Постанова № 53893290, 25.11.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 916/1038/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гончарука П.А.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "УДАРНИЙ"на рішення та постановуГосподарського суду Одеської області від 13 травня 2015 року Одеського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 рокуу справі№ 916/1038/15-гза позовомпідприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТАН І Ко"до товариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "УДАРНИЙ"про стягнення 170 357,37 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахування заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з відповідача 170 357,37 грн, з яких 120 000,00 грн - основний борг, 35 000,00 грн - інфляційні втрати, 6 877,81 грн - 3% річних, 8 479,56 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2015 (суддя - Оборотова О.Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 (головуючий - Принцевська Н.М., судді - Діброва Г.І., Журавльов О.О.), позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "УДАРНИЙ" на користь підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТАН І Ко" 120 000,00 грн основного боргу, 35 000,00 грн інфляційних втрат, 6 877,81 грн 3% річних, 8 479,56 грн пені та судовий збір.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, 14.05.2012 між ТОВ "ВЗ "УДАРНИЙ" (замовник) і ТОВ "ЛІТАН І Ко" (підрядник) було укладено договір № 1405 УЛ, за умовами якої замовник доручив, а підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати із матеріалів підрядника, силами свого персоналу роботу з антикорозійного захисту внутрішньої поверхні металевих резервуарів, загальною площею 1000 кв.м. Після виконання робіт замовник зобов'язується прийняти роботу і провести оплату згідно акту виконаних робіт в повному обсязі.

На виконання умов договору, ТОВ "ЛІТАН І Ко" здійснив роботи з антикорозійного захисту внутрішньої поверхні металевих резервуарів площею 1 592 кв.м, загальною вартістю 222 880,00 грн, що підтверджується актом надання послуг № 26 від 06.08.2012.

Відповідач за платіжними дорученнями № 19 від 06.06.2012, № 2 від 31.07.2012 та № 88 від 10.12.2012 оплатив виконанні позивачем роботи на загальну суму 102 880,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%.

16.01.2013 між сторонами було підписано додаткову угоду до договору, в якій сторони погодили викласти п. 1.1. договору в такій редакції: "замовник доручив, а підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати, із матеріалів підрядника, силами свого персоналу роботу із антикорозійного захисту внутрішньої поверхні металевих резервуарів, загальною площею 1 592 кв.м".

За п. 2.2. договору (в редакції додаткової угоди) вартість договору складає 222 880,00 грн, в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди на день її підписання замовником сплачено заборгованість перед підрядником у розмірі 102 880,00 грн, в т.ч. НДС 20 %.

Згідно з п. 4 додаткової угоди на момент підписання додаткової угоди борг замовника за виконані роботи складає 120 000,00 грн.

У п. 5 додаткової угоди сторони погодили графік погашення заборгованості: до 28.02.2013 замовник виплачує підряднику 40 000,00 грн; до 31.03.2013 - 40 000,00 грн та до 30.04.2013 - 40 000,00 грн.

ТОВ "ВЗ "УДАРНИЙ" свої зобов'язання за договором та додатковою угодою щодо сплати 120 000,00 грн не виконало, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із тим, що відповідач свої грошові зобов`язання за договором і додатковою угодою належним чином не виконав, чим порушив їх умови, а також вимоги ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн основного боргу та згідно з ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України 35 000,00 грн інфляційних втрат та 6 877,81 грн 3% річних.

Також господарські суди прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 8 479,56 грн пені.

Проте, повністю погодитись з висновками судів в частині стягнення з відповідача 8 479,56 грн пені неможливо, виходячи з такого.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 5.6. договору у випадку несвоєчасної оплати виконаних робіт замовник зобов'язаний уплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу.

Стягуючи з відповідача пеню згідно розрахунку позивача, суди не звернули увагу на те, що згідно позовної заяви вона нарахована всупереч ч. 6 ст. 232 ГК України з 28.02.2013 р. по 25.02.2015 р. а в заяві про уточнення позовних вимог строк, за який позивач просить стягнути пеню не вказаний (а.с.24). Розрахований відповідно до вимог ч.6 ст. 232 ГК України розмір пені становить 8 054,79 грн., тому висновок господарських судів про стягнення з відповідача 8 479,56 грн пені є помилковим. Отже, рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2015 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 в частині стягнення пені підлягають зміні та зменшенні пені до 8 054,79 грн.

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що він не зміг забезпечити явку свого представника, адже директор товариства перебував у відрядженні, а юрисконсульт був відсутній, то вони є безпідставними, адже відповідач не був позбавлений права забезпечити явку іншого свого представника згідно з вимог ст. 28 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "УДАРНИЙ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13 травня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року у справі за № 916/1038/15-г змінити, зменшивши суму пені, що підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Виноробний завод "УДАРНИЙ" на користь підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТАН І Ко" з 8 479,56 грн до 8 054,79 грн.

В решті судові рішення залишити без змін.

Головуючий, суддя П. ГончарукСуддя І. КондратоваСуддя Л. Стратієнко