Постанова № 53894957, 26.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р. Справа№ 910/18297/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участі представників:

від позивача: Риков О.О. - за дов.

від відповідача-1: Матолич А.М. - за дов.

від відповідачів 2-5: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2015

у справі №910/18297/15 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

до 1) Міністерства юстиції України;

2) Державної казначейської служби України;

3) Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві;

4) Державної виконавчої служби України;

5) Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва

про відшкодування шкоди в розмірі 1 039 813,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі, відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі, відповідач-2), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі, відповідач-3), Державної виконавчої служби України (далі, відповідач-4), Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва (далі, відповідач-5) про відшкодування шкоди в розмірі 1 039 813,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Відділу примусового виконання рішень Державної Виконавчої Служби України під час здійснення виконавчого провадження ВП № 44795114 позивачу завдано шкоду у розмірі 1 039 813,70 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі №910/18297/15 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» задоволено у повному обсязі.

Присуджено до стягнення солідарно з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти в розмірі 1 039 813,70 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору за постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 18.09.2014 ВП №44795114.

Присуджено до стягнення солідарно з Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України місті Києві, Державної виконавчої служби України, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Києва судовий збір в Дохід Державного бюджету України в розмірі 20 796, 27 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі №910/18297/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору державним виконавцем була винесена правомірно та в межах чинного законодавства. Станом на день безспірного списання коштів та надходження останніх на депозитний рахунок позивача, а саме 10.11.2014, та перерахування коштів до державного бюджету, постанова про стягнення виконавчого збору була чинна.

Також, скаржник наголосив на тому, що заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 1 039 813,70 грн. є частиною коштів, що були стягнуті в примусовому порядку та перераховані як виконавчий збір, а тому вказана сума не може вважатись збитками, завданими позивачу.

Окрім того, за твердженнями апелянта позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності заподіяних йому збитків, а також причинного зв'язку між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяними збитками.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача-1 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 апеляційну скаргу відповідача-1 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.11.2015, за заявою відповідача-1 відстрочено Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України сплату судового збору за подання апеляційної скарги у справі №910/18297/15 до 26.11.2015.

09.11.2015 скаржник надав суду платіжне доручення №2386 від 09.10.2015 (том 1, а.с. 194) на підтвердження сплати ним судового збору за подання апеляційної скарги у справі №910/18297/15.

26.11.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу відповідача-1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також, 26.11.2015 позивачем через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду була подана заява про долучення до матеріалів справи постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2015 у справі № 26/244.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.09.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Селезньовим М.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 44795114 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 у справі № 910/55 з одночасним накладенням арештів на рахунки ПрАТ «Українська страхова транспортна компанія».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 у справі № 910/55 наказ Господарського суду міста Києва від 05.09.1014 у справі № 910/55 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 у справі № 910/55 визнано протиправними (незаконними) дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньова М.О. при проведенні виконавчих дій за виконавчим провадженням № 44795114 та скасовано постанову від 18.09.2014 ВП 44795114 про арешт коштів боржника, постанову від 01.10.2014 ВП 44795114 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанови від 01.10.2014 ВП № 44795114 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 039 813,70 грн. Дана ухвала залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2015 у справі № 910/55.

Як зазначає позивач, державним виконавцем, незважаючи на наявність вищезазначених ухвал Господарського суду міста Києва, в період з 22.10.2014 по 29.10.2014 з банківських рахунків позивача було стягнуто 1 039 813,70 грн. виконавчого збору.

10.11.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. згідно винесеної ним постанови виконавче провадження №34947865 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.09.2012 у справі №26/244 було об'єднано з виконавчим провадженням №44795114 у зведене, якому присвоєно №44795114.

Водночас, 10.11.2014 згідно Розпорядження №44795114 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. грошові кошти у розмірі 1 039 813,70 грн., стягнуті з банківських рахунків Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» у виконавчому проваджені №44795114, були перераховані в погашення виконавчого збору згідно постанови №34947865 від 06.11.2014 про стягнення з ЗАТ «Українська страхова транспортна компанія» виконавчого збору у розмірі 1 769 657,14 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5112 від 10.11.2014 (том 1, а.с. 36).

В свою чергу, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2015 у справі №910/55 (том 1, а.с. 97-105) визнано, зокрема, незаконними дії Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №44795114 з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 05.09.2014 по справі №910/55, що полягають у стягнені з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» у виконавчому провадженні №44795114 1 039 813,70 грн.; визнано незаконними дії Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №44795114 з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 05.09.2014 по справі №910/55, що полягають у перерахуванні 14.11.2014, згідно платіжного доручення №5112 від 10.11.2014, яке було передано в Державне казначейство України головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. згідно його Розпорядження від 10.11.2014 №44795114, раніше стягнених з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія.» у виконавчому провадженні №44795114 коштів у розмірі 1 039 813,70 грн. з рахунку для обліку депозитних сум Державної виконавчої служби України в державний бюджет України в погашення виконавчого збору згідно Постанови ВП №34947865 від 06.11.2014 про стягнення з ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія» виконавчого збору у розмірі 1 769 657,14 грн.

Також, за результатами розгляду скарги ПрАТ «Українська страхова транспортна компанія» на дії відділу Державної виконавчої служби України постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі № 26/244, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2015, визнано незаконними дії Державної виконавчої служби за виконавчим провадженням №34947865 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.09.2012 у справі №26/244, визнано недійсною постанову ВП №34947865 від 06.11.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 769 657,14 грн.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Окрім цього, в рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також в рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, факт незаконних дій державної виконавчої служби при проведенні виконавчих дій за ВП №44795114 та ВП №34947865, як і факт незаконного списання коштів з рахунків позивача на суму 1 039 813,70 грн. на рахунок Державного казначейства України підтверджено відповідним рішеннями судів, що набрали законної сили, а тому не підлягають повторному доказуванню.

Спір у справі виник у зв'язку із завданням позивачу шкоди у розмірі 1 039 813,70 грн. в результаті протиправних дій державного виконавця внаслідок стягнення з позивача виконавчого збору.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

1) протиправної поведінки;

2) наявність збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини особи, що спричинила збитки.

За відсутності хоча б одного із вищезазначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювича шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Відповідно дот статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Колегія суддів зазначає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Протиправність (неправомірність) дій звичайно визначається як суперечність поведінки вимогам норм права з одночасним порушенням суб'єктивного права іншої особи.

Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421.

Для встановлення існування причинного зв'язку слід довести, що протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків, а шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки особи - заподіювача шкоди.

Як уже зазначалося вище, постанова відділу примусового виконання рішень ДВС України про стягнення з боржника виконавчого збору від 18.09.2014 ВП № 44795114 була скасована в судовому порядку.

Отже, грошові кошти у розмірі 1 039 813,70 грн., які були примусово стягнуті з рахунків позивача на підставі скасованої (незаконної) постанови, також було стягнуто незаконно.

Зокрема, в даному випадку неправомірні дії державного виконавця полягали в тому, що станом на час винесення скасованої судом постанови від 18.09.2014 у Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (боржника) не виникало обов'язку щодо погашення суми боргу і тому державний виконавець не мав права на стягнення з боржника виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 1 039 813,70 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключали стягнення з боржника виконавчого збору, про які державному виконавцю було відомо, останнім було стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір. Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає до уваги заперечення скаржника про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки на момент вчинення державним виконавцем дій постанова про стягнення виконавчого збору була чинна.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, в даному випадку мова йде не про стягнення помилково перерахованих позивачем коштів, оскільки спірна сума виконавчого збору була стягнута в примусовому порядку, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач правильно обрав спосіб захисту своїх порушених прав.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції при розгляді даної справи дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу має бути відшкодована шкода у розмірі 1 039 813,70 грн., завдана неправомірними діями державного виконавця.

Статтею 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» та статтею 87 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011).

Враховуючи зазначене, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною 1 статті 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Відповідно до пункту 7 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011, Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Територіальним органом у м. Києві є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Отже, з системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що обов'язок обслуговування бюджетних коштів та списання цих коштів, у тому числі на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади покладено на Державну казначейську службу України та її територіальні органи, а тому судом першої інстанції законно та обґрунтовано стягнуто кошти саме з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги відповідача-1 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції. Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі № 910/18297/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 у справі № 910/18297/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18297/15 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко