Постанова № 53879488, 24.11.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 р. Справа № 554/4884/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 18.08.2015р. по справі № 554/4884/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, в якому просив суд: визнати дії відповідача щодо стягнення податків з призначеної пенсії незаконними; зобов'язати відповідача утриматись від стягнення будь-яких податків з призначеної пенсії; зобов'язати відповідача провести доплату на суму безпідставно стягнених податків з призначеної пенсії з 01 липня 2014 року по даний час.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві щодо стягнення податків з призначеної ОСОБА_1 пенсії.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві провести доплату в сумі безпідставно стягнених податків з призначеної ОСОБА_1 пенсії за період з 17 жовтня 2014 року по даний час.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 18.08.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIIІ, пп. 164.2.19 п. 164.2, п. 164.3 ст. 164, п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні з 3 лютого 2011 року отримує пенсію відповідно до положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

З 1 липня 2014 року до 1 лютого 2015 року Управлінням згідно Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" № 1166-VII від 27 березня 2014 року здійснювалося оподаткування пенсії ОСОБА_1

З лютого 2015 року оподаткування його пенсії здійснюється згідно Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VII від 28 грудня 2014 року та Закону України "Про внесення змін в деякі законодавчі акти щодо пенсійного забезпечення" № 2212 від 2 березня 2015 року.

Станом на 1 квітня 2015 року призначена позивачу пенсія оподатковується у загальному розмірі понад 25 % від належної.

З листа Управління № 47/К-04 від 24 лютого 2015 року встановлено, що оподаткування пенсії позивача проводиться на виконання положень Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" та у зв'язку з набранням чинності з 1 липня 2014 року змін до п.п. 164.2.19 ст. 164 Податкового кодексу України.

Не погодившись з діями відповідача щодо утримання з пенсії податків, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та дійшов висновку, що відповідач, утримуючи з пенсії позивача податок на доходи фізичних осіб та військового збору, діяв з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 4 ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача у спірних правовідносинах підлягає захисту з 17.10.2014 року.

Колегія судів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 15.04.2015 року, що підтверджується штампом поштового відділення на конверті, із вимогами щодо захисту його порушеного права, починаючи з 01.07.2014 року.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених вище приписів КАС України випливає, що адміністративний позов може бути поданий у межах строку звернення до адміністративного суду визначеного цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з моменту коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Предметом адміністративного позову у цій справі є перерахунок пенсії, для звернення з яким чинним законодавством України спеціальних строків не встановлено, а тому такий позов має бути поданий в межах визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України шестимісячного строку, перебіг якого починається з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Визначаючи початок перебігу строку звернення з даним адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що пенсія позивача є періодичною виплатою, яка позивачем, хоч і в меншому розмірі, отримується кожного місяця, а тому про порушення своїх прав щодо недоплати він повинен був дізнаватися кожного місяця під час її отримання.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом (03.12.2014 р.), шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку, починаючи з 03.06.2014 року.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України). Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (частина 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Слід зазначити, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Однак, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом за період з 01.07.2014 року по 14.10.2014 року.

Згідно п. 9 частини 1 статті 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо, зокрема, останню подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Таким чином, пропуск строку звернення до суду відповідно до вказаних положень КАС України є підставою для залишення позову без розгляду.

Оскільки позивач не надав доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01.07.2014 року по 14.10.2014 року підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 155 цього Кодексу.

Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм ч.2 ст.99 КАС України, постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні адміністративного позову за період з 01.07.2014 року по 14.10.2014 року не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов в зазначеній частині згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.

Відносно позовних вимог про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, за період з 15.10.2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України ґрунтується на принципі збалансованості, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Згідно п.п.164.1 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.164.1.1. ст. 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1200-VII від 10.04.2014 р., п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України викладений в наступній редакції: "До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно з законом, якщо їх розмір перевищує 10 000 грн. на місяць, в частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати."

Цим же Законом підпункт "е" п. 165.1.1 викладений в такій редакції: "До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримувана платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, крім випадку, визначеного п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 цього Кодексу, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати".

Отже, відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" № 1166, з 01.07.2014 року законодавцем введена норма, яка передбачає оподаткування суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), яке перевищує 10 000 гр.

Податковим Кодексом України та Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIIІ від 28.12.2014 (далі - Закон №71-VIIІ) встановлено, що особи, з яких удержується податок на доходи фізичних осіб, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування збору є доходи, визначені п. 162.1 ст. 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об'єкта оподаткування щодо доходів.

Відповідно до п.п.164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України та Закону №71-VIIІ, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Згідно статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2015 рік" № 80 від 28.12.2014, у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., а відтак, відповідно до положень ПК України та Закону № 71-VIIІ, базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 грн. на місяць.

Крім того, до завершення реформи Збройних сил України були внесені зміни до Перехідних положень Податкового кодексу України, якими встановлюється військовий збір.

Так, платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПК України, а саме - фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Ставка збору становить 1,5 відсотки об'єкта оподаткування, визначеного п.п.1.2 п.16 прим.1 підрозд.10 розд. ХХ Податкового кодексу України ( п.п.1.3 п.16 прим.1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Об'єктом оподаткування військового збору є доходи, визначені ст.163 ПКУ, до яких, зокрема, належать суми пенсій, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (в розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

З огляду на вищевикладене, вбачається що об'єктом оподаткування військового збору, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб. Таким чином, порядок утримання та врахування ВЗ аналогічний порядку утримання податку на доходи фізичних осіб (ПДФО).

Статтею 38 Податкового кодексу України передбачено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу, що підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ст. 9.1.2 ПКУ органи Пенсійного фонду України з 01.01.2015 року набули статусу податкового агента.

Як орган державної влади, відповідно до вимог статті 19 Конституції України, Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві зобов'язане діяти на підставі, в межах та в спосіб, передбачений законами України.

З матеріалів справи встановлено, що з 01.07.2014 року розмір пенсії позивача становив 16016,43 грн.

З 01.07.2014 року відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Октябрському районі м. Полтави утримував з пенсії позивача податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15% в сумі 902,46 грн. (16016,43-10000=6016,43х15%), а з січня 2015 року - військовий збір в розмірі 1,5% в сумі 185,44 грн. (16016,43-3654=12362,43х1,5%) та податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15% для суми 12180 грн. який становить 1827,00 грн. (12180,00х15%).

Оскільки, положення ПК України в частині оподаткування пенсії на підставі, які набрали чинності з 01.07.2014 року та 01.01.2015 року, не визнані такими, що не відповідають Конституції України, то відповідач, здійснюючи відповідні відрахування, діє відповідно до чинного законодавства а тому, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18.08.2015 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 155, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 203, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві - задовольнити частково.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 18.08.2015р. по справі № 554/4884/15-а - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 01 липня 2014 року по 14.10.2014 року - залишити без розгляду.

В іншій частині позовних вимог прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 27.11.2015 р.