Постанова № 53865806, 19.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/566/15

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Єщенка О.В.,

- Шеметенко Л.П.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області (правонаступник - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування припису Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області від 08.06.12 року № 137.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2015 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 07.06.2012 року, на підставі вимоги прокуратури Миколаївської області від 29.03.2012 року № (15)05/3-124 та звернення Державної податкової служби у Миколаївській області від 23.03.2012 року № 631/9/26-503, відповідно до направлення від 06.06.2012 року № 633, посадовою особою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області була проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил позивача на об'єкті будівництво будівлі охорони та складу сільгосппродукції по АДРЕСА_1

За наслідками проведення вказаної перевірки відповідач склав акт від 07.06.2012 року, в якому зафіксовано, що будівля охорони та склад сільгосппродукції, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, використовуються без прийняття в експлуатацію, що є порушенням частини 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI.

Також, судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з виявленими порушеннями відповідач склав припис № 137 від 08.06.2012 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, яким, зокрема, вимагав від позивача негайно зупинити експлуатацію будівлі охорони та складу сільгосппродукції.

Не погоджуючись із вказаним приписом позивач звернулась до суду з даним позовом.

Так, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2015 року за результатом розгляду касаційної скарги Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України вказав на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, необґрунтованість висновків судів попередніх інстанції та необхідність встановлення хто саме здійснює експлуатацію виявлених перевіркою об'єктів самочинного будівництва.

Під час нового розгляду, вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що саме позивач експлуатує об'єкти неприйняті в експлуатацію, а тому у відповідача відсутні підстави виносити оскаржуваний припис саме у відношенні позивача.

Також, доходячи висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутні повноваження на винесення оскаржуваного припису.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що вони ґрунтуються на неповному дослідженні обставин справи, помилковому застосуванні норм матеріального права, виходячи з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Відповідно до частини 2 статті 41 вказаного Закону, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-VI, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 23.05.2011 року № 553 затвердив Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до пункту 5 вказаного Порядку, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.

Пунктом 7 зазначеного Порядку передбачено, що позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції.

Підставами для проведення позапланової перевірки є: виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог містобудівного законодавства, вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, оскаржувана перевірка відповідачем була проведена на підставі вимоги Прокуратури Миколаївської області від 29.03.2012 року № (15)05/3-124 та звернення Державної податкової служби у Миколаївській області від 23.03.2012 року № 631/9/26-503, що свідчить про правомірність дій відповідача щодо проведення такої перевірки.

При цьому, як встановлено під час проведення даної перевірки, позивачем використовуються без прийняття в експлуатацію будівля охорони та склад сільгосппродукції, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що є порушенням частини 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Виявлені під час проведення зазначеної перевірки порушення з боку позивача містобудівного законодавства підтверджуються наявними в матеріалах справи копією поверхневих планів та копією експлікації, виготовлені КП «Первомайське МБТІ» під час проведення інвентаризації в 2010 році, відповідно до яких «літ. Г-2» - будинок охорони та «літ.Д» - склад самовільно збудовані.

Дослідивши вказану інвентаризаційну справу № 285 від 10.03.2010 року разом із отриманими під час перевірки доказами, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції та необґрунтованими доводи позивача про недоведеність виявленого порушення, оскільки у зазначеному поверхневому плані та експлікації, які виготовлені КП «Первомайське МБТІ» під час проведення інвентаризації саме на замовлення позивача, чітко вказано, що будівля охорони та склад сільгосппродукції розташовані за адресою: АДРЕСА_2, є самовільно збудованими.

Як під час проведення зазначеної перевірки, так і на час розгляду даної справи, позивачем не надано жодних доказів усунення вказаних порушень та введення цих об'єктів в експлуатацію.

Посилання суду першої інстанції на те, що зазначені матеріали інвентаризації не можуть слугувати доказом того, що саме позивач безпосередньо є забудовником даних об'єктів колегія суддів вважає безпідставними.

Так, як вірно наголошено апелянтом, визначення фактичної площі об'єкту та технічних характеристик здійснюється шляхом проведення технічної інвентаризації, яка проводиться комунальними підприємствами - бюро технічної інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (далі - Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127.

Дана Інструкція діє на всій території України для здійснення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна всіх форм власності (п.1.3. Інструкції).

Технічну інвентаризацію новозбудованих (реконструйованих) та наявних об'єктів виконують за рахунок замовників комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

На підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи та технічні паспорти (1.4. Інструкції).

Роботи з інвентаризації всіх об'єктів повинні здійснюватися на замовлення та за обов'язковою участю замовника (замовників), у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов'язковим підписанням ним (ними) цих документів (п. 3.1. Інструкції).

Зважаючи на вищезазначене, тільки власник або користувач може замовити технічну документацію на об'єкти, які знаходяться у нього у власності або користуванні.

При виготовленні матеріалів технічної інвентаризації позивач не заперечувала проти того, щоб в технічній документації, яка виготовлена КП «Первомайське МБТІ», були зазначені самочинно збудовані будівлі, а саме: будинок охорони літ. «Г-2» та склад літ. «Д». Навпаки, фактично позивач підтвердила, що дані самочинно збудовані будівлі знаходяться у неї в користуванні.

Крім того, як вбачається із матеріалів фотофіксації, які були здійснені посадовими особами відповідача під час проведення оскаржуваної перевірки, самочинно збудовані будівлі розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_2, яка огороджена парканом.

На дану територію не має вільного доступу, а тому ствердження позивача про те, що їй не відомо ким збудовані будинок охорони літ. «Г-2» та склад літ. «Д» не можуть бути прийняті до уваги, є безпідставними.

Доводи позивача, які були прийняття судом першої інстанції, у підтвердження недопущення нею виявлених порушень, на те, що за позивачем не зареєстровано право власності на самочинно збудовані приміщення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки факт відсутності державної реєстрації права власності на самочинно збудовані приміщення не означає, що ці приміщення не перебувають у фактичному користуванні позивача та були збудовані саме ним.

Також, колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції не враховано, що визначальним для вирішення питання правомірності винесення оскаржуваного припису є саме факт експлуатації позивачем зазначених будівель без прийняття їх в експлуатацію, який підтверджений наведеними вище обставинами.

Колегія суддів наголошує, що вирішуючи спірне питання та погоджуючись із зазначеними доводами позивача, суд першої інстанції проігнорував висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду від 29 січня 2015 року, якою були скасовані рішення судів попередніх інстанції та направлено дану справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас, за правилами ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Частиною 1 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Згідно з частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

За викладених обставин, встановивши, що позивачем здійснюється експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, відповідачем цілком правомірно було винесення оскаржуваний припис про усунення цих порушень.

Посилання позивача на відсутність у відповідача повноважень на винесення оскаржуваного припису спростовуються положеннями підпункту «а» пункту 3 частини 4 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якого посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Також, рішення Верховного суду України від 04.03.2014 року, на яке посилається позивач та надав під час апеляційного розгляду, навпаки підтверджує наведені вище висновки суду апеляційної інстанції.

Так, у вказаному рішення Верховний суд дійшов висновку, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватись лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкт містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи. У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Як встановлено під час проведення оскаржуваної перевірки та підтверджено під час судового розгляду, до експлуатації спірних об'єктів позивач приступила в 2006 році.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», в редакції Закону України від 21.09.2000 року 1988-III, якій діяв під час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що підприємства, їх об'єднання, установи та організації незалежно від форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції, реставрації та капітальному ремонту, виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а так само які є замовниками у будівництві або поєднують функції замовника і підрядчика, несуть відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями.

Таким чином, на момент початку використання об'єкта позивачем, законодавством було встановлено відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями, які в свою чергу діяли та приймали в експлуатацію об'єкти відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 року № 1243, а відтак колегія суддів вважає, що позивач протиправно використовував об'єкт без введення його в експлуатацію.

Враховуючи те, що вказане правопорушення було виявлено інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в 2012 році, тому правомірним є винесення припису про усунення порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

З огляду на наведене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного вирішення по суті, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2015 року - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування припису - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування припису.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: Л.П. Шеметенко