Постанова № 53895126, 25.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2015 р. Справа № 920/1010/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Черняк К.М., дов.б/н від 07.05.2015 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4915 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 17.09.15 року у справі № 920/1010/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми,

до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання", м. Суми,

про стягнення 84 173,85 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання ім. Фрунзе" (відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів № 29 від 24.07.2015 року змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"), відповідача, про стягнення суми основного боргу за укладеним сторонами договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 20-Т від 31.08.2007 року у розмірі 58091,51 грн., пені у розмірі 9800,95 грн., 3% річних у розмірі 526,98 грн та інфляційних збитків у розмірі 15754,41 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.09.2015 року у справі № 920/1010/15 (суддя Зайцева І.В.) позов було задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 58091,51 грн. заборгованості за надані послуги, 9800,95 грн. пені, 526,98 грн. 3% річних, 15754,41 грн. інфляційних збитків, 1 827,00 грн. судового збору.

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу з урахуванням додаткових пояснень (вх.№15895 від 25.11.2015 року) обґрунтовує тим, що договір № 20-Т від 31.08.2017 року не може вважатися укладеним, оскільки: підписаний ПАТ «Сумське НВО» з протоколом розбіжностей, після отримання яких позивач не звертався до суду з метою вирішення переддоговірного спору; договір не містить всіх істотних умов, передбачених статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (складових тарифу на централізоване опалення та постачання гарячої води, вимог щодо якості послуг та порядку визначення такої якості).

Таким чином, оскільки договір не є укладеним, то правовідносини між сторонами щодо надання послуг виникли на іншій, ніж вказаний договір підставі, а саме - на підставі рішення Сумської міської ради від 20.05.2011 року "Про визначення виробників та виконавців послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми".

При цьому, у вказаних відносинах не визначено порядку та строків виконання ПАТ «Сумське НВО» зобов'язання з оплати наданих послуг, а тому, з урахуванням ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, таке зобов'язання має бути виконане в строк, що не перевищує 7 днів з дати пред'явлення вимоги. Оскільки позивачем пред'явлено вимогу 22.05.2015 року, то останній строк виконання зобов'язання з оплати послуг - 29.05.2015 року.

Також вказує на те, що позивачем 3% річних обраховано за період з 11.01.2015 по 10.06.2015 року, однак оскільки строк з 11.01.2015 по 29.05.2015 року не мав бути врахований судом, то розмір 3% річних становить 57, 30 грн. за 12 днів прострочення за період з 30.05.15 р. по 10.06.2015 року.

Крім того, звертає увагу на те, що з огляду на відсутність факту укладення між сторонами письмового правочину про забезпечення зобов'язання з оплати спожитих послуг, нарахування позивачем пені за період з 11.01.2015 по 15.06.2015 року є незаконним.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 04.11.2015 року на 10:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 року розгляд справи було відкладено на 25.11.2015 року на 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№14877 від 02.11.2015 року) , додаткових письмових поясненнях (вх.№ 15809 від 23.11.2015 року) та його представник у судовому засіданні 25.11.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що послуги за спірним договором, за увесь термін його дії надавались позивачем відповідачу в повному обсязі і жодних зауважень стосовно якості послуг або відмови від отримання послуг від відповідача не надходило. Рахунки про оплату спожитих згідно договору послуг та акти приймання-передачі послуг за договором, які є безпосередньо додатками до діючого договору, приймались та підписувались відповідачем без заперечень, що доводить факт досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов по договору та його дійсність.

При цьому, звертає увагу на те, що протокол розбіжностей , на який посилається відповідач, не тягне за собою правових наслідків, оскільки відповідач не надав доказів (копію супровідного листа тощо) на підтвердження того, коли саме було направлено дану претензію.

Також зазначає, що відповідач повинен був сплатити заборгованість за грудень 2014 року - до 10.01.2015 року (згідно договору), а отже заборгованість виникла з 11.01.2015 року - з цієї дати відповідачу і нараховувалась пеня.

Що стосується платежу, який було здійснено відповідачем 03.02.2015 року в сумі 7459,49 грн., то згідно з відомостями він був здійснений з призначенням - "оплата за тепло на техводу за листопад дог. №20-Т від 31.08.2007, рах.№20 від 28.11.2014 в т.ч. ПДВ 1243,25 грн. ", а отже дану суму грошових коштів було перераховано за оплату тепла за листопад 2014 року, який не є предметом спору, і в жодний розрахунок його не було включено.

Представник відповідача в судове засідання 25.11.2015 року не з"явився, у додаткових письмових поясненнях (вх.№15895 від 25.11.2015 року) відповідач просив розглядати справу без участі його представника.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, доводи позивача та відповідача, заслухавши усні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 31.08.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", виконавцем, та Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об"єднання", споживачем, було укладено договір № 20-Т про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, згідно умов якого виконавець зобов'язався надавати споживачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач, в свою чергу, зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Позивач здійснював постачання відповідачу теплової енергії, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі теплової енергії, підписаними сторонами та рахунками, а саме: акт від 28 листопада 2015 року - на суму 7459,49 грн. (рахунок №20 від 28.11.2014 року), акт від 31 грудня 2014 року - на суму 14145,32 грн. (рахунок №20 від 31.12.2014 року), акт від 31.січня 2015 року - на суму 16926.31 грн. (рахунок №20 від 31.01.2015 року), акт від 28.02.2015 року - на суму 13650,74 грн. (рахунок №20 від 28.02.2015 року), акт від 31.03.2015 року - на суму 9455,15 грн. (рахунок №20 від 31.01.2015 року), акт від 30.04.2015 року - на суму 3913,98 грн.(рахунок №20 від 30.04.2015 року) (а.с. 21-41).

При цьому, жодних заперечень щодо кількості та якості продукції, що поставлялася за договором, від відповідача не надходило.

Згідно з п. 3.2 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 3.3 договору відповідач до 15 числа розрахункового періоду повинен був сплачувати вартість зазначеної в договорі кількості спожитої теплової енергії в гарячій воді, передбаченої на розрахунковий період. Остаточний розрахунок за фактичну спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не сплатив вартість спожитої теплової енергії, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 58091, 51 коп. за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року.

При цьому, як стверджує позивач, відповідач не направляв в установленні строки та порядку протокол розбіжностей до цього договору, при тому, що екземпляр договору, направлений позивачеві, ним був підписаний без застережень.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що за весь термін дії договору відповідачу надавались послуги у повному обсязі, належної якості, жодних зауважень стосовно якості послуг або відмови від отримання послуг від відповідача не надходило. Рахунки про оплату спожитих згідно з договором послуг та акти приймання - передачі послуг за договором (які є безпосередньо додатками до діючого договору і про це вказано у формі акту) приймались, підписувались без заперечень відповідача.

А тому, за висновком господарського суду першої інстанції, враховуючи норми пункту 8 статті 181 Господарського процессуального кодексу України та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України, договір є дійсним та таким, що підлягає виконанню.

Проте відповідач зобов'язань по договору щодо оплати наданих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконував, у зв"язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 58091,51 грн.

Разом з цим, місцевий господарський суд визнав необгрунтованими доводи відповідача щодо того, що спірний договір є неукладеним, зазначивши, що відповідно до наданого позивачем для огляду суду оригіналу договору відсутні будь-які застереження про наявний протокол розбіжностей і відповідач не подав доказів направлення позивачеві у порядку та строки, встановлені частиною 4 статті 181 Господарського кодексу України, протоколу розбіжностей до цього договору, при тому, що направлений позивачем відповідачу екземпляр договору був останнім підписаний.

У зв'язку з цим господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу по договору у розмірі 58091,51 грн., пені у розмірі 9800,95 грн., 3% річних у розмірі 526,98 грн та інфляційних збитків у розмірі 15754,41 грн.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак відповідач зобов'язань по договору стосовно оплати наданих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконував, у зв"язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 58091,51 грн. за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року.

22.05.2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 4 про сплату заборгованості за договором № 20-Т про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 58091 грн. 51 коп., яка була залишена без відповіді.

Відповідач у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі заперечував проти позову та посилався на те, що договір № 20-Т від 31.08.2017 року не може вважатися укладеним, оскільки: підписаний ПАТ «Сумське НВО» з протоколом розбіжностей, після отримання яких позивач не звертався до суду з метою вирішення переддоговірного спору; договір не містить всіх істотних умов, передбачених ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (складових тарифу на централізоване опалення та постачання гарячої води, вимог щодо якості послуг та порядку визначення такої якості).

Однак, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, зважаючи на таке.

Пунктом 8 статті 181 Господарського процессуального кодексу України встановлено, що в разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, а одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, виходячи зі змісту вказаних норм, у разі вчинення будь-якою із сторін договору дій, що свідчать про його виконання, такий договір не може вважатися неукладеним з посиланням на недосягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Як свідчать матеріали справи, послуги за спірним договором, за увесь термін його дії надавались позивачем відповідачу в повному обсязі. Рахунки про оплату спожитих згідно договору послуг та акти приймання-передачі послуг за договором, які є безпосередньо додатками до діючого договору, приймались та підписувались без заперечень відповідачем.

При цьому, вказані послуги частково оплачувались відповідачем (за листопад 2014 року на суму 7459,49 грн.), про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків сторін, і жодних зауважень стосовно якості послуг або відмови від отримання послуг від відповідача не надходило.

Таким чином, виконання сторонами умов спірного договору вказує на вчинення ними конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про досягнення між ними домовленості щодо усіх істотних умов договору.

Частиною 4 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач не надав доказів направлення позивачеві у порядку та строки, встановлені частиною 4 ст. 181 Господарського кодексу України, протоколу розбіжностей до цього договору, тоді як направлений позивачем відповідачу екземпляр договору був останнім підписаний без застережень.

Таким чином, договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 20-Т від 31.08.2007 року є дійсним та таким, що підлягає виконанню.

А тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 58091,51 грн. основного боргу по договору підлягають задоволенню.

Згідно з абзацем 1 пункту 5.1.5 договору у разі несвоєчасної сплати споживачем (відповідачем) грошових коштів, які передбачені умовами договору, за послуги виконавця (позивача), споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов'язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання (боргу) за кожен календарний день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв"язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору позивач нарахував йому пеню в розмірі 9800, 95 грн. (із простроченої суми боргу 14145,32 грн.: з 11.01.2015 року по 05.02.2015 року - 282,13 грн., з 06.02.2015 року по 03.03.2015 року - 392,97 грн. (зміна % ставки), з 04.03.2015 року по 15.06.2015 року - 2418,27 грн. (зміна % ставки); із простроченої суми боргу 16926,31 грн.: з 11.02.2015 року по 03.03.2015 року - 379,80 грн., з 04.03.2015 року по 15.06.2015 року - 2893,70 грн. (зміна % ставки); із простроченої суми боргу 13650,74 грн. з 11.03.2015 року по 15.06.2015 року - 2176,64 грн.; із простроченої суми боргу 9455,16 грн. з 11.04.2015 року по 15.06.2015 року - 1025,82 грн.; із простроченої суми боргу 3913,98 грн. з 11.05.2015 року по 15.06.2015 року - 231,62 грн.).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів встановила, що він не суперечить вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", є законним та обгрунтованим, а тому місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 9800, 95 грн. пені.

Згідно з абзацем 2 пункту 5.1.5 договору у разі несвоєчасної сплати споживачем споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язується сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивач у зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов"язання щодо оплати за послуги опалення та постачання гарячої води також нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 526,98 грн та інфляційні збитків у розмірі 15754,41 грн.

Колегія суддів перевірила здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх підстав для задоволення позову про стягнення 526,98 3% річних грн та 15754,41 грн інфляційних збитків.

Посилання відповідача на те, що строк з 11.01.2015 по 29.05.2015 року не мав бути врахований судом, а розмір 3% річних становить 57, 30 грн. за 12 днів прострочення за період з 30.05.15 р. по 10.06.2015 року колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, як вже зазначалося, спірний договір не може вважатися неукладеним.

З цих же підстав колегія суддів не може погодитися із твердженням відповідача про незаконність нарахування позивачем пені за період з 11.01.2015 по 15.06.2015 року за неукладеним, як вважає відповідач, договором.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи і не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни або скасування вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.09.15 року у справі № 920/1010/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.