Ухвала суду № 53920146, 23.11.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 листопада 2015 рокусправа № 808/10107/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.

суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.

за участю секретаря судового засідання: Портненко М.В.

за участю представника позивача Колокол О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Запорізького міського центру зайнятості на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі №808/10107/13-а за позовом Запорізького міського центра зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Запорізький міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 2976,44 грн. як безпідставно отриману допомогу по безробіттю.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, пославшись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до Запорізького міського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та надання їй статусу безробітного. У своїй заяві відповідач зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Наказом Запорізького міського центру зайнятості від 11 квітня 2013 року №НТ130411 ОСОБА_2 наданий статус безробітньої.

Наказом від 18 квітня 2013 року №НТ130418 відповідачу призначена допомога по безробіттю.

В результаті проведеної позивачем звірки виявлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець з 24 листопада 2004 року та на період 28 квітня 2012 року перебувала у стані припинення підприємницької діяльності. Вказані обставини відображені в акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України „Про зайнятість населення" від 12 липня 2013 року.

За період з 18 квітня 2013 року по 11 червня 2013 року, відповідач отримав від Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття допомогу у розмірі 2976,44 грн.

21 серпня 2013 року ОСОБА_2 направлений лист-повідомлення за №3854/07-05 з пропозицією про повернення неправомірно отриманої допомоги по безробіттю в добровільному порядку у 15-ти денний строк з моменту отримання листа. Відповідачем вказана сума повернута не була.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що запис в Єдиному державному реєстрі про припинення позивачем підприємницької діяльності свідчить про відсутність обставин, які б впливали на умови виплати йому допомоги.

Колегія суддів, виходячи із встановлених обставин справи зазначає наступне.

Згідно положень ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разу встановлення під час апеляційного розгляду порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Справою адміністративної юрисдикції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів доходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

В випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю відповідача і, на думку колегії суддів, не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведений спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 1 частиною 1 статті 157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Запорізького міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення надмірно виплачених коштів підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що справа вирішена із помилковим застосуванням норм процесуального права, що є підставою для скасування постанови і закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 157, п.4 ч. 1 ст. 198, 202, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Запорізького міського центра зайнятості задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі №808/10107/13-а - скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом Запорізького міського центра зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів - закрити, роз'яснивши позивачеві право звернення до суду у порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 26 листопада 2015 року.

Головуючий: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко