Постанова № 53894997, 23.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа№ 910/18331/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Кісільова І.В.

від відповідача: Грінцов І.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015р.

у справі №910/18331/15 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг»

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Златобанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави №226/1/13-KLMV/S-1 від 13.08.2103р., а саме рухоме майно: товари на складі - моноамонійфосфат (амофос NP 12:52) в кількості 3 575,0 тонн, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг», за способом реалізації предмета застави - проведення прилюдних торгів, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №226/1/13- KLMV від 13.08.2013р. в сумі 31 387 402,46 грн., яка складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) в сумі 28 701 549,85 грн., заборгованості за процентами в сумі 2 433 100,24 грн., заборгованості по сплаті пені в сумі 247 752,37 грн., штрафу за неналежне виконання зобов'язань в сумі 5 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2015р. позовні вимоги задоволені частково, для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» перед Публічним акціонерним товариство "Златобанк" за Кредитним договором № 226/1/13-KLMV від 13.08.2013р. в сумі 31 373 518,14 грн., яка складається із заборгованості за основним боргом в розмірі 28 701 549,85 грн., заборгованості за процентами в розмірі 2 433 100,24 грн., заборгованість по сплаті пені в розмірі 233 868,05 грн., штрафу в розмірі 5 000,00 грн. звернуто стягнення на предмет застави за Договором застави № 226/1/13-KLMV/S-1 від 13.08.2013р., а саме рухоме майно: товари на складі, а саме: моноамонійфосфат (амофос NP 12:52) в кількості 3 575,00 тонн, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохімхолдинг" на праві власності, зі способом реалізації предмета застави, на яке звернено стягнення - публічні торги. В рішенні визначено, що початкова ціна продажу предмета застави, на яке звернено стягнення, встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохімхолдинг" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного бюджету України 73 047,67 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг», подав апеляційну скаргу, за якою просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству «Златобанк» у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням обставин справи та недоведеністю обставин.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Златобанк», надав до матеріалів справи письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015р. у справі №910/18331/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

23.11.2015р. від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що 21.10.2105р. на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою №1910/2015-02 від 19.10.2105р., з огляду на що, основний борг за Кредитним договором було зменшено на 867 386,09 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015р. колегією суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» та призначено розгляд справи на 23.11.2015р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

13.08.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Златобанк", як кредитодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохімхолдинг", як позичальником, був укладений Кредитний договір № 226/1/13-KLMV, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови Кредитного договору.

У відповідності до п. 1.2. Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та/або доларах США у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній у Договорі, відповідно до письмової заяви позивальника. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим Кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Грошові кошти за кредитною лінією (отримання траншів) надаються банком за заявками позичальника після їх акцепту банком.

Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 21 000 000,00 грн.

Згідно з п. 1.4. Кредитного договору сторони погодили повернення кредиту не пізніше 12.08.2014р. включно.

Пунктом 1.5. Кредитного договору визначено, що за користування кредитом позичальником сплачуються проценти у вигляді фіксованої процентної ставки. Процентна ставка встановлюється у наступних розмірах: 20% річних за користування кредитними коштами у гривні; 10% річних за користування кредитними коштами у доларах США.

Згідно з п. 2.3. Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються кредитодавцем у валюті кредиту.

Пунктом 2.4. Кредитного договору сторони передбачили, що сплата процентів здійснюється з фактичний строк користування кредитом. При розрахунку процентів приймається рік і місяць рівні календарній кількості днів - якщо заборгованість за кредитом в гривні, приймається рік і місяць, рівний 360 календарних днів - якщо заборгованість за кредитом в іншій валюті. День повернення кредиту до розрахунку не приймається.

Відповідно до п. 2.5. Кредитного договору позичальник самостійно сплачує (перераховує) проценти на рахунок для оплати боргових зобов'язань та процентів. Проценти сплачуються за період з першого по останній день календарного місяця щомісячно по сьоме число (включно) місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів.

Згідно з п. 3.1.4. Кредитного договору кредитодавець має право відмовитись від подальшого кредитування позичальника за цим Кредитним договором частково або в повному обсязі та/або вимагати повернення у повному обсязі наданих кредитних коштів (в тому числі дострокового повернення), сплати процентів за весь строк користування кредитними коштами та неустойки/штрафів (за їх наявності) у разі настання та/або існування хоча б однієї з обумовлених наведених пунктом обставин, зокрема у випадку одноразового порушення позичальником будь-якого з боргових зобов'язань, в будь-якій їх частині, наявності/виникнення випадку невиконання умов.

Пунктом 3.4. Кредитного договору визначено зобов'язання позичальника, а саме: сплачувати проценти/комісію у розмірі та в порядку, передбаченому цим Кредитним договором, згідно з умовами Кредитного договору (п.п. 3.4.2.); повернути кредит в повному обсязі в порядку та строки, передбачені цим Кредитним договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, в тому числі у випадку настання несприятливих обставин/подій (п.п. 3.4.3.); безумовно сплатити неустойку (штраф, пеню), інші штрафні санкції, відшкодувати заподіяні банку збитки, завдані невиконанням/неналежним виконанням умов кредитного договору (п.п. 3.4.4.); достроково повернути кредит та сплатити проценти на вимогу кредитодавця у випадках, передбачених цим кредитним договором (п.п. 3.4.10.).

Договорами про внесення змін №1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 14 від 25.09.2013р., 06.11.2013р., 24.01.2014р., 31.03.2014р., 15.04.2014р., 10.06.2014р., 07.07.2014р., 31.10.2014р., 08.12.2014р., 22.12.2014р., 08.01.2015р. до Кредитного договору відповідно сторонами погоджено строки сплати процентів за користування кредитними коштами.

Договором про внесення змін № 3 від 25.12.2013р. до Кредитного договору п. 1.3. Кредитного договору викладено в новій редакції та вказано в ньому, що максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 38 485 000,00 грн. Максимальний ліміт заборгованості на день надання кредиту в разі надання його траншами розраховується в базовій валюті шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют Договору, помножених на офіційний курс гривні до валюти наданих траншів, встановлений НБУ на день надання чергового траншу, та поділених на курс гривні до валюти, встановлений НБУ на день надання чергового траншу.

Договором про внесення змін №10 від 12.08.2014р. до Кредитного договору сторонами погоджено кінцева дата повернення кредиту: не пізніше 11.08.2015р. включно.

Договором про внесення змін №15 від 30.01.2015р. до Кредитного договору сторони погодили перенести проценти в сумі 478 413,21 грн. за користування кредитними коштами за період з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. з рахунків простроченої заборгованості на рахунки строкової заборгованості та домовились встановити строк сплати строком не пізніше 07.02.2015р.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Частиною 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено, що на виконання умов Кредитного договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 38 585 000,00 грн.

В свою чергу, відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування у визначений Кредитним договором строк не виконав належним чином.

Так, ним було повернуто позивачеві кредитні кошти на загальну суму 9 883 450,15 грн.

Також з нарахованих процентів у розмірі 12 400 292,51 грн. відповідачем сплачено 9 967 192,27 грн.

Вказані факти підтверджуються матеріалами справи, зокрема банківськими виписками.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язання. Якщо учасники зобов'язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а змінюється, оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позичальником за Кредитним договором не надано суду доказів сплати заборгованості по кредиту та процентам за кредит.

Таким чином, у позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг», станом на 02.07.2015р. перед позивачем існує заборгованість розмірі 28 701 549,85 грн. по сплаті кредиту та 2 433 100,24 грн. заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом.

В письмових поясненнях відповідач зазначив про те, що 21.10.2105р. на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою №1910/2015-02 від 19.10.2105р., з огляду на що, основний борг за Кредитним договором було зменшено на 867 386,09 грн.

З цього приводу апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015р. №105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015р. №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", згідно з яким з 14.02.2015р. розпочато процедуру виведення ПАТ "Златобанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 13.02.2015р. по 13.05.2015р. та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" Славінського Валерія Івановича.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №99 від 13.05.2015р. "Про початок ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" на виконання постанови правління Національного Банку України від 12.05.2015р. №310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк", розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк", призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського Валерія Івановича строком на 1 рік з 13.05.2015р. по 12.05.2016р. включно.

У відповідності до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Матеріали справи свідчать, що відповідач звернувся до позивача з заявою від 19.10.2015р. за №1910/2015-02 про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 867 386,09 грн., які виникли за Кредитним договором №226/1/13-KL від 13.08.2013р. та Договором банківського рахунку №15-ЮР від 11.07.2008р.

Однак дане зарахування не може бути взяте апеляційним судом до уваги, оскільки апеляційна інстанція здійснює перегляд справи станом на день винесення рішення господарським судом, а зарахування було здійснене після винесення рішення судом першої інстанції.

З огляду на те, що позичальник прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути також суму пені в розмірі 247 752,37 грн. та суму штрафу в розмірі 5 000,00 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та/або за несвоєчасну повну чи часткову сплату/несплату процентів, банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати кредиту та/або процентів до моменту фактичного погашення заборгованості.

Згідно з п. 4.3. Кредитного договору за кожен випадок невиконання/неналежного виконання зобов'язань за цим кредитним договором, передбачених п. 3.4. (зокрема, але не виключно, ненадання/несвоєчасне надання документів, передбачених цим кредитним договором (баланс, звіт про фінансові результати, тощо), банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно з розрахунком позивача сума пені за несвоєчасне повернення кредиту складає 247 752,37 грн.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції та вказує на те, що обґрунтованим є розрахунок пені на суму 233 868,05 грн.

З урахуванням неналежного виконання зобов'язань за Кредитним договором правомірним є нарахування штрафу на користь позивача в розмірі 5 000,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між позивачем, як заставодержателем, та відповідачем, як заставодавцем, укладено Договір застави №226/1/13-KLMV/S-1 від 13.08.2013р., за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання заставодавцем зобов'язань за Кредитним договором №226/1/13-KLMV від 13.08.2013р. (повернення основної суми кредиту, сплата процентів за користування кредитом, неустойки (пені, штрафу)), заставодавець підписанням цього Договору надає заставодержателеві у заставу майно (рухоме майно, товари на складі, а саме: моноамонійфосфат (амофос NP 12:52, в кількості 3 575,00 тонн, вартістю 22 165 000,00 грн.). В силу цього Договору заставодержатель має право у разі невиконання заставодавцем боргових зобов'язань, задовольнити свої вимоги з Кредитним договором за рахунок предмета застави, переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Змінами від 25.12.2013р. та від 12.08.2014р. до Договору застави сторонами погоджено зміни щодо максимального ліміту заборгованості та строку повернення кредитних коштів.

Право власності на 3 575,00 тонн моноамонійфосфату (амофос NP 12:52) підтверджується випискою з балансу відповідача, додатком до акту перевірки від 16.06.2015р. та довідкою про те, що на складі ПрАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив" перебуває 3 610,00 тонн моноамонійфосфату, що належить ТОВ "Торговий дім "Агрохімхолдинг".

У відповідності до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Стаття 589 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2. ст. 590 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до п.п. 4.4.1., 4.4.2. Договору застави заставодержатель має право у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором, переважно перед іншими кредиторами задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави шляхом його реалізації способом, визначеним на розсуд заставодержателя. Переважно перед іншими кредиторами задовольнити свої вимоги за кредитним договором в тому обсязі, які є на момент фактичного задоволення, зокрема суму - основного боргу, проценти, комісії, неустойку.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Таким чином, з наведених вище норм вбачається, що одним із юридичних фактів, з яким закон пов'язує виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави є невиконання зобов'язання, що забезпечене заставою, у встановлений строк (термін).

Отже, оскільки, як встановлено вище, позичальником не були виконані зобов'язання за Кредитним договором, які забезпечені заставою згідно Договору застави, у позивача, як заставодержателя, виникло право на звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 591 Цивільного кодексу України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього закону.

Згідно із ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати, в тому числі, такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Згідно з п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин" в резолютивній частині рішення суду має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи наведене судова, колегія відмічає про правомірність звернення стягнення на предмет застави за Договором застави №226/1/13-KLMV/S-1 від 13.08.2013р. для погашення заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором №226/1/13- KLMV від 13.08.2103р. шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмета застави на рівні, не нижчому за звичайні ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015р. у справі №910/18331/15 залишити без змін.

3. Справу №910/18331/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця