Ухвала суду № 53869422, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/19875/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року

у справі № 815/2248/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Янтар»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Янтар» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 березня 2013 року № 0000352230 та № 0000342230.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Одеська будівельна компанія». За результатами вказаної перевірки якої складено відповідний акт від 21 лютого 2013 року № 36/22-3/00446724/544.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до завищення задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість на 12001,58 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 15001,86 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04 березня 2013 року: № 0000342230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 15002,00 грн. - за основним платежем, на 3750,00 грн. - за штрафними санкціями; № 000352230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12002,00 грн. - за основним платежем, на 3000,00 грн. - за штрафними санкціями.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентом.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки з ПП «Одеська будівельна компанія». На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки, платіжні доручення. Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується актами використання придбаних товарно-матеріальних цінностей.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на акти ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07 квітня 2011 року № 580/23-5/34319643 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП „Одеська будівельна компанія" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період березень-листопад 2010 року», та від 17 вересня 2012 року № 1624/23-513/34319643 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП „Одеська будівельна компанія" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за липень-грудень 2009 року, лютий 2010 року та 2011 року». Вказаними актами встановлено відсутність у контрагента позивача управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Крім того, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача лише фіксують факт неможливості проведення такої звірки та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських операцій.

Також, не заслуговують на увагу посилання відповідача на кримінальну справу № 201201100058, порушену Слідчим управлінням ДПС в Одеській області щодо посадових осіб контрагента позивача за ознаками складу злочинів, передбачених ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України, оскільки вироку у вказаній справі, що набрав законної сили, та яким встановлювалася б відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з контрагентом, податковим органом не надано.

Інших доводів касаційна скарга не містить, а її зміст ґрунтується та домислах та припущеннях про безтоварність здійснених господарських операцій.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, здійснені господарські операції відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі № 815/2248/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна