Ухвала суду № 53881160, 27.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/777/2015(м)

263/2223/13-ц

Головуючий у І інстанції Шатілова Л.Г.

Категорія 39 Доповідач Ткаченко Т.Б.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Головуючого - Ткаченко Т.Б.,

Суддів - Супрун М.Ю., Мальцевої Є.Є.

При секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Маріупольська міська рада Донецької області, ОСОБА_3 про визнання недійсною відмову від прийняття спадщини за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсною її заяву про відмову від прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5, подану 16 квітня 2007 року до Першої маріупольської державної нотаріальної контори, зареєстровану в реєстрі за № 1-998.

Посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її матір, ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1. 05 грудня 2006 року ОСОБА_5 складено заповіт на користь онука - сина позивачки, ОСОБА_2, який 13 квітня 2007 року звернувся до Першої маріупольської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_2 пояснив позивачці, що процедура оформлення спадщини передбачає подання нею заяви до нотаріальної контори про згоду на прийняття ним спадщини та, що він зобов'язується її доглядати під час спільного проживання у квартирі, яка переходить до нього у спадок. В нотаріальній конторі вона підписала заяву, про яку повідомляв син, зміст заяви не знала і підписала не розуміючи її змісту. Проте оформити спадщину на квартиру син не встиг, оскільки рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2008 року у справі 2-158/2008 заповіт ОСОБА_5 визнано недійсним. На теперішній час являється діючим заповіт ОСОБА_5 від 15 вересня 1998 року, складений на користь ОСОБА_3 Позивачка вважає, що має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті матері, оскільки на час відкриття спадщини була непрацездатною особою. Її навмисно введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Маріупольська міська рада, ОСОБА_3 про визнання недійсною відмову від прийняття спадщини задоволено.

Визнано недійсною заяву ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, подану 16 квітня 2007 року до Першої маріупольської державної нотаріальної контори, зареєстровану в реєстрі за № 1-998.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 липня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114,70 грн.

З рішенням суду не погодилась представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4, і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і закрити провадження у справі.

Зокрема зазначає, що суд прийшов до невірного висновку про те, що 16 квітня 2007 року під час підписання заяви про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 не розуміла наслідків своїх дій, оскільки дану заяву позивачкою підписано добровільно у нотаріальній конторі в присутності нотаріуса, яким роз'яснено значення та наслідки заяви, прочитано її вголос з перекладом на російську мову.

Судом не звернуто увагу на те, що позивачка не відмовлялась від спадщини на користь іншої особи, що суперечить вимогам ч.5 ст.1274 ЦК України, якою керувався суд при ухваленні оспорюваного рішення.

Крім того, являється помилковим посилання суду на положення ст.225 ЦК України, оскільки правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, можуть бути виявлені тільки на підставі судово-психіатричної експертизи, однак проведення такої експертизи судом не призначалось.

Суд не забезпечив явку позивачки у судове засідання для допиту та з'ясування обставин підписання в нотаріальній конторі спірної заяви.

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1, виданого 14 квітня 2015 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, актовий запис № 374 (а.с.125).

Апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідача та третіх осіб: ОСОБА_3, Маріупольської міської ради, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи телефонограмами, про що свідчать записи в книзі телефонограм апеляційного суду за №№ 800, 801, 802 (а.с.166-167). Від представника Маріупольської міської ради надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати і закрити провадження у справі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із закриттям провадження у справі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_5 (а.с.11).

15 вересня 1998 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_3 Зазначений заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори за реєстром № 6-1779 (а.с.42).

Згідно заповіту від 05 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Пигіда С.І. за реєстром № 7534, ОСОБА_5 належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_2 (а.с.7).

Після смерті спадкодавця ОСОБА_5, 13 квітня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до Першої маріупольської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с.6).

На підставі заяви ОСОБА_1, наданої до Першої маріупольської державної нотаріальної контори 16 квітня 2007 року, вона відмовилась від одержання обов'язкової частки у спадщині (а.с.8).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 визнано складений заповіт ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року на ім'я ОСОБА_2, зареєстрований в Артемівському міському нотаріальному округу Донецької області № 7534 від 05.12.2006 року, недійсним (а.с.18).

Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що заява до нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини була підписана позивачкою внаслідок помилки, що має істотне значення, виявлена в цій заяві воля позивачки не відповідає її дійсному волевиявленню, оскільки вона не мала наміру відмовлятися від спадщини на користь відповідача, а заяву підписала не читаючи, оскільки довіряла сину.

Крім того, відповідачем ОСОБА_2 не було спростовано той факт, що позивачка підписала заяву про відмову від спадщини на його користь за його проханням.

Але з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених ст. ст. 225, 229-231, 233 ЦК України.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 про відмову від спадщини, поданої до нотаріальної контори 16 квітня 2007 року, їй відомий зміст заповіту ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, і вона, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, цією заявою відмовилась від одержання обов'язкової частки у спадщині. Текст заяви прочитано вголос нотаріусом з усним перекладом на російську мову.

Отже, висновок суду про те, що позивачка не мала наміру відмовлятися від спадщини на користь відповідача, а заяву підписала не читаючи, оскільки довіряла сину, являється необґрунтованим, та спростовується матеріалами справи. Позивачка підписувала її в нотаріальній конторі, в присутності нотаріуса і після її прочитання останнім, з перекладом на російську мову.

Той факт, що позивачка розраховувала, що її син ОСОБА_2 отримує у спадщину квартиру, який на той час являвся спадкоємцем за заповітом та своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а заповіт на користь останнього був визнаний недійсним, відповідно до вимог ст. ст. 229, 1273 ЦК України не може бути підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (Ст.4 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заявила позовні вимоги про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини до Маріупольської міської ради. За клопотанням представника позивачки судом, відповідно до положень ст.33, 35 ЦПК України замінено первісного відповідача на ОСОБА_2, визначено правовий режим Маріупольської міської ради - як третьої особи. Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_3 було залучено до участі у справі в якості третьої особи (а.с.3-4, 27-28, 57).

Разом з тим, оскільки ОСОБА_2, після визнання недійсним заповіту складеного на його користь, не являється спадкоємцем за заповітом та не відноситься до спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_5

З огляду на наведене вище, не може залишатися в силі рішення суду і воно підлягає скасуванню, оскільки постановлене внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, суд у порушення ст. ст.10, 33 ЦПК України, не з'ясував питання щодо пред'явлення позову не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, та не роз'яснив позивачу право заявити клопотання про заміну відповідача ОСОБА_2 належним відповідачем спадкоємця за заповітом від 15 вересня 1998 року ОСОБА_3, або залучити останню в якості співвідповідача, не визначив коло осіб, чиїх прав та інтересів стосується спір, та розглянув спір за участі у справі ОСОБА_2, як відповідача, у зв'язку із чим самим був позбавлений можливості з'ясувати дійсні обставини справи, а від так висновки суду першої інстанції неможливо вважати обґрунтованими.

На стадії апеляційного провадження, заміна неналежного відповідача або залучення особи, яка має відповідати за позовом в якості співвідповідача, нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено.

Згідно із ч.1 ст.1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходять до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Отже, оскільки право на обов'язкову частку у спадщині мають лише суворо визначені законом особи (ст.1241 ЦК України) право на прийняття обов'язкової частки після смерті цих осіб припиняється і не переходить до їхніх власних спадкоємців за правилами спадкової трансмісії.

Аналізуючи зазначені норми ЦК України, колегія суддів вважає, що підстав для застосування ст. 37 ЦПК України та здійснення процесуального правонаступництва у зв'язку зі смертю позивачки не вбачається, оскільки вимоги позивачки ОСОБА_1 правонаступництва не допускають.

Відповідно до ст. 310 ч. 1 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

З огляду на те, що спірні за позовом правовідносини щодо визнання недійсною заяви про відмову від обов'язкової частки у спадщині, що є персоніфікованими вимогами особи, не допускають правонаступництва, беручи до уваги невідповідність рішення суду вимогам закону, відповідно до ст.ст. 310 ч. 1, 205 п. 6 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись п. 6 ст. 205, ч. 1 ст. 310 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 вересня 2013 року скасувати.

Провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Маріупольська міська рада Донецької області, ОСОБА_3 про визнання недійсною відмову від прийняття спадщини закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: М.Ю.Супрун

Є.Є.Мальцева