Рішення № 53869157, 27.11.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10923/15-ц

пр. № 2/759/4776/15

27 листопада 2015 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Коваль О.А.

при секретарі Ярмощук К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, 30.05.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № KIVPGK01550611, згідно якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 54 000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит в строк до 30.05.2027 року шляхом сплати щомісячних платежів, що складаються з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією та інших витрат згідно договору.

Позивач свої зобов'язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі встановленому в договорі, однак в свою чергу, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого станом на 28.05.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 32 910,51 доларів США, що за курсом НБУ відповідно до службового розпорядження складає 692 437, 21 грн, та складається з: 28 419,03 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 798,95 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 756,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 358,05 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 11,88 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 566,60 дол. США - штраф (процентна частина).

ОСОБА_2 в свою чергу заявила ПАТ «ПриватБанк» зустрічний позов про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що укладений в іноземній валюті кредитний договір суперечить вимогам законодавства. Крім того Графік погашення заборгованості за кредитним договором не має детального розпису вартості кредиту у гривні, що є порушенням істотних умов договору, а також позичальником не було отримано висновок підрозділу управління ризиками банку про розрахунки інфляційних очікувань та валютних коливань перед укладенням договору. Уклавши кредитний договір з відповідачем в доларах США, банк всі ризики валютних коливань та знецінення національної валюти поклав на позичальника, тобто споживача кредитних послуг. Згідно Закону України № 3795-VI від 22.09.2011 року, ч. 1 ст. 11 доповнено абзацом третім Закон України «Про захист прав споживачів», згідно якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Також зазначила, що за сім років нею було сплачено 61 501,03 дол. США виконавши свої зобов'язання перед банком в повному обсязі, у зв"язку з чим також просила суд визнати її зобов"язання за вказаним кредитним договором виконаними та зобов"язати Банк відмінити обмеження обтяження предмету іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Представник позивача за первісним позовом, яка має зворотній статус за зустрічним позовом, у судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, зазначаючи що при підписанні кредитного договору всі умови було погоджено, будь-які заяви про незгоду з кредитним договором не подавались і банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечила, зазначаючи, що банк має ліцензію на надання кредиту в іноземній валюті, також при підписанні кредитного договору позичальнику було надано всю необхідну інформацію щодо умов договору, договір містить суму кредиту, умови йога сплати, а фактичною сплатою відповідач підтвердила ще раз їх прийняття. Щодо ризиків валютних коливань зазначила, що в даному випадку їх несуть і банк і відповідач одночасно. Додатково представником ПАТ КБ «ПриватБанк» заявлено про сплив строків позовної давності щодо зустрічної позовної заяви про визнання договору недійсним та зазначено, що відсоткова ставка 10,08 % річних не змінювалась з моменту підписання кредитного договору, а ставка 25,88 % річних застосовується у разі порушення кредитного договору, так з 14.12.2014 року виникла постійна неповна сплата, прострочка.

Представник відповідача за первісним позовом, яка має зворотній статус за зустрічним позовом, у судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечила, відповідно зустрічний позов підтримала, мотивуючи тим, що банк не врахував курс долара США у відсотковій ставці, крім того у позивача не має індивідуальної ліцензії, а є лише генеральна ліцензія. При укладенні кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» було порушено ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, банком до кредитного договору включено несправедливі умови передбачені пп. 10, 13, 16 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону, що є підставою для визнання його недійсним, а саме: установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх. Також вказала, що відповідачу стало відомо про обман в 2014 році при обвалі курсу долара США, тому строки позовної давності не пропущені.

Відповідач в засіданні також заперечила проти задоволення первісного позову та підтримала зустрічний позов в повному обсязі з підстав та мотивів зазначених її представником.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, які мають зворотні статуси по зустрічному позову, та дослідивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KIVPGK01550611 від 30.05.2007 року. Згідно договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 54 000,00 дол. США на термін до 30.05.2027 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору, у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Так, згідно п. 7.1 кредитного договору Банк зобов"язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 30.05.2007 року по 30.05.2027 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії на наступні цілі: на придбання однокімнатної квартири , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у сумі 54 000 доларів США. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в пріод сплати Позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.4 винагороди розрахованої відповідно до п. п. 1.1,3.7 цього договору.

У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) передбаченого графіком погашення заборгованості на 120 календарних днів, - Позичальник зобов"язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залищок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Згідно 7.9 кредитного договору невід"ємними додатками до даного договору є: Додаток 1. Графік погашення кредиту за вказаним вище Кредитним договором.

31.01.2014 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору від 30.05.2007 року згідно якого п. 4.1 кредитного договору виклали в наступній редакції: у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні. При цьому відсотки за користуваня кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вище зазначеної пені Банком не нараховується. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку , якщо кредит видається в іноземній валюті , пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Пункти 3.2 та 7.4 кредитного договору визнати такими, що втратили чинність з моменту підписання цього Додаткового договору.

п. 3.8 кредитного договору викласти в наступній редакції: при непогашенні кредиту в строки, зазначені п. 7.1 та 2.3.3 цього Договору , заборгованість у частині вчасно непогашеної суми Кредиту вважається простроченою. Всі інші пункти кредитного договору залишаються без змін.

У судовому засіданні з"ясовано, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, що підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 30.05.2007 року та не заперечується відповідачем та її представником у судовому засіданні.

З"ясовано і те, що відповідач скориставшись кредитними коштами позивача, з 14.12.2014 року неналежним чином став викнувати умови вказаного кредитного договору, зокрема перестав сплачувати відсотки визначені умовами кредитного договору за користування кредитними коштами, що має відображення у Розрахунку заборгованості за кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість, яка станом на 28.05.2015 року складає 32 910,51 дол. США, що складається з: 28 419,03 дол. США - заборгованість за кредитом; 1798,95 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 756,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 358,05 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 11,88 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 566,60 дол. США - штраф (процентна частина).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно статей 549, 550 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно зі ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Стаття 1049 ЦК України зобов'язує позичальника повернути позику у строк та в порядку, що встановлені законом.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частки позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 2 вказаної статті, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу щодо позики.

Як роз'яснено у п. 29 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2013 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення ст ст. 1050, 1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплати процентів, належних йому від суми кредиту. Передбачене ст. 1050 ЦК України право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилося, є самостійним.

Отже, вимоги позивача є обґрунтованими та підтверджуються зібраними по справі доказами, а тому підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що згідно висновку Верховного Суду України від 24.09.2014 року зробленого під час розгляду справи за № 6-145цс/14 вбачається можливість стягнення суми заборгованості в іноземній валюті, якщо сам кредитний договір укладений в такій.

Проте, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість в доларах США із наведенням розрахунків в гривневому еквіваленті за службовим розпорядженням НБУ станом на 28.05.2015 року, остання підлягає зазначенню враховуючи курс встановлений НБУ на день ухвалення рішення. 27.11.2015 року НБУ встановив офіційний курс на долар США - 23,59грн.

Отже, враховуючи вищевикладене з відповідача підлягає стягненню кредитна заборгованість, яка станом на 28.05.2015 року становить 32 910 (тридцять дві тисячі дев'ятсот десять) доларів США 51 (п'ятдесят один) цент, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 776 358 (сімсот сімдесят шість тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 93 (дев'яносто три) коп. та складається з: 28 419,03 дол. США - заборгованість за кредитом; 1798,95 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 756,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 358,05 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 11,88 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 566,60 дол. США - штраф (процентна частина).

Що ж до зустрічних позовних вимог, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Тобто, законодавець визначив, що у випадках, прямо передбачених законом, резиденти мають право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним Банком України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету.

Таким чином, законодавством України чітко визначено правомірність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.

Ч. 1 ст. 1054 ЦК України регламентовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюють, що операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275 передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

У відповідності до п.п. 10, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Так, на момент укладення банком кредитного договору, права банка посвідчували ліцензія на вчинення банківської діяльності (№ 22 від 04.12.2001 року) та дозвіл на вчинення банківських операцій, у тому числі й у іноземній (№ 22-2 від 29.07.2003 рок)у. Таким чином, твердження представника відповідача про недопустимість видачі кредиту в іноземній валюті не відповідає дійсності.

Також суд критично оцінює доводи позивача по зустрічному позову щодо ненадання інформації про вартість кредиту, оскільки остання міститься в кредитному договорі та у графіку погашення заборгованості, які вона підписала, чим фактично прийняла умови кредитного договору. Враховується судом і те, що з 30.05.2007 року відповідачем виконуються умови вказаного кредитного договору, що вказує на їх визнання та розуміння з боку Позичальника.

Покладення ризиків щодо валютних коливань виключно на позичальника також є необґрунтованими, оскільки банк не може володіти достовірною інформацією щодо майбутніх валютних коливань на фінансовому ринку, однак фактично враховує можливі ризики встановлюючи відсоткову ставку по валютним кредитам меншою порівняно з кредитами за національною валютою. Тому ці заперечення також є безпідставними.

Згідно вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу статті 10 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу його недійсності.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1-5 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Однак пред'являючи зустрічну позовну заяву відповідачем не було вказано з яких саме визначених законом підстав договір може бути визнаний недійсним. Вказуючи на недійсність кредитного договору внаслідок його невідповідності вимогам Закону Україхни "Про захист прав споживачів", сторона позивача за зустрічним позовом не вказала на конкретні норми кредитного договору, які б не відповідали певним нормам вказаного Закону.

Отже, оцінюючи надані суду докази, суд вважає, що позивач за зустрічним позовом не довела належних правових та фактичних підстав для визнання кредитного договору укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 та договору іпотеки недійсним. За таких обставин, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, як і в частині зустрічних вимог про визнання виконаними вказаних кредитних зобов"язань та відміни Банком обмежень на предмет іпотеки, оскільки такі також є необгрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені наступні судові витрати по даній справі - судовий збір в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. Зазначені витрати також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 16, 192, 203, 215, 509, 524-527, 530, 533, 549-551, 610-612, 634, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.10, 59, 60, 209, 212, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» борг за кредитним договором № KIVPGK01550611 від 30.05.2007 року в розмірі 32 910 (тридцять дві тисячі дев'ятсот десять) доларів США 51 (п'ятдесят один) цент, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 776 358 (сімсот сімдесят шість тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 93 (дев'яносто три) коп. та судові витрати по справі - судовий збір в розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копій цього рішення.

Суддя