Ухвала суду № 53866356, 24.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/30557/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року по справі № 2а/0370/2731/11 за позовом Державного підприємства «Нововолинський ремонтно-механічний завод» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Нововолинський ремонтно-механічний завод» звернулось до суду з позовною заявою до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0001142301/162 від 29.04.2011 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 396350,00 грн., з яких 317080,00 грн. за основним платежем та 79270,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Нововолинською ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Нововолинський ремонтно-механічний завод» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків протягом грудня 2011 року. За наслідками перевірки встановлено порушення позивачем статей 3, 4, 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).

На підставі встановленого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2011 року № 0001142301/162, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 396350,00 грн., з яких за основним платежем - 317080,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 79270,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Висновок Нововолинської ОДПІ про нереальність угод, укладених між ДП «Нововолинський РМЗ» та ТОВ «Енергооснова» і ПП «Нова Перспектива», базується на тому, що Нововолинською ОДПІ отримано акти інших податкових органів, а саме:

акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 01.03.2011 року за №58/23-118/36873235 по ТОВ «ВТ-Техбуд» та акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 28.02.2011 року №155/23-118/37277910 по ТОВ «Галицькі інвестиції», якими встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3 Закону № 168/97-ВР;

акт Луцької ОДПІ від 22.03.2011 року № 1741/23-3/32475509 по ПП «Нова перспектива» та акт Луцької ОДПІ від 28.03.2010 року №1823/23-3/36112316 по ТОВ «Енергооснова», якими встановлено завищення податкових зобов'язань з ДП «Нововолинський РМЗ».

У зв'язку із цим, податковим органом зроблено висновок про те, що усі операції позивача з ТОВ «Енергооснова» та ПП «Нова Перспектива» не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак, є нікчемними.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період, а саме - договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення та ін.

Використання позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується аналізом видаткових накладних, лімітних карток на відпуск матеріалів зі складу, актами списання цих матеріалів у зв'язку із їх використанням у виробництві.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Разом з тим, судами зазначено, що ті самі господарські операції вже були предметом судового дослідження у адміністративній справі № 2а/0370/253/12 за позовом ДП «Нововолинський ремонтно-механічний завод» до Нововолинської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року №0001602301, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 495437,50 грн. При цьому, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.032015 року, позов ДП «Нововолинський ремонтно-механічний завод» було задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2012 року №0001602301.

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року по справі № 2а/0370/2731/11 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.