49, 55-а, 55 погоджувалися (а.с. 56-88).

-4-

Між тим, з пояснень в суді позивача ОСОБА_7 та третьої особи ОСОБА_5 слідує, що межу із суміжним землекористувачем (земельна ділянка НОМЕР_2) ОСОБА_7, ОСОБА_5 не погоджувала, а підпис від імені позивача в технічній документації, на прохання ОСОБА_5, вчинила від імені позивача, без належно оформлених повноважень, його колишня дружина.

Такі обставини визнані позивачем і третьою особою, тому не підлягали доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Згідно кадастрового плану земельної ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_1 у складі СВТ «Прогрес» вбачається, що має місце часткове накладання цих земельних ділянок одна на одну в одному місці (площа накладання 0, 0018 га).

Крім того, конфігурації земельних ділянок НОМЕР_2 і НОМЕР_1 в СТ «Прогрес» на момент дослідження не відповідають даним, зазначеним в плані земельної ділянки СВТ «Прогрес», затверджені згідно рішення Миколаївського виконкому за № 159 від 18 липня 1989 року, від 03 квітня 1992 року та 08 грудня 1992 року (а.с. 26-27).

Зазначене є порушенням чинного порядку приватизації земельних ділянок.

Так, пунктом «д» ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проект щодо відведення земельних ділянок є одним з видів документації з землеустрою.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» матеріали перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) є складовою проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки.

Згідно до п. 3.12. розділу ІІІ Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої Міністерством юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріпленої межовими знаками меж земельної ділянки в натурі здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним особою.

Судом встановлено, що у кадастровому плані земельної ділянки НОМЕР_1 зазначено суміжну земельну ділянку НОМЕР_2 яка перебуває у користуванні позивача.

Положення ст.198 ЗК України передбачають обов'язкове погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, з метою вірного визначення меж земельної ділянки, та не допущення порушень прав суміжних землекористувачів.

Затверджуючи вказану технічну документацію із землеустрою, Миколаївська міська рада не перевірила її на відповідність вищезазначеним вимогам закону, що потягло порушення прав позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про порушення прав землекористувача ОСОБА_7, тому обґрунтовано задовольнив його позов.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 є неналежним землекористувачем та позивачем, оскільки земельна ділянка міською радою йому не виділялась, є необґрунтованими, оскільки пунктом 3 рішення Миколаївської міської ради № 31/50 від 19 грудня 2008 року вирішено надати у власність членам садово-виноградарських товариств земельні ділянки, раніше надані їм у користування для ведення садівництва (а.с. 6). Позивач є членом СВТ «Прогрес» та його членство не оспорюється.

-5-

Колегія також погоджується з доводами та обґрунтуваннями суду першої інстанції щодо встановлення моменту початку позовної давності, виходячи з положень ч.1 ст. 261 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції і ґрунтуються на цитуванні норм матеріального права без урахування обставин справи, встановлених судом.

Враховуючи викладене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова