Рішення № 53920673, 26.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/3470/15 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/6763/15 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Зверхановської Л.Д.,

при секретарі: Жукровській Х.І.,

за участю: представника апелянта - Жарського І.Р.,

представника позивача - ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 06 серпня 2015р.,

в с т а н о в и л а:

В травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовною заявою до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання договору фінансового лізингу недійсним; зобов'язання відповідача повернути позивачеві оплачені на користь відповідача лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн.; зобов'язання відповідача відшкодувати позивачеві моральну шкоду у зв'язку із вчиненням недійсного правочину в розмірі 20000,00 грн.; збитки у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (вартість вилучених придбаних позивачем шин) у сумі 4073,60 грн., вартість наданої правової допомоги у розмірі 15000,00 грн. та судового збору в розмірі 1135,40 грн..

В обґрунтування поданого позову зазначив, що 08 липня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972 від 08.07.2013 р.. Зазначена заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному веб-сайті Банку www.privatbank.ua, згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу. Згідно умов договору, Відповідач передає Позивачеві в лізинг автомобіль, а Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору. У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску. В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів. Позивач регулярно здійснював грошові перекази на рахунок Відповідача з метою виконання умов договору. Так, згідно платіжних документів, та Виписки по погашенню кредиту, наданої Відповідачем, Позивачем було проведено оплату за предмет лізингу у розмірі 86 466,10 гривень. Позивач неодноразово звертався до Відповідача використовуючи засоби телефонного зв'язку та зустрічі із персоналом, зокрема начальником відділення у Відділенні № 5 Західного ГРУ Відповідача з проханням здійснити розтермінування графіку погашення лізингових платежів, на що отримав усну відповідь про те, що Він може здійснювати погашення заборгованості за договором у сумі, котру буде в змозі оплатити, а у подальшому поставлене ним питання буде вирішено. Натомість, 23.03.2015 р. об'єкт фінансового лізингу було вилучено відповідачем у Позивача, без будь-якого повідомлення та без підписання будь-яких документів про приймання-передачу об'єкта. В подальшому, Позивач телефонним дзвінком був повідомлений про те, що автомобіль вилучено Відповідачем у зв'язку із неоплатою заборгованості згідно договору фінансового лізингу, окрім того, представником Відповідача було повідомлено про те, що автомобіль був реалізований за ціною 95 000,00 гривень. Разом із об'єктом фінансового лізингу Відповідачем було вилучено шини, придбані Позивачем та встановлені на автомобіль у період експлуатації загальною вартістю 4073, 60 грн.. Умови даного договору він вважає несправедливими та такими, що обмежують його права, як споживача, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, і є несправедливими, порушують вимоги чинного законодавства, а тому є незаконними. Крім того діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000, 00 грн. посилаючись на те, що на момент вилучення об'єкту фінансового лізингу був запевнений представником Відповідача в тому, що у разі часткового погашення заборгованості за договором жодних претензій у Відповідача не було. З метою захисту порушених прав, позивач звернувся за правовою допомогою до Адвокатського бюро "ЮПАС", внаслідок чого було укладено договір про надання правової допомоги. Згідно умов договору Позивачем було сплачено аванс в розмірі 3000, 00 грн., котрий у відповідності до вимог п.1 ст. 88 ЦПК України він просить стягнути з відповідача.(а.с.2-5)

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 06 серпня 2015р. позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано договір фінансового лізингу укладений відповідно до заяви про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу №LV00A+28261972 від 08.07.2013 р. між громадянином ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» недійсним.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 - 86 466 (вісімдесят шість тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 10 копійок фактично сплачених лізингових платежів.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 - 4 073 (чотири тисячі сімдесят три) гривні 60 копійок вартості придбаних шин.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 3000 (три тисячі) гривень 00 коп. за надання правової допомоги та 3 000 (три тисячі) гривень 00 кой. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 1135,40 грн. судового збору.

Із вказаним рішенням не погодився ПАТ КБ «ПриватБанк», подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що рішення ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права та на те, що судом не повно було з'ясовано всіх фактичних обставин по справі. Звертає увагу суду на те, що укладаючи оспорюваний договір, позичальник не ставив під сумнів розумність та справедливість його умов. Навіть наявність деяких пунктів договору, які суд вважає несправедливими, тягне за собою недійсність саме окремих пунктів Договору, а не договору в цілому. Позивач фактично не мав можливості сплачувати платежі за договором, у зв'язку з чим звертався до банку для зменшення вказаних сум, однак вказане питання є правом , а не обов'язком банку. Оскільки вимоги позичальника про визнання договору недійсним є безпідставними, то і інші вимоги , а саме: про стягнення сплачених сум та моральної шкоди є похідними від основної вимоги, вони також не ґрунтуються на нормах закону та не підлягають до задоволення. Із врахуванням наведеного просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця. Відтак, в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Стаття 806 Цивільного кодексу України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 08 липня 2013 року між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972 від 08.07.2013 р.. Зазначена заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному веб-сайті Банку www.privatbank.ua, згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу.(а.с.6-8)

Згідно умов договору, Відповідач передає Позивачеві в лізинг автомобіль, а Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору.

У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску.(а.с.7)

В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів.(а.с.8)

Як на підставу для визнання договору несправедливим та таким, що порушує права споживача, позивач посилався на ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, несправедливими позивач вважав наступні умови укладеного договору фінансового лізингу:

-надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору - п. 2.8.4.3.3. Умов та правил (порушення п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

-встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця - п. 2.8.4.3.12, 2.8.4.4.9, 2.8.4.6.3.3, п.2.8.4.8.1, 2.8.4.8.2.4, 2.8.4.9.12, 2.8.4.13.3. Умов та правил (порушення п. 3. ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

-надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі - п. 2.8.4.4.7, 2.8.4.12.2 (порушення п. 11. ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

-встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, в незалежності від того чи продавець (виконавець, виробник) виконає свої - п. 2.8.4.4.9 Умов та правил (порушення п. 16. ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

-надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається - п. 2.8.4.6.3.3. Умов та правил (порушення п. 6. ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

-встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором - п. 2.8.4.9.4, 2.8.4.9.6, 2.8.4.9.12 (порушення п. 5. ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);

-надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору п. 2.8.4.4.3. Умов та правил (порушення п. 4. ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

-окрім того, договором упущено вимоги ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 768 ЦКУ, які надають лізингоодержувачу в період строку гарантії при виявленні недоліків, що перешкоджають її використанню, право на зменшення розміру плати за користування річчю;

-в договорі взагалі необумовлені умови, які б надавали право лізингоодержувачу у випадку невиконання умов договору Відповідачем розірвати договір з ініціативи Позивача та ставити питання щодо відшкодування шкоди.

-договором також не передбачено право лізингоодержувача відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку у разі прострочення передачі предмета лізингу більше 30 днів та вимагати у зв'язку з цим відшкодування збитків та повернення платежів, що були сплачені до такої відмови.

Колегія суддів вважає, що в спірних правовідносинах положення Закону України "Про захист прав споживачів" повинні застосовуватися у системному зв'язку з нормами ЦК України та Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, за змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

Згідно положень п.4 ч.1 ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів" права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідків є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В силу ч.5 цієї ж статті, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що істотний дисбаланс прав та обов'язків споживача та продавця(виконавця) повинен мати комплексний вираз та не може проявлятися в окремому пункті договору.

Таким чином, судом першої інстанції не враховано, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Крім того, суд, застосувавши положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановив у чому саме полягає несправедливість окремого положення договору фінансового лізингу, оскільки сам договір містить багато положень, які регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки як відповідача, так і позивача.

У ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Договір фінансового лізингу від 08 липня 2013 року між сторонами укладений із дотриманням передбачених чинним законодавством вимог, підписаний сторонами, а висновок суду про те, що договір містить несправедливі умови, порушує права позивача як споживача, не відповідає вимогам матеріального права та не ґрунтується на доказах.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Наведені обставини свідчать, що сторони за вільним волевиявленням, в належній формі уклали договір лізингу, дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору відповідно до вимог ст.ст. 638, 806, 807 ЦК України, ч 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Зазначені у договорі права та обов'язки сторін не суперечать положенням ст.ст. 10, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Посилання позивача на те, що договір укладений на умовах, які ним розцінені як несправедливі та порушують його права, є безпідставним.

На порушення зазначених вимог закону, суд не врахував письмову заяву позивача про отримання повної інформації та ознайомлення з умовами договору (а.с.6).

Крім того, позивач не заперечує, що договір та додатки до нього підписані ним особисто, тому, підписуючи договір, він мав реальну можливість ознайомитися з його умовами, зокрема, з пунктами 2.8.4.3.3., 2.8.4.3.12, 2.8.4.4.9, 2.8.4.6.3.3, 2.8.4.8.1, 2.8.4.8.2.4, 2.8.4.9.12, 2.8.4.13.3, 2.8.4.4.7, 2.8.4.12.2, 2.8.4.6.3.3., 2.8.4.4.9, 2.8.4.9.4, 2.8.4.9.6, 2.8.4.9.12, 2.8.4.4.3..

Доводи апеляційної скарги щодо заподіяння позивачу моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставним із врахуванням наступного.

Відповідно до п. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування за спричинену моральну шкоду у розмірі 3000 грн., суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що права ОСОБА_6 не були порушені відповідачем. Кошти, які просить повернути ОСОБА_6, правомірно отримані ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому відсутні підстави вважати, що незаконними діями чи бездіяльністю відповідача позивачу було заподіяно моральні страждання чи переживання.

Проте, суд першої інстанції вирішуючи справу, на вищевказані норми закону уваги не звернув й відповідно належним чином не вирішив питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 06 серпня 2015р. - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору фінансового лізингу недійсним, зобов'язання відповідача повернути лізингові платежі та відшкодувати моральну шкоду - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий: О.М. Ванівський

Судді: М.Я.Богонюк

Л.Д.Зверхановська