Рішення № 53894285, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015

Справа №910/21705/15

За позовом

Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до

Приватного акціонерного товариства СП «Партнер»

про

стягнення 123 105,41 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача:

не з’явився;

від відповідача:

не з’явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (надалі – КП «Київтранспарксервіс») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства СП «Партнер» (надалі – ПрАТ СП «Партнер») про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2013-12/42 від 30.12.2013 у розмірі 121 155,41 грн. ( 104 520,00 грн. - сума основного боргу, 15 683,19 грн. – пеня та 952,22 грн. - 3% річних).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що всупереч умов зазначеного вище Договору та законодавства України, ПрАТ СП «Партнер» не в повному обсязі проведено розрахунки перед КП «Київтранспарксервіс» по сплаті наданих послуг за Договором про надання нрава на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2013-12/42 від 30.12.2013, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, що зумовило нарахування пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі №910/ 21705/15, розгляд справи призначено на 15.09.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у зв’язку із необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 13.10.2015.

В судовому засіданні 13.10.2015 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву на позовну заяву згідно із змістом яких проти позовних вимог заперечує.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 за клопотанням представників позивача та відповідача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 10.11.2015 р.

10.11.2015 представником позивача через загальний відділ суду було подано заяву про уточнення позовних вимог згідно змісту якої просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2013-12/42 від 30.12.2013 у розмірі 106 470,00 грн., пеню у розмірі 15 683,19 грн. та 3% у розмірі 952,22 грн. Крім того, згідно поданої заяви представник позивача просить відкласти розгляд справи у зв’язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, яке призначене на 16:00 в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Представники позивача та відповідача, що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання 10.11.2015 не з’явились.

В судовому засіданні 10.11.2015, судом було розглянуто заяву позивача про уточнення позовних вимог, стосовно якої суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно із абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Враховуючи викладене, суд розцінює заяву позивача №б/н від 09.11.2015, подану 10.11.2015, як заяву про збільшення розміру позовних вимог та приймає її до розгляду.

Отже, оскільки збільшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: стягнення 123 105,41 грн., з яких: 106 470,00 грн. – заборгованість за Договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2013-12/42 від 30.12.2013, 15 683,19 грн. – пеня та 952,22 грн. – 3% річних.

Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на таке.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Участь представника КП «Київтранспарксервіс» в іншому судовому засіданні не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що позивач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

З урахуванням викладених обставин, клопотання представника позивача від 09.11.2015 про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Стосовно неявки представника відповідача в судове засідання 10.11.2015, суд зазначає таке.

За приписами п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п. 4 ч. 2 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Як вбачається із змісту протоколу судового засідання представник ПрАТ СП «Партнер» був присутнім в судовому засіданні 13.10.2015, а тому суд доходить висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

30.12.2013 між КП «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та ПрАТ СП «Партнер» (сторона-2) було укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2013-12/42 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 112 (ста дванадцяти) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 12 (дванадцяти) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Жмеринська, 1а, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Згідно із п. 3.1 Договору плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі:

- вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів – 1,92 грн.;

- ПДВ – 0,38 грн.;

- збір за місця для паркування транспортних засобів – 4,20 грн.

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по договору визначена в Графіку платежів (Додаток №2 до даного Договору).

Розрахунок за цим Договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток 2 до даного договору) (п. 3.3 Договору).

Пунктом 3.4 Договору, сторони погодили, що сторона-1 зобов'язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках Акт здачі наданих послуг. Сторона-2 зобов'язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати Акт здачі наданих послуг, протягом двох робочих днів підписати його та повернути стороні-1 один примірник.

Згідно із п. 3.5 Договору якщо у встановлений строк сторона-1 не одержить підписаний акт здачі наданих послуг або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими без зауважень.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності 01.01.2014 і діє до 31.12.2014 (п. 6.1 Договору).

31.12.2014 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду згідно із п. 1 якої сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2015.

На виконання умов укладеного Договору позивач надав відповідачу право на експлуатацію фіксованих місць для паркування у період з листопада 2014 по липень 2015, що підтверджується матеріалами справи, в той час як відповідач оплату за надані послуги здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку із чим, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 106 470,00 грн.

Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 123 105,41 грн., з яких: 106 470,00 грн. – заборгованість за Договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2013-12/42 від 30.12.2013, 15 683,19 грн. – пеня та 952,22 грн. – 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Нормами ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законода вства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами Договір №ДНП-2013-12/42 від 30.12.2013 за своє правовою природою є договором про надання послуг, за умовами якого позивач є виконавцем, а відповідач відповідно замовником.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогЦивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавав послуги у відповідних розмірах та складав акти здачі-прийняття послуг для підписання відповідачем, проте останній вказані акти не підписав, мотивованих відмов не надав та грошові кошти за отримані послуги не сплатив, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 106 470,00 грн., яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем також заявлено до стягнення відповідні штрафні санкції, а саме 15 683,19 грн. пені та 952,22 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно умов договору та чинного законодавства України. За несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1. цього Договору, сторона -2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення від суми несплати.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, проте суд здійснює перерахунок пені за перший, десятий та дванадцятий періоди нарахування пені відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 18.11.2014, з 17.02.2015 та з 17.03.2015 оскільки, 15-те число в цих місяцях припадає на вихідний день.

За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 15 633,70 грн. В іншій частині – 49,49 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних суд погоджується з наданим позивачем розрахунком, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 952,22 грн. підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню частково.

Нормами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання позову), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно з останньою редакцією позовних вимог від 09.11.2015 сума позову складає 123 105,41 грн., а тому розмір судового збору має складати 2 462,10 грн. (2% ціни позову).

Відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №17830 від 23.07.2015 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 423,12 грн.

За таких обставин, суд вважає за необхідне достягнути з позивача в дохід Державного бюджету України 38,98 грн. недоплаченого судового збору, як за вимогу майнового характеру, розмір якого встановлений Законом України «Про судовий збір» в редакції станом на дату подачі позову.

Судом враховано, що згідно з п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може:

- зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК);

- у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої – четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства СП «Партнер» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 1-А; ідентифікаційний код 13684158) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; ідентифікаційний код 35210739) заборгованість у розмірі 106 470 (сто шість тисяч чотириста сімдесят) грн. 00 коп., пеню у розмірі 15 633 (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 70 коп., 3% річних у розмірі 952 (дев’ятсот п’ятдесят дві) грн. 22 коп. та судовий збір у розмірі 2 461 (дві тисячі чотириста шістдесят одна) грн. 11 коп. Видати наказ.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6; ідентифікаційний код 35210739) в дохід спеціального фонду Державного бюджету України недоплачений судовий збір у розмірі 38 (тридцять вісім) грн. 98 коп. Видати наказ.

В судовому засіданні 10.11.2015 на підставі положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дата підписання повного тексту рішення – 16.11.2015 р.

Суддя В.О. Демидов