Постанова № 5387379, 26.09.2008, Рівненський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-2843/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» вересня 2008 року

16год. 15хв.

м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Юрчука М.І. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Тарасюк Р.В., Шевчук В.С.

відповідача1: представник Кітовський В.Л.

відповідача2: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Рівненському районі до відповідача1 Приватного підприємства "Пріоритет"; до відповідча2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферро" про визнання недійсними господарських зобов'язань,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Позивач - Державна податкова інспекція у Рівненському районі - звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про визнання недійсними господарських зобов'язань, які виникли між відповідачами - приватним підприємством "Пріоритет" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ферро".

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що між приватним підприємством "Пріоритет" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ферро" укладений договору №125 від 09.11.2005 року. На виконання договору №125 від 09.11.2005 року, ПП "Пріоритет" (покупець), було перераховано 3531544,29 гривень, в тому числі ПДВ 588590,71 гривень, ТОВ "Ферро" (продавець), що підтверджується реєстром операцій по розрахунках ПП "Пріоритет" з ТОВ "Ферро", наданим Рівненською філією КБ "Західінкомбанк" на виконання судового рішення від 06.03.2008 року про розкриття банківської таємниці. ТОВ "Ферро" на виконання договору № 125 від 09.11.2005 року, поставив ПП "Пріоритет" брухт чорних металів. Укладення та виконання господарського зобов'язання на суму 3531544,29грн., в т.ч. ПДВ 588590,71грн. підтверджується податковими накладними.

На думку податкового органу здійснення названих господарських операцій дало для ПП "Пріоритет" право на включення 2942953,58грн. до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів та 588590,71 грн. - до складу податкового кредиту.

З пояснень ОСОБА_1., який є засновником ТОВ "Ферро" вбачається, що він немає жодного відношення до ТОВ "Ферро", ніяких господарських операцій від імені ТОВ "Ферро" не вчиняв, рахунки в банківських установах не відкривав та звітності не подавав.

В податкових накладних, виданих від імені ТОВ "Ферро" та податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди з січня по серпень 2006 року в графі "підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну чи декларацію" міститься підпис та зазначено прізвище "ОСОБА_2.".

В той же час, згідно пояснень,ОСОБА_2., яка працювала директором ТОВ "Ферро" за період з моменту реєстрації по 30.01.2005 року, на момент вчинення та виконання угоди з ПП "Пріоритет" вона вже не працювала директором, а відтак, жодних первинних документів від імені ТОВ "Ферро" з ПП "Пріоритет" не підписувала, а також за період перебування її на посаді директора ТОВ "Феро", нікого не уповноважувала на здійснення господарських операцій.

Викладене вище підтверджує той факт, що укладення угоди, виписування накладної та податкової накладної від імені ТОВ "Феро" здійснювалось особою, не уповноваженою на те у встановленому порядку. Крім того, згідно акту обстеження за юридичною (фактичною) адресою, ТОВ "Ферро" не знаходиться, тим самим дає змогу вважати, що має всі ознаки фіктивності.

З акту планової документальної перевірки. №58/23-149/32451383 від 18.05.07 року, вбачається, що ПП "Пріоритет" порушено норми Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті виявленого порушення перевіркою встановлено, що в результаті завищення сум податкового кредиту підприємством занижено податкове зобов'язання перед бюджетом.

У судовому засіданні представники податкового органу позовні вимоги підтримали, просять позов задоволити.

Відповідач-1 заперечень проти позову не подав, в судове засідання представник не з'явився.

Відповідач-2 подав заперечення на адміністративний позов, позовні вимоги заперечує. В заперечення позовних вимог зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203. ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Спірний договір №125 купівлі-продажу від 09 листопада 2005 року, а позов Державна податкова інспекція у Рівненському районі пред'явила у травні 2008 року, отже вона пропустила строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2006 року у справі №21-460во06, ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2008 року у справі №АС-42/329-05, від 22 січня 2008 року №К-37305/06, від 30 січня 2008 року у справі №К-26465/06, від 22 січня 2008 року у справі № АС-04/106-06, від 15 січня 2008 року у справі № К-33415/06, від 15 січня 2008 року у справі № К-19229/07, постанові Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2008 року у справі №2-а-214/08.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, провадження у справі підлягає закриттю в частині позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, а в задоволенні решти позовних вимог має бути відмовлено.

Позивач як на підставу позову, вказує на те, що «укладення угоди, виписування накладної та податкової накладної від імені ТОВ «Ферро» здійснювалось особою, не уповноваженою на те у встановленому порядку».

Однак, відповідно до абзацу четвертого п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Таким чином, з врахуванням змін у формулюванні ст. 208 Господарського кодексу України у порівнянні з ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, обставина на яку посилається позивач, не може доводити наявність наміру у сторін на вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Правовідносини сторін, залежно від обставин, можуть регулюватись ст. 241 Цивільного кодексу України, ст. 1158-1160 Цивільного кодексу України, тощо, але не ст. 207 Господарського кодексу України щодо недійсності господарського зобов'язання, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В судовому засіданні представник підтримали позицію, яка ним висловлена у запереченнях на адміністративний позов.

В позові просить відмовити.

По даній справі здійснено технічну фіксацію судового процесу на комплексі "Камертон", інвентарний номер SN 125318. Для створення архівної копії фонограми надано компакт-диск, серійний номер МЕ33205.

Головуючий доповів про зміст позовних вимог, які представник позивача у судовому засіданні підтримав.

Судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані представником позивача одночасно із позовною заявою.

Судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані представником відповідача одночасно із поданням заперечень. Додатково представники податкового органу надали письмові докази (а.с.72-77).

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані ними письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається із матеріалів справи між приватним підприємством "Пріоритет" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ферро" укладений договір №125 від 09.11.2005 року. На виконання договору №125 від 09.11.2005 року, ПП "Пріоритет" (покупець), було перераховано 3531544,29грн., в тому числі ПДВ 588590,71грн., ТОВ "Ферро" (продавець), що підтверджується реєстром операцій по розрахунках ПП "Пріоритет" з ТОВ "Ферро", наданим Рівненською філією КБ "Західінкомбанк" на виконання судового рішення від 06.03.2008 року про розкриття банківської таємниці. ТОВ "Ферро" на виконання договору № 125 від 09.11.2005 року, поставив ПП "Пріоритет" брухт чорних металів. Укладення та виконання господарського зобов'язання на суму 3531544,29грн., в т.ч. ПДВ 588590,71грн. підтверджується податковими накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203. ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Спірний договір №125 купівлі-продажу укладений сторонами 09 листопада 2005 року, а позов Державна податкова інспекція у Рівненському районі пред'явила у травні 2008 року.

Пропущений строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2006 року у справі №21-460во06, ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2008 року у справі №АС-42/329-05, від 22 січня 2008 року №К-37305/06, від 30 січня 2008 року у справі №К-26465/06, від 22 січня 2008 року у справі № АС-04/106-06, від 15 січня 2008 року у справі № К-33415/06, від 15 січня 2008 року у справі № К-19229/07, постанові Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2008 року у справі №2-а-214/08.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, провадження у справі підлягає закриттю в частині позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, а в задоволенні решти позовних вимог має бути відмовлено.

Позивач як на підставу позову, вказує на те, що «укладення угоди, виписування накладної та податкової накладної від імені ТОВ «Ферро» здійснювалось особою, не уповноваженою на те у встановленому порядку».

Однак, відповідно до абзацу четвертого п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Таким чином, з врахуванням змін у формулюванні ст. 208 Господарського кодексу України у порівнянні з ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, обставина на яку посилається позивач, не може доводити наявність наміру у сторін на вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Правовідносини сторін, залежно від обставин, можуть регулюватись ст. 241 Цивільного кодексу України, ст. 1158-1160 Цивільного кодексу України, тощо, але не ст. 207 Господарського кодексу України щодо недійсності господарського зобов'язання, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, у їх задоволенні слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позивачу - Державній податковій інспекції у Рівненському районі - в позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя М.І.Юрчук

У повному обсязі постанова складена 14.11.08р.

Постанова законної сили не набрала

Суддя Юрчук М.І.