Рішення № 53893286, 25.11.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/1913/15-ц Провадження № 22-ц/795/1936/2015 Головуючий у I інстанції - Бездідько В. М. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Губар В.С.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

з участю: позивачки ОСОБА_1 та її адвоката Дуденок О.О., відповідачки ОСОБА_3 та адвоката Матвієнка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання удаваним договору купівлі-продажу будинку в частині покупця та визнання права власності на будинок, третя особа - приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Ігнатова Людмила Леонідівна,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, у якому просили визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 в частині умов про визначення покупця будинку удаваним, визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_1 покупцями вказаного будинку та визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 по 1/2 частки права власності з моменту укладення договору купівлі-продажу, а саме з 08 лютого 2007 року.

Позов обгрунтований тим, що 08 лютого 2007 року позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 маючи заощадження купили житловий будинок в АДРЕСА_1 для своєї доньки ОСОБА_3, яка на той час проживала у своєї сестри ОСОБА_9 та не мала власного житла. Позивачі зазначають, що з метою уникнення зайвих витрат на оформлення договору дарування вказаний житловий будинок був куплений за договором купівлі-продажу на ім'я доньки ОСОБА_3 У 2012 році у спірному будинку був зареєстрований колишній чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який після розірвання шлюбу почав пред'являти права на житловий будинок, тому позивачі змушені звернутися з даним позовом, так як спірний будинок було куплено за їх спільні сумісні кошти, вони є покупцями спірного майна.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2015 року позов ОСОБА_6, ОСОБА_1 задоволено частково; договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в частині покупця, якими є ОСОБА_6 та ОСОБА_1, визнано удаваним; в решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6, ОСОБА_1 в задоволенні позову; стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 2779 грн. 07 коп. та стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на його користь понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 зводяться до того, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на те, що позивачами невірно визначено ціну позову, оскільки вартість спірного будинку становить 315857 грн., а тому недоплачена сума судового збору підлягає стягненню з них на користь держави. ОСОБА_5 зазначає, що під час купівлі спірного будинку він як чоловік ОСОБА_3 надав згоду на купівлю ОСОБА_3 будинку, позивачів при укладанні договору купівлі-продажу не було та з моменту купівлі будинку і до часу звернення до суду з вказаним позовом позивачі жодних претензій не заявляли, хоча були обізнані, що будинок був куплений на ім'я ОСОБА_3, що свідчить про пропуск ними позовної давності.

Апелянт вказує, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2015 року встановлено, що з 07 серпня 1991 року по 10 квітня 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, а спірний будинок є їх спільною сумісною власністю подружжя, та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаного майна, тобто вказані обставини, в силу ч.3 ст.61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_1 просять скасувати частково рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, ОСОБА_1 зводяться до незгоди з частковим задоволенням їх позовних вимог, оскільки якщо особа купила нерухоме майно за свій рахунок, то є всі підстави, у порядку статті 16 ЦК України, визнати право власності саме за цією особою. Апелянти вказують на те, що у судовому засіданні ОСОБА_5 визнав факт купівлі половини житлового будинку по АДРЕСА_1 за кошти позивачів.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_3 просила рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2015 року залишити без змін.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, представник ОСОБА_6, ОСОБА_1 - адвокат Дуденок О.О. просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_5 та задовольнити апеляційну скаргу позивачів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6, ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в задоволеній частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи було встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу удаваним та визнання їх покупцями, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не була покупцем спірного житлового будинку у зв'язку з відсутністю у неї коштів на час оформлення будинку. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 права власності по 1/2 частині спірного будинку, районний суд виходив з того, що таке право рішенням суду від 06 липня 2015 року визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Однак з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не може погодитися апеляційний суд, виходячи з наступного.

Судом по справі встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 07 серпня 1991 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 10 квітня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.37).

08 лютого 2007 року було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, розміщений на земельній ділянці територіальної громади м. Прилуки. Договір посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовою Л.Л., зареєстрований в реєстрі за №1704 (а.с.3).

При укладанні договору купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року, ОСОБА_5 надано письмову нотаріально посвідчену згоду на купівлю дружиною, ОСОБА_3, житлового будинку по АДРЕСА_1, та на укладання нею договору купівлі-продажу вказаного будинку (а.с.52).

Згідно домової книги на житловий будинок по АДРЕСА_1, у спірному будинку з 17 березня 2007 року була зареєстрована ОСОБА_3, а з 16 листопада 2012 року - ОСОБА_5 (а.с.8-10).

Під час розгляду справи було встановлено, що відповідачка ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до подачі позову до суду (а.с.60).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2014 року було визнано житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5; визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями; проведено реальний розподіл вказаного будинку та виділено в натурі (а.с.81-82).

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2015 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2014 року в частині розподілу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та розподілу судових витрат та проведено інший розподіл спірного житлового будинку за результатами додаткової судової будівельно-технічної експертизи №18-20/15-24 від 14 травня 2015 року; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку із господарськими спорудами; в іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.84-88).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2015 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За змістом вказаних норм не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

За положеннями ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю та загальним правилом договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмету купівлі-продажу у власність та зобовязання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, за звичаями ділового обороту презумується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Разом із тим, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

При цьому, удаваним може бути не весь правочин, але лише в частині когось з його учасників, якщо буде встановлено, що інший учасник за змістом договору домовлявся про істотні умови договору, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав майно для себе та наступні дії сторін свідчать про прийняття виконання договору іншою стороною.

Як вбачається з позовної заяви, вважаючи договір купівлі-продажу житлового будинку від 08 лютого 2007 року удаваним в частині умов про визначення покупця, позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_1 посилалися на те, що насправді будинок був куплений за їх спільні сумісні кошти для їх доньки ОСОБА_3, яка власного житла не мала.

За поясненнями позивачки ОСОБА_1 та яка була допитана як свідок, спірний будинок був куплений за її кошти та ОСОБА_6 саме для їх доньки ОСОБА_3, участі у пошуках житла вона не брала, у нотаріуса за житло не розраховувалась, наміру проживати у будинку позивачі не мали.

За поясненнями ОСОБА_3, та яка також була допитана як свідок, коштів на купівлю спірного будинку у неї не було, ОСОБА_5 теж не мав таких коштів, спірний будинок був куплений батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_1 за їх власні кошти.

Свідок ОСОБА_9, яка є донькою позивачів та сестрою відповідачки ОСОБА_3, підтвердила, що будинок був куплений за кошти батьків, гроші вона зберігала у себе та під час оформлення договору передавала їх сину ОСОБА_8 - ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_10, який є сином померлої ОСОБА_8 підтвердив, що гроші за будинок по АДРЕСА_1 їй передала ОСОБА_9

ОСОБА_5 підтвердив, що половина коштів на купівлю спірного будинку належала батькам ОСОБА_3 - позивачам ОСОБА_6, ОСОБА_1, інша половина - йому.

Матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження доводів позивачів, рішення суду грунтується на поясненнях сторін по справі та свідків, які були допитані у суді першої інстанції.

Визнаючи договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в частині покупця удаваним районний суд не врахував того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 мали на меті придбати будинок на підставі договору купівлі-продажу для їх доньки ОСОБА_3, яка після укладення спірного договору зареєструвалася в житловому будинку та проживає по теперішній час, що свідчить про виконання обов'язків покупця саме ОСОБА_3, а не позивачами, які не мали на меті купити будинок для себе та проживати в ньому. У момент оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 лютого 2007 року кошти за будинок сплатили не позивачі, а ОСОБА_9

Крім того, після укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 лютого 2007 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, будучи достовірно обізнані щодо умов договору в частині покупця, не оспорювали його, тобто визнавали право власності на будинок за ОСОБА_3, а спір щодо визнання вказаного договору удаваним в частині покупця виник після заявлення ОСОБА_5 права на 1/2 частину будинку.

Враховуючи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1, які не були сторонами спірного правочину, не надано належних та допустимих доказів вважати договір купівлі-продажу житлового будинку від 08 лютого 2007 року удаваним в частині покупця та визнання їх покупцями такого будинку, рішення суду в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню шляхом ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 в частині умов про визначення покупця будинку удаваним, визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 покупцями вказаного будинку.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_6, ОСОБА_1 по 1/2 частці права власності будинку за кожним є вірним і доводи апелянтів - позивачів щодо наявності підстав у порядку статті 16 ЦК України для визнання права власності за ними не заслуговують на увагу, зважаючи на те, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2014 року та рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2015 року право власності на спірний будинок визнано в рівних частинах за ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Як роз'яснено в п.31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, у справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачі заявили вимоги про визнання договору купівлі-продажу в частині умов про визначення покупця будинку удаваним, визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 покупцями вказаного будинку, що є двома самостійними вимогами немайнового характеру та визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 по 1/2 частки права власності з моменту укладення договору купівлі-продажу, що є вимогою майнового характеру.

Згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №18-20/15-24 від 14.05.2015 року, складеного експертом Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 без врахування земельної ділянки становить 315857 грн.

Відтак, при зверненні до суду позивачі мали сплатити за дві вимоги немайнового характеру та одну майнову вимогу 3645,77 грн. ((1218 грн. х 0,2) + (1218 грн. х 0,2) + (315857 грн. х 1%)). Проте ОСОБА_6 було сплачено тільки 874,93 грн. (а.с.22). Сума недоплаченого позивачами судового збору при зверненні до суду з позовом складає 2770 грн. 84 коп. (3645,77 грн. - 874,93 грн.). Таким чином, з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 підлягає стягненню по 1385,42 грн. з кожного недоплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена та скасовано рішення суду в частині задоволених вимог ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу в частині умов про визначення покупця удаваним, визнання позивачів покупцями вказаного будинку (дві вимоги немайнового характеру, що складає 535,92 грн. ((1218 грн. х 0,2) + (1218 грн. х 0,2) х 110%), то з ОСОБА_6, ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_5 по 267,96 грн. (535,92 грн. : 2) з кожного за апеляційний розгляд справи.

Вимоги ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на його користь понесених по справі витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Як роз'яснено в п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи наявний договір №63 від 25 вересня 2014 року, укладений між адвокатським об'єднанням «Адвокатська контора «ЛОГОС», яка уповноважила адвоката ОСОБА_11, з однієї сторони, та ОСОБА_5, з іншої, про надання адвокатських послуг (а.с.42-43) та квитанція до прибуткового касового ордеру №162 від 14.06.2015 року про сплату ОСОБА_5 4000 грн. за надання юридичних послуг (а.с.44).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи розрахунку вартості допомоги адвоката ОСОБА_11, відсутні законні підстави для їх відшкодування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_1 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання удаваним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в частині покупця, якими є ОСОБА_6 та ОСОБА_1, скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 в частині умов про визначення покупця будинку удаваним, визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_1 покупцями вказаного будинку.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь держави по 1385,42 грн. з кожного недоплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 по 267,96 грн. з кожного судового збору за апеляційний розгляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: