Рішення № 53895597, 24.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження № 22-ц/796/12650/2015 Головуючий у 1 інстанції Українець В.В.

Доповідач: Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Желепи О.В.

суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М.

при секретарі: Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_5,третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника відповідача ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА :

В листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до свого колишнього чоловіка ОСОБА_1 про вселення її та її неповнолітнього сина до квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач перешкоджає їй та її неповнолітньому сину в користуванні вказаною квартирою в якій вони зареєстровані.

Відповідач вказані вимоги не визнав та звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати свою колишню дружину ОСОБА_2, їх повнолітню дочку ОСОБА_5 та неповнолітнього сина позивачки ОСОБА_3, який в квартирі ні одного дня не проживав, такими, що втратили право користування спірною квартирою, якою вони без поважних причин не користувались більше 10 років.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Вселено ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 та її неповнолітньому сину ОСОБА_3 в здійсненні ними права користування квартирою шляхом надання їй можливості користуватись ключами від квартири.

В задоволенні зустрічного позову про визнання осіб такими , що втратили право користування квартирою відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову про вселення та задоволення зустрічного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на не відповідність висновків суду встановленим обставинам справи, а також на недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими. Так суд не надав належну оцінку доказам: актам про не проживання, показам свідків, довідці Центру обслуговування споживачів № 2 , які підтверджують, що відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_5 добровільно залишили спірну квартиру , не користувались нею з 2008 року без поважних причин, а тому втратили права на неї. Суд не звернув увагу, що після ухвалення судового рішення в 2003 році, яким було відмовлено в аналогічному позові, відповідачі спірною квартирою не цікавились, не зважаючи на те, що жодних перешкод їм не вчинялось, до будь яких органів не звертались з приводу наявних перешкод, витрат за житло не несли. В 2008 році без його дозволу відповідачка вселила до квартири квартирантів, яким надала доручення на розпорядження спірною квартирою, що змусило його виселяти сторонніх людей з квартири. Після чого ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на протязі 6 років не звертались ні до нього ні до будь-яких органів з приводу вчинення перешкод та відсутності в них ключів, увесь цей час квартирою не користувались не несли жодних витрат на її утримання.

Скарга також містить доводи про не вірне застосування ст. 65 ЖК України.

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 доводи скарги підтримав.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до апеляційного суду двічі не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. На які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам процесуального закону, ухвалене рішення не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про вселення , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вчиняє перешкоди позивачу в користуванні кватирою в якій вона зареєстрована.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що не проживання відповідачів в квартирі більше 6 місяців зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується, так як ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними та спростовуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 71,72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

В судовому засіданні встановлено, що сторони є наймачами квартири АДРЕСА_1 та зареєстровані в ній, що підтверджується довідкою форми № 3 від 12 вересня 2014 року.

Квартира є державною, була отримана матір'ю ОСОБА_1, - ОСОБА_7 в 1991 році на двох осіб на неї та сина ОСОБА_1. (а.с. 62,63)

Позивачка ОСОБА_2 та її неповнолітній син , а також відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 в спірній квартирі зареєстровані але не проживають, що вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами. Позивачка ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_5 залишили спірну квартиру в 2000 році, а неповнолітній син ОСОБА_2- ОСОБА_3 у спірній квартирі жодного дня не проживав, а лише був зареєстрований в січні 2004 року за місцем реєстрації матері.

Як вбачається з рішення районного суду, суд вважав встановленим, що відповідачі за зустрічним позовом не проживають в квартирі з поважних причин.

При цьому, суд виходив з фактів встановлених судовим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 травня 2003 року. Яким було відмовлено ОСОБА_1 в позові про визнання тих же осіб такими , що втратили право користування спірною квартирою, а також показів свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, листа-відповіді Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 25 листопада 2014 року на звернення ОСОБА_5, подане в жовтні 2014 року.

Разом з тим, суд не врахував, що в судовому рішенні за 2003 рік, суд встановив факти, які свідчили про вчинення перешкод у користуванні квартирою, які існували до 2003 року,до ухвалення рішення в справі.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , (покази, яких були прослухані на звукозаписі судового засідання в районному суді) також свідчили про обставини розлучення сторін по справі, їх конфліктні стосунки, які стосувались періоду до 2003 року. В спірній квартирі свідки не були більше десяти років і їм не відомі факти вчинення перешкод ОСОБА_1, його колишній дружині та дочці в період після 2004 року. Не відомі їм також і дійсні причини не проживання цих осіб в спірній квартирі з 2004 року .

Матеріали справи не містять жодного доказу, що ОСОБА_2 з 2003 року, після ухвалення рішення на її користь, якимось чином намагалась вселитись до спірної квартири, зверталась в будь-які органи з приводу вчинення їй перешкод , залишала будь-які заяви в житлових органах, щодо своєї вимушеної відсутності та неможливості проживання в спірній квартирі.

Не надала таких доказів ОСОБА_2 і до апеляційного суду, на неодноразові виклики не з'являлась.

Як вбачається з позовної заяви відповідача ОСОБА_1, він в спірній квартирі також не проживав, так як проживав в м. Яготині у своєї матері, квартира була вільна і позивачка мала можливість нею користуватись. Проте такого бажання вона не виявила. Навпаки, маючи вільний доступ до квартири в 2008 році вселила до спірної квартири сторонніх осіб, так як продовжувала проживати в м. Миколаєві. Вказані обставини не були спростовані та не заперечувались в суді першої інстанції.

ОСОБА_5, (спільна дочка сторін), яка з червня 2009 року стала повнолітньою також увесь цей час проживала з матір'ю в АДРЕСА_2.

Жодних доказів, які б свідчили, про те. що вона з 2009 року до жовтня 2014 року намагалась вселитись до спірної квартири і в неї існували реальні перешкоди для проживання в м. Києві також суду не надала. Не довела вона також, що зверталась до батька з проханням надати ключі від квартири, а останній їй в цьому відмовляв.

Звернення останньої в жовтні 2014 року до міліції, з приводу встановлення осіб, які проживають в спірній квартирі, також не доводить, що ОСОБА_1 на протязі періоду з 2009 року (настання повноліття особи) вчиняв їй якісь перешкоди в користуванні квартирою.

Вищенаведені обставини, та відсутність доказів у справі на підтвердження поважності причин не проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 після 2003 року до виникнення даного спору в суді , а також враховуючи положення ст.ст. 71, 72 ЖК України, свідчать про те, що вказані особи втратили право на користування спірною квартирою, а тому відповідно не можуть бути задоволені вимоги ОСОБА_2 про вселення її та сина ОСОБА_3 до спірної квартири.

Роблячи такий висновок, колегія суддів також враховує, що ОСОБА_2 не тільки не цікавилась спірною квартирою, а й не несла на протязі більше ніж 10 років жодних витрат на її утримання, не вчиняла жодних дій з метою використовувати вказану квартиру для свого проживання та членів її сім'ї, не маючи на це жодних перешкод з 2004 рок, виїхала в інше місто, де проживала і проживає до цього часу зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який ніколи в спірній квартирі не проживав.

Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.

Оскільки відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 , в силу не проживання в спірній квартирі на протязі 10 років без поважних причин, втратила на неї право, відповідно і її син ОСОБА_3, також має бути визнаним таким, що втратив право користування спірною квартирою, так як його право на цю квартиру є похідним від прав його матері. При цьому суд враховує, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не являється батьком ОСОБА_3, (що підтверджується його свідоцтвом про народження), який на протязі тривалого часу проживає з матір'ю в м. Миколаєві, тобто має інше житло.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ті обставини справи, які суд вважав встановленими не доведені. Висновок суду про те, що відповідачі за зустрічним позовом не проживали в спірній квартирі з поважних причин, через вчинення їм перешкод, не відповідає встановленим обставинам та наданим сторонами доказам.

Тобто, наявні підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову в частині визнання осіб такими, що втратили право користування спірною квартирою та відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про вселення.

При цьому вимоги про зняття вказаних осіб з реєстраційного обліку задоволенню не підлягають, оскільки в порядку виконання рішення в частині визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, відповідачі в справі мають бути зняті з реєстраційного обліку.

Так як, на підставі даного судового рішення, позивач ще не звертався з проханням зняти осіб з реєстрації, його права державним органом, уповноваженим проводити реєстрацію не порушувались.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року скасувати та постановити нове рішення наступного змісту.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_5,третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку, - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_2, поданому в її інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, - відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: