Ухвала суду № 53920782, 23.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/620/15 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/783/4944/15 Доповідач в 2-й інстанції: Кабаль І. І.

Категорія:55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Кабаля І.І.,

суддів: Копняк С.М., Монастирецького Д.І..

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю: представника апелянта- Бублика І.С.,

позивача - ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати і за затримку розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 травня 2015 року позов ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати і за затримку розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з Пустомитівського управління будинками Пустомитівської районної ради Львівської області, в особі ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками на користь ОСОБА_2 12 166,60 грн. - заборгованості по заробітній платі; 120,59 грн. - компенсацію за невчасно виплачену зарплату; 8 912,89 грн. - середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати; 48 016,91 грн. - компенсацію за невикористану відпустку; 2 500 грн. - моральної шкоди.

Стягнуто з Пустомитівського управління будинками Пустомитівської районної ради Львівської області, в особі ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками в користь держави 717, 17 грн. - судового збору.

Дане рішення оскаржила Ліквідаційна комісія Пустомитівського управління будинками.

В апеляційній скарзі посилається на порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що рішення в частині задоволення позову незаконне та необґрунтоване, ухвалене при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.

Задовольняючи позов частково, суд не взяв до уваги те, що позивач, згідно з рішенням Пустомитівської районної ради № 374 від 25.07.2013 року включена в члени ліквідаційної комісії як головний бухгалтер підприємства та на підставі пункту 4.2 Статуту підприємства Пустомитівського управління будинками несе повну відповідальність за стан фінансово-господарської та виробничо-соціальної діяльності підприємства, збереженням майна, дотримання чинного законодавства.

Позивач подала заяву на звільнення 05.08.2014 року і була звільнена з роботи згідно наказу по підприємству № 1 від 12.08.2015 року за згодою сторін. Щодо виплати компенсації за невикористані щорічні відпустки, то ліквідаційна комісія не може представити суду фактів відмови адміністрації підприємства позивачу у наданні щорічної відпустки, у зв'язку з відсутністю заяв позивача про надання таких відпусток. Апелянт зазначає, що позивач свідомо порушувала Закон України «Про відпустки», а тому немає підстав для виплати компенсації за невикористані щорічні відпустки.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - ОСОБА_4, позивача - ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Статтею ст. 43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Вимогами ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів-представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом та матеріалами справи встановлено, що на підставі наказу № 2 від 01.02.1993 року позивачка ОСОБА_2 була прийнята на роботу та працювала в Пустомитівському управлінні будинками на посаді рахівник та наказом № 2 від 02.01.2003 року переведена на посаду головного бухгалтера.

Наказом № 1 від 12.08.2014 року відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП УкраїниОСОБА_2 звільнена з роботи за згодою сторін.

Згідно довідки № 2, виданою 19.02.2015 року головою ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками, при звільненні позивачці не виплачено всіх сум, які належать їй від товариства в день звільнення, а саме не виплачено нараховану заробітну плату на 01.08.2014 року в розмірі 12 166,60 грн., що не оспорюється сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу,при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4 рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-I цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиплата з вини відповідача належних позивачці при звільнені сум та виплат у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України є підставою для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, за весь період невиплати.

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 складає 116,27 грн., виходячи з розрахунку: 2500 грн. (червень 2014 року) + 2500 грн. (липень 2014 року) : 43 робочих дні за два місяці (20 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року)

Враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, кількість робочих днів, затримки розрахунку при звільненні, за період з 12.08.2014 року по квітень 2015 року включно, дорівнює 145 робочих днів, тому середньомісячний заробіток за час затримання виплати заробітної плати становить 16859,15 грн. із розрахунку ( 116,27 грн. х 145 робочих днів).

Судом встановлено, що після припинення трудових відносин з відповідачем, позивачка з 20.08.2014 року перебуває на обліку в Пустомитівському районному центрі зайнятості та з 20.08.2014 року по 30.04.2015 року отримала допомогу по безробіттю у розмірі 7946,26 грн., що стверджується довідкою Пустомитівського районного центру зайнятості.

Таким чином, враховуючи отриману допомогу по безробіттю, сума середньомісячного заробітку за час затримання виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки становить 8912,89 грн.

Відповідно до ст. 95 КЗпП України та ст. 34 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Оскільки Пустомитівське управління будинками не виплатило позивачці заробітну плату в розмірі 12 166,60 грн., а тому враховуючи проведений розрахунок компенсації за невчасно виплачену зарплату за визначений період становить 120,59 грн. та підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що працюючи у Пустомитівському управлінні будинками позивачка за 21 рік праці жодного разу не була у відпустці, а тому, у зв'язку з звільненням у неї виникло право на компенсацію за всі невикористані щорічні відпустки.

Статтею 6 Закону України «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні.

Таким чином, сума компенсації за всі невикористані щорічні відпустки з врахуванням відповідних відрахувань становить 48 016,91 грн. із розрахунку: середньоденна заробітна плата - 116,27 грн. х 24 дні відпустки = 2790 грн. х 21 рік = 58 600,08 грн.; 58 600,08 грн. х 3,6 %( фонд єдиного соціального внеску із заробітної плати) = 2109,60 грн.; 58 600,08 грн. - 2109,60 грн. = 56 490,48 грн.; 56 490,48 грн. х 15 % (податок з доходів фізичних осіб) = 8473,57 грн.; 56 490,48 грн. - 8473,57 грн. = розмірі 48 016,91 грн., яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки.

Колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення в частині задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення компенсації за всі невикористані щорічні відпустки.

Доказів, які спростовували висновки суду, відповідачем не надано ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій.

З врахуванням усіх обставин справи, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що з відповідача слід стягнути: 12 166,60 грн. - заборгованості по заробітній платі; 120,59 грн. - компенсацію за невчасно виплачену зарплату; 8 912,89 грн. - середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати; 48 016,91 грн. - компенсацію за невикористану відпустку.

Статтею 237-I КЗпП Українипередбачено відшкодування працівникові власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Вона відшкодовується в разі, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача завданої моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано враховував тривале порушення відповідачем охоронюваних законом трудових прав позивачки, пов'язаних із затримкою виплати зарплати, розрахунків при звільненні, недотримання норм Закону України «Про відпустки» - не наданням щорічних відпусток протягом 21 року, та визначив таку в розмірі 2500 грн.

Отже, враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки суд ухвалив правильне по суті й справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Будь - яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, порушень норм процесуального права, неправильного застосування чи порушень норм матеріального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Пустомитівського управління будинками відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Кабаль І.І.

Судді: Копняк С.М.

Монастирецький Д.І.