Рішення № 53894152, 18.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2015Справа №910/21162/15

За позовом Приватного підприємства "Ремерцентр"

до Департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України та Державного казначейства України

про стягнення заборгованості в розмірі 118 815 085,67 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Степаненко Ю.М., за довіреністю

від відповідача - 1: не з'явився

від відповідача - 2: Болєйко-Чечуй В.О., за довіреністю

від відповідача - 3: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - позивач) до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (далі - відповідач - 1), Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - відповідач - 2) та Державного казначейства України (далі - відповідач - 3) про стягнення заборгованості в розмірі 90 298 664,60 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2015 було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.09.2015.

07.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про заміну неналежного відповідача.

09.09.2015 до відділу діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про направлення копії позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача - 2.

У судове засідання 17.09.2015 представник позивача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/21162/15 позивач не виконав.

У судове засідання 17.09.2015 представники відповідачів 1 та 3 не з'явились. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/21162/15 відповідачі 1 та 3 не виконали.

У судове засідання 17.09.2015 представник відповідача 2 з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/21162/15 відповідач 2 не виконав.

Розглянувши у судовому засіданні 17.09.2015 клопотання представника відповідача - 2 про направлення копії позовної заяви з додатками позивачем на юридичну адресу відповідача - 2, суд задовольнив вказане клопотання.

Розглянувши у судовому засіданні заяву представника позивача про заміну неналежного відповідача - 1, суд дійшов висновку про необхідність її задоволення.

Враховуючи те, що представник відповідача - 3 у судове засідання 17.09.2015 не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням відповідачами 2 та 3 вимог ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/21162/15, необхідністю витребування нових доказів та заміною неналежного відповідача, розгляд справи було відкладено на 28.10.2015.

22.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

28.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача була подана заява про збільшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 28.10.2015 представник позивача з'явився.

У судове засідання 28.10.2015 представники відповідачів 1 та 3 не з'явились.

У судове засідання 28.10.2015 представник відповідача 2 з'явився.

Враховуючи те, що представники відповідачів 1 та 3 у судове засідання 28.10.2015 не з'явились, а також у зв'язку із невиконанням позивачем та відповідачами 2 та 3 вимог ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/21162/15, невиконання відповідачем - 1 вимог ухвали господарського суду міста Києва від 17.09.2015 та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 18.11.2015.

17.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

18.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про продовження строків розгляду справи.

Розглянувши у судовому засіданні 18.11.2015 заяву представника позивача про уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку про можливість її прийняття, з огляду на наступне.

З поданої представником позивача заяви про уточнення позовних вимог вбачається, що зазначена заява за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду.

У судове засідання 18.11.2015 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, підтримав.

Представник відповідача - 2 у судове засідання 18.11.2015 з'явився, подав відзив на позовну заяву, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову в частині позовних вимог до відповідача - 2 заперечував.

Представники відповідачів 1 та 3 у судове засідання 18.11.2015 не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були належним повідомлені, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26.07.2010 року між Головним управлінням капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації (в подальшому перейменовано на Департамент капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації; далі - відповідач-1, замовник) та Приватним підприємством «Ремерцентр» (далі - позивач, генпідрядник) було укладено Договір підряду № 26 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору замовник доручає, а генпідрядник забезпечує виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва, згідно проектної документації та умовах договору по об'єкту.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приватне підприємство «Ремерцентр» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України про стягнення 212 443 317,60 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі № 910/19328/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2015 позов задоволено частково, стягнуто з Департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації на користь Приватного підприємства «Ремерцентр» 119 486 414 грн 86 коп. - суми вартості виконаних підрядних робіт за Договором, 19 715 258 грн 44 коп. - суми інфляційного збільшення, 10 007 396 грн 45 коп. - 3% річних, 48 676 грн 96 коп. - судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Як вбачається з вищезазначеного рішення, судом встановлено, що ПП «Ремерцентр» було виконано роботи за Договором на суму 119 486 414,86 грн, що підтверджується підписаними між сторонами Актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року, Актом звірки взаєморозрахунків від 07.03.2012, а також Актом № 06-19/99 від 24.02.2012 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації за період 01.01.2010 по 31.12.2011. В свою чергу, Департаментом капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації не було надано суду жодного доказу на підтвердження погашення вищезазначеної заборгованості за Договором, що стало підставою для задоволення позову в частині стягнення з останнього вказаної заборгованості.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач зазначає суду про те, що рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі № 910/19328/14 невиконане відповідачем-1, а тому у позивача наявні правові підстави для стягнення з відповідача-1 3% річних, інфляційних втрат, пені та відсотків за користування чужими коштами за період з 11.12.2014 по 18.11.2015.

Представник відповідача-2, заперечуючи проти позову, зазначає про безпідставність позовних вимог до відповідача-2.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як зазначено в пунктах 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідачем-1 не було надано суду жодного доказу на підтвердження виконання свого грошового зобов'язання за Договором, підтвердженого рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі № 910/19328/14.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Разом з тим, вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

У листі Верховного Суду України від 01.07.2014 «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України у цивільному судочинстві» зазначено, що статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, в свою чергу нарахування пені на заборгованість можливе лише на підставі договору або акту законодавства, який регулює окремі правовідносини.

Оскільки ані Договором (копія наявна в матеріалах справи), ані законом, який регулює спірні правовідносини, не визначено розмір пені за прострочення виконання замовником зобов'язання з оплати вартості будівельних робіт за договором підряду, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені не ґрунтуються на приписах закону, а тому не підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача-1 відсотки за користування чужими грошовими кошами, на підставі статей 536 та 1214 ЦК України.

Згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно ч. 3 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Проте, стаття 1214 Цивільного кодексу України містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а до договірних зобов'язань положення вказаної статті не застосовуються. У разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань настають наслідки, визначені в главі 51 ЦК України.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що застосування ст. 1214 ЦК України може відбуватись в разі: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1214 ЦК України.

В свою чергу, оскільки рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, а укладений Договір між позивачем та відповідачем-1, на підставі якого у сторін виникли зобов'язальні відносини, є за соєю природою договором підряду, суд не вбачає підстав для застосування до даних відносин норм статей 1214 та 536 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача-1 сум 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позивачем вірно розраховано вказані суми, а тому з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 3 368 534,82 грн та інфляційні втрати в розмірі 47 663 380,82 грн.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Державну казначейську службу України перерахувати на рахунок Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України, а Міністерство регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України на рахунок Департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації грошові кошти в сумі 118 815 085,67 грн, суд зазначає наступне.

Зважаючи на те, що відповідальною особою за виконання грошового зобов'язання за Договором є відповідач-1, у відповідача-2 та відповідача-3 перед позивачем зобов'язання відсутні, при цьому, навіть перерахування відповідачами 2 та 3 коштів на рахунок відповідача-1 не буде безперечно належним засобом поновлення останнім порушеного права та охоронюваного законом інтересу саме позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги у цій частині необґрунтовані та безпідставні, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації (65107, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83; ідентифікаційний код: 33656763) на користь Приватного підприємства «Ремерцентр» (65026, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пастера, будинок 64; ідентифікаційний код: 30766702) 3% річних в розмірі 3 368 534 (три мільйони триста шістдесят вісім тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн 82 коп. та інфляційні втрати в розмірі 47 663 380 (сорок сім мільйонів шістсот шістдесят три тисячі триста вісімдесят) грн 82 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації (65107, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83; ідентифікаційний код: 33656763) на користь Приватного підприємства «Ремерцентр» (65026, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пастера, будинок 64; ідентифікаційний код: 30766702) витрати по сплаті судового збору в розмірі 31 388 (тридцять одна тисяча триста вісімдесят вісім) грн 37 коп.

Повне рішення складено 26.11.2015.

Суддя О.В. Нечай