Постанова № 53888, 04.07.2006, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2006 р.

15:20

Справа № 15/235

м. Миколаїв

За позовом: Відкрите акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль”

(54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 18)

До відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

(54029 м. Миколаїв, вул.. Галини Петрової, 2-А)

Про: визнання недійсним рішення

Суддя Васильєва Л.І.

Секретар судового засідання Дьяченко Т.В.

Представники:

Від позивача

Лук’янова О.В. довіреність від 16.01.2006 р.

Тимченко Л.М. довіреність від 11.07.2005 р.

Від відповідача

Єленич О.В. довіреність від 27.03.2006 р.

Годунова О.В. довіреність від 20.06.2006 р.

СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 в частині визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 71 405 грн.

В судовому засідання 29.06.2006 року об’явлена перерва до 04.07.2006 року.

Судове засідання продовжено 04.07.2006 року.

Відповідач позовні вимоги не визнає, в своїх запереченнях зазначає, що позивач порушив вимоги підпункту 4.2 статті 4, підпункту 7.4.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме не включив до складу податкових зобов’язань за 2001 рік - 9 місяців 2003 року податок на додану вартість на суму реалізації матеріалів, продуктів харчування працівників у їдальні, яка здійснювалась в рахунок заробітної плати, про що зазначено в акті перевірки на сторінці 57-58.

Дослідивши надані сторонами докази, висновок судово-економічної експертизи, заслухавши доводи сторін у судовому засіданні, суд –

в с т а н о в и в:

відповідач здійснив планову комплексу документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 року по 01.10.2003 року, про що склав акт перевірки від 13.02.2004 року № 173/65/23-01/30083966.

За результатами перевірки відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2004 року №0000242301/0, яким визначив позивачу податкове зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 71 405 грн. і застосував штрафну санкцію в сумі 71 007 грн., яке позивач просить визнати недійсним.

Рішенням господарського суду від 20.04.2004 року, за результатами розгляду апеляційної і касаційних скарг оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині застосування штрафної санкції в сумі 71007 грн.(а.с.18, 45-46, 63-66, 75-77), в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо визначення податковим зобов’язанням по податку на додану вартість в сумі 71 405 грн. справа передана на новий розгляд.

В процесі розгляду справи позивач усно уточнив підстави для визнання повідомлення-рішення щодо визначення податковим зобов’язанням по податку на додану вартість в сумі 71 405 грн., а саме: ним не включено як до податкового кредиту так і до податкового зобов’язання податок на додану вартість з господарських операцій стосовно придбання і реалізації товарів для своїх працівників; відповідачем невірно визначена сума податкового зобов’язання по податку на додану вартість, оскільки не враховані всі документи первинного бухгалтерські і податкового обліку(враховувались лише дані Головної книги).При визначенні податкового кредиту відповідачем не включено податок на додану вартість з господарських операцій по придбанню продуктів і товарів для їдальні.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

у відповідності з підпунктом 7.7.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинному на час перевірки, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

При визначенні податкового зобов’язання відповідач правомірно в акті перевірки від 13.02.2004 року № 173/65/23-01/30083966 зазначив про заниження позивачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість внаслідок порушення пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», який відносить до бази оподаткування господарські операції з поставки товарі(робіт, послуг) у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податків(сторінка 57 акту перевірки).

В судовому засідання позивач підтвердив той факт, що дійсно не включав до податкового зобов’язання податок на додану вартість по господарським операціям з надання товарів(робіт, послуг) у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають з ним у трудових відносинах.

Разом з тим, сума податкового зобов’язання є завищеною, оскільки відповідач не врахував вимоги пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», який зазначає, що база оподаткування операцій з поставки товарів(робіт, послуг) визначається, виходячи із договірної(контрактної) вартості, за винятком податку на додану вартість, який включається в ціну товарів(робіт, послуг).

Як свідчить висновок експерта від 29 травня 2006 року(а.с.118-119), внаслідок вказаного вище порушення податкове зобов’язання завищено відповідачем за перевіряємий період на 10 860 грн.

При визначенні податкового кредиту відповідач допустив порушення підпункту 7.4.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а саме: при визначенні податкового кредиту не враховані суми податку на додану вартість по господарським операціям по придбанню товарів(продуктів харчування) для їдальні.

В зв’язку з вищенаведеним сума податкового кредиту на перевіряємий період правомірно підлягає збільшенню на 43 160 грн.

Таким чином, сума податкового зобов’язання за перевіряємий період 2001 року –9 місяців 2003 року підлягає збільшенню на 17 385 грн., про що зазначено експертом у висновку(а.с.120), а не на 71 405 грн., як визначив відповідач.

Відповідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення відповідач не врахував усіх обставин, що мають значення, діяв нерозсудливо, оскільки висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам, встановлених судом.

Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доказано правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, судом встановлена невідповідність його чинному податковому законодавству.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 54 020 грн.

Судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 74,62 грн. державного мита, 103,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2339,78 грн. за проведення судово-економічної експертизи.

Керуючись ст.ст. 87, 94, 160, 162-163, 167, 254, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкового повідомлення рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 в частині визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 54 020 грн.

В останній частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”(54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 18, код ЄДРПОУ 30083966) судові витрати в сумі 74,62 грн. державного мита, 103,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2339,78 грн. за проведення судово-економічної експертизи.

Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виконавчий лист у відповідності зі ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України видається за заявою позивача після набрання законної сили рішенням господарського суду.

Суддя Л.І. Васильєва

Суддя

Л.I.Васильєва