Рішення № 53894307, 11.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2015Справа №910/22878/15

За позовом Виробничого кооперативу «Контакт-90»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення компенсації від інфляційних втрат та 3 % річних.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Собур А.К., за довіреністю

від відповідача: Козачук Н.Ю., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Виробничого кооперативу «Контакт-90» (далі - позивач) до Комунального підприємства «Київпастранс» (далі - відповідач) про стягнення компенсації від інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2015 було порушено провадження у справі № 910/22878/15, розгляд справи призначено на 13.10.2015.

У судове засідання 13.10.2015 представник позивача з'явився та подав клопотання про продовження строків розгляду справи. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/22878/15 позивач не виконав.

У судове засідання 13.10.2015 представник відповідача з'явився та подав відзив на позовну заяву. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/22878/15 відповідач виконав.

Розглянувши у судовому засіданні 13.10.2015 клопотання представника позивача про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2015 про порушення провадження у справі № 910/22878/15 та необхідність витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 11.11.2015.

10.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 11.11.2015 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 11.11.2015 з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2006 року між Виробничим кооперативом "Контакт -90" (далі - позивач), Комунальним підприємством "Київпастранс" (далі відповідач) та Дирекцією по будівництву об'єктів наземного пасажирського транспорту було укладено Договір підряду №2/06-06 (далі - Договір).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення суми боргу за фактично виконані роботи у розмірі 656 099,54 грн, 3% річних в сумі 26 676,86 грн, пені в сумі 63 749,51 грн, інфляційних нарахувань - 228 656,87 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2010 у справі № 55/264 позов Виробничого кооперативу "Контакт - 90" задоволено повністю. Вказане рішення суду набрало законної сили.

В подальшому, господарським судом міста Києва було видано наказ у справі № 55/264.

Позивач зазначає суду про те, що рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2010 у справі № 55/264 було виконано лише 31.03.2015, а тому у позивача наявні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.09.2014 по 31.03.2015.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідачем не доведено суду факту належного (вчасного) виконання грошового зобов'язання за Договором.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач неправомірно нараховує 3% річних та інфляційні втрати на всю суму, стягнуту рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2010 у справі № 55/264, яка включає в себе як основний борг, так і 3% річних, пеню та інфляційні нарахування, а не лише на основний борг.

Судом встановлено, що позивач нараховує 3 % річних та інфляційні втрати на загальну суму стягнуту з відповідача за вищевказаним рішенням суду - 731 743,25 грн (з урахування часткового погашення відповідачем заборгованості).

У листі Верховного Суду України від 01.07.2014 «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України у цивільному судочинстві» зазначено, що статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Зазначених висновків також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 22.10.2014 у справі № 911/1902/14, а також Київський апеляційний господарський суд у постанові від 01.07.2015 у справі № 911/5353/14.

З огляду на вищезазначене, нарахування позивачем трьох відсотків річних та інфляційних втрат на всю суму (731 743,25 грн), стягнуту з відповідача рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2010 у справі № 55/264, а не лише на основний борг за Договором, є неправомірним.

Судом також встановлено, що отримані позивачем кошти в сумі 253 427,36 грн, які надійшли на його рахунок від ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві на підставі платіжного доручення № 303 від 30.01.2014 в рамках виконавчого провадження № 23444967 по виконанню наказу господарського суду м. Києва № 55/264 від 13.12.2010, були зараховані позивачем як оплата основного боргу за Договором, що підтверджується бухгалтерською довідкою позивача № 95 від 09.11.2015, яка міститься в матеріалах справи.

Здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням тільки суми основного боргу, стягнутої вищевказаним рішенням господарського суду міста Києва, яка в подальшому зменшилась, враховуючи часткову оплату боргу відповідачем, про що зазначено вище; строків нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 6 983,33 грн та інфляційні втрати в сумі 133 007,49 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 250 920,05 грн підлягають частковому задоволенню в розмірі 139 990,82 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь Виробничого кооперативу «Контакт-90» (03113, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 37; ідентифікаційний код: 22873846) 3% річних в розмірі 6 983 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн 33 коп. та інфляційні втрати в розмірі 133 007 (сто тридцять три тисячі сім) грн 49 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь Виробничого кооперативу «Контакт-90» (03113, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 37; ідентифікаційний код: 22873846) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 810 (дві тисячі вісімсот десять) грн 31 коп.

Повне рішення складено 27.11.2015.

Суддя О.В. Нечай