Ухвала суду № 53895845, 10.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Пікуль А.А.,Невідомої Т.О.

при секретарі Ільченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.08.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди та стягнення компенсації за порушення авторських прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь 1,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 12180,00грн. в якості компенсації за порушення авторських прав.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 05.06.2014 ОСОБА_2 публічно виступила в рамках заходу «Перший всеукраїнський форум податкових консультантів» з темою «Проблеми розвитку інституту податкового консультування в Україні та організаційно-правове регулювання податкового консультування: зарубіжний досвід» та відповідною презентацією. Автором свого виступу та презентації відповідач зазначила себе, проте виступ відповідача є тотожним статті позивача Організаційно-правове регулювання податкового консультування: зарубіжний досвід», яка опублікована в Науковому віснику Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України: збірник наукових праць (випуск 7-8 (110-111): Формування ринкових відносин в Україні). Лише на 5-ти слайдах виступу інформація скопійована з іншої статті позивача «Податкове консультування: зміст та стан розвитку в Україні та світі». Отже використані відповідачем частини статті позивача підлягають правовій охороні, оскільки є оригінальними та виникли внаслідок творчої діяльності автора. При цьому, використання відповідачем частин твору не є цитуванням, відповідач переклала об'єкт авторського права позивача російською мовою, нанесла на слайди, які публічно представила та публічно з ними виступила, видаючи себе автором. Твір оприлюднено відповідачем під власним іменем.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.08.2015 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди та стягнення компенсації за порушення авторських прав.

Справа № 755/1965/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц-796/13103/2015Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Не погодився з ухваленим рішенням суду позивач, її представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на необґрунтованість та незаконність висновків суду.

Зокрема, наголошується на підтвердженні факту використання відповідачем статті авторства позивача, які підлягають правовій охороні, оскільки є оригінальними та виникли внаслідок її творчої діяльності. Суд погодившись із припущеннями представника відповідача щодо суб'єктивної оцінки наукової, практичної тощо цінності, ролі чи значущості твору позивача допустив порушення норм матеріального та процесуального права, при цьому також вийшов за межі спірних правовідносин, оскільки перевіряв на предмет плагіату не презентацію та виступ відповідача - відносно статті позивача, а статтю позивача - відносно інших об'єктів авторського права, осіб, які не є учасниками справи.

Судом порушені і норми міжнародного права. Так, згідно п.3 ст.10 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, в редакції Паризького Акту від 24.07.1971 (змінений 2.10.1979), при використанні творів відповідно до попередніх пунктів цієї статті зазначається джерело і ім'я автора, якщо воно позначено на цьому джерелі.

Таким чином порушено норми матеріального закону, в тому числі ст.1, 21 Закону № 3792-ХІІ - щодо застосування положень закону про цитування при фактичній відсутності цитат у спірних творах відповідача (у публічному виступі та презентації).

Висновок суду щодо відсутності спеціальної заборони позивача на використання твору вважають безпідставними, оскільки судом не зазначено, яка саме норма закону дає підстави зробити такий висновок. А за твердженням позивача така норма відсутня у чинному законодавстві України.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.08.2015, ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог .

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених і ній, просив про задоволення заявлених вимог.

Представник відповідача заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутні як оригінал звукозапису, так і файл слайдів з виступу відповідача, а тому вказані докази визнані судом неналежними. Разом з тим, враховуючи що сторонами визнана дійсність останнього аркушу роздруківки слайдів, встановив наявність посилання як на джерело, на статтю за авторством позивача. Також суд врахував, що доказів заборони позивачем права на відтворення своєї статті матеріали справи не містять, а згідно інформації, наданої організатором Форуму - ГО «Палата податкових консультантів», він носив навчальний характер, тому вважав, що застосуванню підлягають положення п. 3 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про авторські і суміжні права» якими визначено, що без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

Підставою для судового захисту відповідно до ст.50 Закону України «Про авторське і суміжні права» є вчинення будь-якою особою дій, що порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені ст.ст.15, 39, 40, 41 цього Закону, з урахуванням обмежень, передбачених ст.ст. 21-25, 42 і 43 Закону.

За змістом ч. 2 ст. 52 зазначеного Закону при порушенні будь-якою особою авторських прав, передбачених ст.50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних права та інших порушень особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або суміжних прав) суб'єкти авторського права мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право, подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або виплату компенсацій, вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства судовий захист здійснюється за наявності порушення авторських прав тобто за наявності об'єкту авторського права та наявності дій, якими порушуються права суб'єкта авторського права.

Наявність порушеного авторського права за твердженням позивача полягає у здійсненні публічного виконання відповідачем в доповіді з відповідною презентацією статті позивача «Організаційно-правове регулювання податкового консультування: зарубіжний досвід», яка була опублікована в Науковому віснику Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України: збірник наукових праць (випуск 7-8 (110-111): Формування ринкових відносин в Україні).

Разом з тим, вказаний звукозапис є копією, оригінал відсутній. Крім того, звукозапис, що міститься на диску наданому суду не дає можливості ідентифікувати особу, який належить голос, його якість також не дозволяє здійснити перевірку факту відтворення іншою особою тексту статті «Організаційно-правове регулювання податкового консультування: зарубіжний досвід».

Що стосується роздруківки текстів слайдів з виступу відповідача, то достовірно встановити, що саме цей текст був використаний відповідачем не вбачається можливим. Також вказані слайди містять лише фрагменти тексту російською мовою. До того ж деякі з них співпадають з текстами інших авторів, ніж сторони у справі. Так наприклад уривок тексту на а.с.34-35 т.1 співпадає з текстом на а.с.99-100 т.2, автором якого вказана інша особа, а не позивач, і дата публікації цього твору була здійснена раніше, аніж дата публікації статті позивача, таким же чином є співпадіння текстів на а.с.16-21 т.1 та а.с.105-106 т. 2.

А отже позивачем не доведений факт повного відтворення її твору відповідачем при доповіді в рамках заходу «Перший всеукраїнський форум податкових консультантів».

Оскільки, сторонами в судовому засіданні суду першої інстанції було визнано, що останній аркуш роздруківки слайдів (а.с.41 т.1) відповідає дійсності, то прийняття цього документу в якості доказу не суперечить вимогам процесуального закону, а тому вказані доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом. На цьому слайді вказані три електронні джерела, з яких відповідачем були взяті використані у виступі дані та інформація, зокрема, сайт Спілки наукових консультантів України та посилання на сайт http://ndi-fp.asta.edu.ua/files/dok/publikations/smirnova/6.pdf, на якому розміщена стаття позивача «Організаційно-правове регулювання податкового консультування: зарубіжний досвід» (а.с.9-10 т.2).

Таким чином, при презинтації доповіді відповідачем здійснено посилання на джерело запозичення інформації на статтю авторства позивача, а оскільки електронна адреса містить прізвище позивача, то вимоги п.3 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в частині обов'язкового зазначення імені автора і джерела запозичення є додержаними, відповідно відсутність згоди автора не є порушення його прав.

Крім того, з листа ГО «Палата податкових консультантів»вбачається, щоданий Форум носив навчальний характер щодо розвитку професії податкового консультанта та інформування про дану професію якомога ширшого кола учасників, участь у заході була безкоштовною (а.с.74-75 т.2). Інших даних матеріали справи не місять.

А отже судом першої інстанції вірно застосовані положення п.1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про авторське право і суміжні права», згідно яких допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті.

За наведених обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеним факту порушення авторських прав ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаній нормі та положенням ст. 60 ч. 1 ЦПК України позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Разом з тим апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з положень ЦПК України є обов'язком сторін у справі, зокрема позивача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують їх, рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20.08.2015 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: