Рішення № 53881684, 26.11.2015, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8102/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Меркуловій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача - Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною за якою просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 300,94 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 180,29 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.. витрати із сплати судового збору покласти на позивача.

У подальшому позивач неодноразово збільшувала суму позову шляхом подання доповнень до позовної заяви:

- від 29.07.2015 № 1, за яким просить суд додатково до вимог за позовом стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 498,09 грн. за період з 08.07.2015 року по 03.08.2015 року;

- від 11.09.2015 року № 2, за яким просить суд додатково до вимог за позовом стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 155,08 грн. за період з 04.08.2015 року по 11.09.2015 року;

- від 11.11.2015 року № 3, за яким просить суд додатково до вимог за позовом стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 732,62 грн. за період з 14.09.2015 року по 11.11.2015 року та збільшено суму моральної шкоди на 1 000,00 грн..

Тобто остаточно позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 35 867,02 грн., яка складається із: заборгованості по заробітній платі в розмірі 6 300,94 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі (7 180,29 грн. + 3 498,09 грн. + 5 155,08 грн. + 7 732,62 грн.) 23 566,08 грн. та моральної шкоди у розмірі 6 000,00 грн., що загалом складає 35 867,02 грн., які і підлягають розгляду по суті.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

На посаду головного фахівця Обласного управління «Закарпаттяекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі за текстом ДП «Укрекоресурси») позивача було призначено наказом ОУ «Закарпаттяекоресурси» від 16.08.2010 року № 04-к. звільнена із займаної посади згідно наказу ДП «Укрекоресурси» від 05.05.2015 року № 154-к по п. 1 ч. 40 КЗпП України (у зв'язку з реорганізацією підприємства) з 08.05.2015 року.

На день звільнення з ДП «Укрекоресурси» згідно розрахункових відомостей та довідки їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату (в т.ч. індексацію, компенсацію на здешевлення харчування) у квітні п.р. на суму 1 681,77 грн., а у травні п.р. заробітну плату (в т.ч. індексацію. Компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу) на суму 4 619,17 грн. загальна заборгованість по заробітній платі у сумі 6 300,94 грн.

Позивачем також була самостійно обрахована сума середнього заробітку в розмірі 23 566,08 грн. за період з 08.05.2015 року по 11.11.2015 року, який вона вважає підлягає стягненню на її користь у відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Позивачем також заявлено до стягнення моральну шкоду у розмірі 6 000,00 грн., яка полягає у тому, що нарахована заробітна плата мала забезпечити її подальше нормальне існування до моменту влаштування на іншу роботу. Не маючи коштів вона фактично втратила можливість забезпечити себе необхідними умовами для проживання та пошуку нової роботи, адже не має матеріальної можливості відвідувати співбесіди, які призначають роботодавці. Також почали руйнуватися її ділові та товариські

зв'язки з оточуючими людьми. Для організації свого життя вона була вимушена брати в близьких для неї людей грошві кошти в позику, що також негативно вплинуло на її стосунки з ними, адже вна не може гарантувати їм своєчасне повернення взятих грошових коштів. Всі вищезазначені обставини негативно впливають на її нервову систему, вона почала погано спати та просинатися з тяжким передчуттям невпевненості у завтрашньому дні.

Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву від 27.07.2015 року № 761 та додаткові заперечення від 10.11.2015 року № 940 у яких зазначив, що він не визнає позовні вимоги позивача за наступних підстав.

Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва призупинило проведення усіх платежів, у тому числі заробітної плати та обов'язкових платежів до бюджету, з рахунку Підприємства та здійснює безспірне списання коштів, що надходять на зазначений рахунок, відповідно до заяви одного з контрагентів про виконання рішень Господарського сулу м. Києва щодо стягнення коштів.

З метою виплати заробітної плати та обов'язкових платежів до бюджету Підприємство листом від 29.05.2015 № 528/09 надало УДКСУ у Печерському районі платіжні доручення та підтвердні документи для здійснення відповідних виплат. Проте платіжні доручення й досі залишаються без виконання та знаходяться в УДКСУ у Печерському районі яке повідомило Підприємство, що оплата згідно з поданими платіжними дорученнями буде здійснена лише після списання, у повному обсязі, коштів за рішенням суду, незважаючи на те, що абзацом третім статті 15 Закону Україну «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюються в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Однак Управління державної казначейської служби у Печорському районі не виконує виплати заробітної плати.

У зв'язку з вищевикладеним Підприємство звернулось до Окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій Управління державної казначейської служби у Печорському районі неправомірними та зобов'язати УДКСУ у Печорському районі здійснити оплату праці в першочерговому порядку. Тобто Підприємством здійснено всі заходи щодо виплати Позивачу заробітної плати, отже його право не порушено.

Виплата грошової компенсації на здешевлення харчування працівникам Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною визначена п. 7.19 Колективного договору між адміністрацією та Професійною спілкою Державного підприємства «Укрекоресурси» на 2013- 2015 роки (далі - Колективний договір) та з урахуванням п. 7.22 Колективного договору будь-які виплати, передбачені Колективним договором на забезпечення соціальних пільг, компенсацій і гарантій понад законодавчо встановлені норми, здійснюються за наявності коштів у Підприємства та затверджених фінансових планів Підприємства на відповідний рік.

Відповідно до вищезазначеного, відповідач зазначив, що на даний час у нього скрутне фінансове становище та не затверджені фінансові плани на 2014 та 2015 роки по незалежним від Підприємства причин.

Також відповідач зазначив, що відповідно до п. 7.19 Колективного договору 01.02.2013 року прийнятий Наказ Державного підприємства з питань поводженню з відходами як вторинною сировиною №10. Згідно з п. 1 даного наказу виплата грошової компенсації на здешевлення харчування працівникам підприємства у розмірі 400,00 грн. проводиться згідно поданих заяв. Позивачем не надано жодних доказів подання відповідної заяви.

23.04.2015 року Наказом Директора Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною № 42 скасовані виплати грошової компенсації на здешевлення харчування працівникам Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною з 01.05.2015 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн., відповідач вважає її такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не вказано доказів заподіяння моральної шкоди на яку посилається позивач, ні чим не підтверджений та необґрунтований розмір моральної шкоди, не визначено з якими міркуванням обґрунтовано та якими доказами підтверджено.

Позивач у судове засідання не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом повідомлений належним чином. Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Повноважний та компетентний представник відповідача у судове засідання не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом належним чином повідомлений, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки сторони та їх представники не прибули у судове засідання, судом у відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки ОСОБА_1 з 16.08.2010 року її було призначено на посаду головного спеціаліста Обласного управління «Закарпаттяекоресурси» Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною за наказом від 16.08.2010 року № 04-к, а 08.05.2015 року звільнена із займаної посади згідно наказу ДП «Укрекоресурси» від 05.05.2015 року № 154-к за п. 1 ч. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Як вбачається із наказу про звільнення їй відповідно до статей 4 та 24 Закону України «Про відпустки» повинні були провести виплату грошової компенсації за невикористані 17 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 16.08.2014 року по 08.05.2015 року, а також відповідно до статті 44 КЗпП України виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття від 03.06.2015 року № 09/141, виданої Обласним управлінням «Закарпаттяекоресурси» та розрахункової відомості за квітень 2015 року заробітна плата позивача за квітень 2015 року складає 3 661,95 грн., яка складається із: окладу в розмірі 2 670,00 грн., індексації заробітної плати - 591,95 грн., компенсації здешевлення харчування - 400,00 грн., а за травень 2015 року позивачеві було нараховано заробітну плату у розмірі 5 653,93 грн., яка складається із окладу в сумі 593,33 грн., індексації заробітної плати в сумі 175,12 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 1 740,46 грн. та вихідної допомоги в сумі 3 145,02 грн.

Як стверджує позивач на день звільнення їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату (в т.ч. індексацію, компенсацію на здешевлення харчування) у квітні п.р. на суму 1 681,77 грн., а у травні п.р. заробітну плату (в т.ч. індексацію, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу) на суму 4 619,17 грн., загальна заборгованість по заробітній платі складає 6 300,94 грн. Розмір заборгованості відповідачем не заперечувався, докази на підтвердження виплати вищезазначених сум суду не надані.

Оскільки зазначені суми були нараховані роботодавцем але не виплачені, документального підтвердження неправомірності їх нарахування суду не надано, суд вважає вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці" у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункт 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078).

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону України "Про оплату праці").

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Виплата компенсації за невикористану відпустку при звільненні прямо передбачена ч. 1 ст. 83 КЗпП України відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Виплата вихідної допомоги позивачеві була передбачена п. 3 наказу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною від 05.05.2015 року № 154-к та чітко визначена ч. 1 ст. 44 КЗпП України.

Що ж стосується нарахування і виплати позивачеві грошової компенсації на здешевлення харчування за квітень 2015 року, то вона також була правомірно нарахована, оскільки як повідомив сам відповідач 23.04.2015 року Наказом директора Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною № 42 були скасовані виплати грошової компенсації на здешевлення харчування працівникам з 01.05.2015 року.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як зазначено у ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірність проведених роботодавцем нарахувань, які не були виплачені позивачеві в сумі 6 300,94 грн., тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на відсутність вини у його діях, оскільки відповідно до вищезазначеної постанови сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку .

Судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача, в порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 100, становить:

Квітень 2015 року: оклад - 2 670,00 грн. + індексація заробітної плати - 591,95 грн. = 3 261,95 грн.;

Травень 2015 року: оклад - 593,33 грн. + індексація заробітної плати - 175,12 грн. = 768,45 грн.;

Загальна сума заробітку за квітень - травень 2015 року складає 4030,40 грн. / (21+5) 26 (кількість робочих днів у квітні - травні 2015 року згідно до Норм тривалості робочого часу на 2015 рік) = 155,02 грн.

Період прострочення виплати заробітної плати зазначений позивачем складає з 08.05.2015 року по 11.11.2015 року. Проте с не погоджується з зазначеним періодом, оскілки відповідно до наказу 08.05.2015 року є останнім робочим днем позивача, компенсацію слід нараховувати з 09.05.2015 року, тобто наступного дня за днем звільнення по 11.11.2015 року.

Відповідно до Норм тривалості робочого часу на 2015 рік кількість робочих днів при п'ятиденній робочій неділі за цей період складає: травень - 13 робочих днів, червень - 20, липень - 23, серпень - 20, вересень - , жовтень - 21, листопад (по 11.11.2015 року включно) - 8 , тобто загальна кількість робочих днів за зазначений період - складає - 127 робочих днів.

Тому сума середнього заробітку, що підлягає сплаті позивачеві за період з 09.05.2015 по 11.11.2015 року включно повинна складати: 27 (кількість робочих днів у періоді) * 155,02 грн. (розмір середньоденного заробітку) = 19 687,54 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Судом не приймається до уваги розрахунок позивача, оскільки ним була взята заробітна плата за березень - квітень 2015 року у повному обсязі, без врахування видів заробітної плати які не включаються до зазначеного розрахунку, сторонами не доведено структуру заробітної плати за березень 2015 року, тому суд виходив із заробітної плати за квітень та травень 2015 року, структура яких вбачається із наданої суду відомості нарахування заробітної плати.

Відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як зазначено у п. 9, 13 постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.95 № 4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності

порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах

тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної

(немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги доводи позивача що не маючи коштів вона фактично втратила можливість забезпечити себе необхідними умовами для проживання та пошуку нової роботи, адже не мала матеріальної можливості відвідувати співбесіди, які призначають роботодавці. Також почали руйнуватися її ділові та товариські зв'язки з оточуючими людьми. Для організації свого життя вона була вимушена брати в близьких для неї людей грошові кошти в позику, що також негативно вплинуло на її стосунки з ними, адже вона не могла гарантувати їм своєчасне повернення взятих грошових коштів. Всі вищезазначені обставини негативно впливали на її нервову систему, вона почала погано спати та просинатися з тяжким передчуттям невпевненості у завтрашньому дні. Суд вважає за необхідне задовольнити частково вимогу позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача в сумі 2 000,00 грн., в решті позовних вимог в цій частині відмовити, оскільки жодних документальних доказів на підтвердження викладеного суду не надано, позивач є людиною працездатного віку, не була позбавлена можливості звернутися до центру зайнятості для працевлаштування у встановленому законом порядку та отримувати відповідну допомогу по безробіттю.

Що ж стосується судового збору суд зазначає наступне.

Як встановлено ч. 2 ст. 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції станом на 07.07.2015 року, яка діяла на дату звернення позивача до суду з відповідним позовом, від сплати судового збору звільнялися позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Проте позивач неодноразово збільшував розмір своїх позовних вимог, в тому числі за заявами:

- від 11.09.2015 року № 2, за яким просить суд додатково до вимог за позовом стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 155,08 грн. за період з 04.08.2015 року по 11.09.2015 року;

- від 11.11.2015 року № 3, за яким просить суд додатково до вимог за позовом стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 732,62 грн. за період з 14.09.2015 року по 11.11.2015 року та збільшено суму моральної шкоди на 1 000,00 грн..

Відповідно ж до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції станом на дати подання вищезазначених заяв, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тобто відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Проте, як зазначено у п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (стаття 191 ЦПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 88 ЦПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Тобто при зверненні до суду із двома останніми заявами про збільшення розміру позовних вимог позивач повинен був сплатити 487,20 грн. з вимог про стягнення середнього заробітку та 1 218,00 грн. - з вимог про стягнення моральної шкоди.

Оскільки спір пов'язаний із невиплатою роботодавцем заробітної плати своєму працівнику, який, відповідно, був позбавлений можливості сплатити судовий збір у встановленому порядку, суд вважає за

необхідне за результатами розгляду справи у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 487,20 грн. за позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати та середнього заробітку та в сумі 1 218,00 грн. за позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, а всього в сумі 1705,20 грн.

Керуючись ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 60, 61, 64, 88, 209, 212, 214 - 215, 367 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-в, ідентифікаційний код 20077743, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 300,94 грн. (шість тисяч триста гривень 94 копійки), середній заробіток за затримку виплати заробітної плати за період з 09.05.2015 по 11.11.2015 року в сумі 19 687,54 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень 54 копійки), моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-в, ідентифікаційний код 20077743, на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1705,20 грн. (одна тисяча сімсот п'ять гривень 20 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В. Дергачова