Постанова № 53902259, 23.11.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23 листопада 2015 року (11 год. 45 хв.) Справа № 808/8450/15 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Приймака Є.О.,

представника позивача - Демченко І.В.,

представника відповідача - Радової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення.

23.10.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000732203 від 03.06.2015 в повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» за період з 01.09.2014 по 30.11.2014, за результатами якої складено акт від 08.05.2015 №1624/08-27-2203/19264196 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000732203 від 03.06.2015. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставним та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 26.10.2015 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 09.11.2015.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 23.11.2015.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що жодного факту, який би підтверджував висновки перевірки, в акті перевірки не наведено. Зазначив, що висновки викладені в Акті перевірки ґрунтуються лише на вигаданих недоліках первинних документів, що складались під час здійснення господарських операцій з ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ». Зазначив, що всі видаткові накладні містять підпис працівника підприємства, який отримував товар, завірений печаткою підприємства. Крім того, наявність накладних у підприємства свідчить про те, що товар був від імені підприємства отриманий довіреною особою, підприємство факт його отримання визнає. Зазначив, що вся інформація, необхідна для ідентифікації предмета перевезення, осіб, що беруть участь у перевезенні, маршруту перевезення, транспортних засобів в товарно-транспортних накладних наявна. Наголосив, що подорожній лист автомобіля не є документом, який складається за наслідками здійснення господарської операції. Зазначив, що товар, придбаний у ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ», згідно з законодавством України сертифікації чи державного контролю якості не вимагає. Відповідність якості придбаного товару умовам договору підтверджується фактом його прийняття і відсутності претензій до постачальника. Крім цього, є посилання на інформацію, отриману від ДПІ у Хортицькому районі М.Запоріжжя, згідно якої начебто не підтверджено поставку товарів. Позивачем надані до перевірки належним чином складені первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентами Жодного доказу, який би спростовував достовірність складених у підтвердження операцій первинних документів, в акті перевірки не наведено. Отже, порушень закону при формуванні податкового кредиту по операціям з ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» позивачем не допущено. Зазначив, що висновки акту перевірки є безпідставними і такими, що суперечать податковому, цивільному і господарському законодавству України, що призвело до незаконного донарахування податку на додану вартість. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що у видаткових накладних, відсутня інформація особи, що отримувала товар, не зазначена інформація щодо виписаних довіреностей. Інформація щодо виписаних довіреностей та відповідальних осіб на отримання товару до перевірки не надавалась. Дорожні листи та путові листи до перевірки не надавались. В товарно-транспортних накладних відсутні підписи водіїв підприємства про отримання, прийняття, здачу товару, а також відсутня посада та ПІБ відповідальної особи вантажоодержувача, які є підтвердженням отримання товару від ТОВ «ВТС - УКРІНВЕСТ».

У розділі товарно-транспортних накладних «вантажно-розвантажувальні операції» не зазначені найменування організації, що виконувала навантажування та розвантажування, маса брутто (т). час прибуття та вибуття, витрачений час, відсутні підписи відповідальних осіб. Таким чином, документи, надані позивачем до перевірки, не дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій (послуг з навантаження-розвантаження). Таким чином, з урахуванням неможливості ідентифікації осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій (навантажувальних та розвантажувальних робіт), з огляду на те, що пункти відправки товару не відповідають юридичній адресі постачальника та документи, які свідчать про наявність будь-якого зв'язку між постачальником та пунктами відправки товару відсутні, та ін., перевіряючий дійшов висновку стосовно неможливості отримання товарів позивачем від вказаного вище контрагента. Крім того, від ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя отримано податкову інформацію щодо взаємовідносин ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» за період з 01.09.2014 по 30.09.2014 та за період з 01.10.2014 по 30.11.2014, згідно якої не підтверджено поставку ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» товарів позивачу у вересні 2014, жовтні 2014, листопаді 2014. Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 23.11.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу відповідача від 28.04.2015 №223 29.04.2015 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» за період з 01.09.2014 по 30.11.2014.

За результатами перевірки 08.05.2015 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.36, пп. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 81016,00 грн. у тому числі: за вересень 2014 року - 11667,00 грн., за жовтень 2014 року - 1002,00 грн., за листопад 2014 року - 68347,00 грн. Акт перевірки було отримано позивачем 20.05.2015, про що свідчить відмітка про отримання наявна на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

26.05.2015 позивачем до відповідача було подано заперечення на Акт перевірки, проте відповідно до відповіді від 02.06.2015 №5260/10/08-27-22-0311 відповідачем висновки Акту перевірки залишені без змін.

На підставі Акту перевірки 03.06.2015 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000732203, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 234765,00 грн., з яких 81016,00 грн. за основним платежем, 40508,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Зазначене податкове повідомлення-рішення було отримане позивачем 09.06.2015, про що свідчить відмітка про отримання наявна на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Позивачем були подані скарги на податкове повідомлення-рішення до ГУ ДФС у Запорізькій області та до ДФС України, проте Рішеннями про результати розгляду скарг, скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

пп. 14.1.36, пп. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.36, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Судом встановлено, що за вересень-листопад 2014 року позивачем задекларовано податкового кредиту по операціях з. ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» на загальну суму 81016,00 грн.

16.09.2014 між позивачем та ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» був укладений договір №16-09/2014 поставки продукції, за яким останній зобов'язався за письмовими заявками поставити та передати у власність позивача товар, в асортименті вказаному у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти товар та сплатити його вартість.

На виконання договору ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» поставило позивачу товар, згідно із специфікаціями №1 від 16.09.2014, №2 від 03.10.2014, №3 від 04.11.2014, №4 від 21.11.2014.

За наслідками виконання поставки товару ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» на загальну суму поставки 466796 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 81016,00 грн. виписало податкові накладні від 18.09.2014 №10, від 29.09.2014 №16, від 21.10.2014 №83, від 14.10.2014 №58, від 13.10.2014 №57, від 09.10.2014 №28, від 29.10.2014 №97, від 04.11.2014 №20, від 07.11.2014 №28, від 17.11.2014 №74, від 21.11.2014 №96, видаткові накладні від 30.09.2014 №РН-0000232, від 19.09.2014 №РН-0000224, від 23.10.2014 №РН-0000324, від 17.10.2014 №РН-0000304, від 29.10.2014 №РН-0000335, від 04.11.2014 №РН-0000346, від 07.11.2014 №РН-0000382, від 17.11.2014 №РН-0000435, від 21.11.2014 №РН-0000457 та рахунки-фактури на зазначену суму.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ», що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, рахунка-фактури, оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ».

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що транспортування товару від ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» здійснювалось позивачем власними силами автомобілем КАМАЗ АР3610АС.

З метою отримання товару позивачем видавались довіреності на водіїв, що підтверджується витягом з журналу довіреностей.

Факт поставки товару підтверджується наданими в повному обсязі товарно-транспортними накладними.

Суд зазначає, що надані товарно-транспортні накладні оформлені належним чином, містять всю необхідну інформацію щодо транспортування товару, а саме: найменування вантажовідправника, вантажоодержувача, замовника, автомобільного перевізника, пункт навантаження/розвантаження, найменування автомобілю, підпис та печатка вантажовідправника/вантажоодержувача, дані та підпис водія, супровідні документи на вантаж, відомості про вантаж.

Відповідач в Акті перевірки посилається на ненадання позивачем подорожніх листів, проте суд зазначає, що подорожній лист автомобіля не є документом, який складається за наслідками здійснення господарської операції.

Також, судом встановлено, що придбаний у ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» товар в подальшому позивачем був реалізований контрагентам-покупцям, шляхом продажу, з метою отримання доходу.

На підтвердження реалізації придбаних товарів контрагентам-покупцям, позивачем було надано видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару від позивача.

В Акті перевірки відповідач, серед іншого, зазначає про ненадання позивачем сертифікатів (паспортів) якості, відповідності товару (інших документів, що підтверджують якість товару).

Стосовно зазначених посилань суд зазначає, що товар, придбаний у ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ», згідно з законодавством України сертифікації чи державного контролю якості не вимагає.

Суд зазначає, що відповідність якості придбаного товару умовам договору підтверджується фактом його прийняття і відсутності претензій до постачальника.

В обґрунтування висновків Акту перевірки відповідач посилається на податкову інформацію від 23.01.2015 №210/7/08-31-22, від 06.02.2015 № 255/7/08-31-22, що надійшла від ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя, щодо взаємовідносин ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» за період з 01.09.2014 по 30.09.2014 та за період з 01.10.2014 по 30.11.2014. Згідно податкової інформації не підтверджено поставку ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» товарів позивачу у вересні 2014, жовтні 2014, листопаді 2014 року. Згідно листа оперативного управління від 02.02.2015 № 530/8/26-07-04 місцезнаходження ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» та його посадових осіб за податковою адресою не встановлено.

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне.

На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ».

Суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом правочину.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договору, укладеного між позивачем та його контрагентом.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та його контрагентом порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість, а відтак мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товару, який надавався цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «ВТС-УКРІНВЕСТ» господарських операцій з поставки продукції.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення загальної суми нарахованого позивачу грошового зобов'язання в розмірі 234765,00 грн. є необґрунтованим, оскільки сума нарахованого основного зобов'язання та штрафних санкцій становить 121524,00 грн. (81016,00 грн. + 40508,00 грн.), а не визначену в оскаржуваному ППР суму.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням від 21.10.2015 №122 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 1822,86 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 03.06.2015 №0000732203, яким Приватному підприємству «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 234765,00 грн.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» сплачений судовий збір у сумі 1822,86 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять дві гривні 86 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль