Ухвала суду № 53865782, 25.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4276/15

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до Другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції, за участю третіх осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування постанов в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27 липня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» (далі - ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції, за участю третіх осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування постанов по ВП №25930395, ВП №25930488 від 12.09.2011 року, ВП №21857969 від 26.09.2011 року в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати Другий Київський відділ ДВС Одеського міського управління юстиції винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмета іпотеки, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває в іпотеці ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», на підставі іпотечних договорів б/н від 28.07.2005 року, від 09.10.2006 року та б/н від 22.02.2007 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» відповідно до Договору факторингу №1 свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача по кредитному договору. Однак, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» стало відомо, що на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором №б/н від 28.07.2005 року, іпотечним договором другої черги від 09.10.2006 року, іпотечним договором №б/н від 22.02.2007 року, а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт постановами Другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції по ВП №25930395, ВП №25930488 від 12.09.2011 року, ВП №21857969 від 26.09.2011 року. Арешт не має правових підстав в частині накладення арешту на нерухоме майно, оскільки договори іпотеки укладено до накладення вказаного арешту на предмет іпотеки і першочергове право на звернення стягнення на предмет іпотеки належить позивачу на підставі іпотечного договору №б/н від 28.07.2005 року, іпотечного договору другої черги від 09.10.2006 року, іпотечного договору №б/н від 22.02.2007 року. Наявність арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, порушує права і законні інтереси позивача, як іпотекодержателя, оскільки ускладнює звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.12.2011 року укладено договір факторингу №1 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (а.с. 65-67).

Відповідно до виписок з Додатків №1 до Договору факторингу №1 від 12.12.2011 року боржником за кредитними договорами: №10606063000, №11053489000, №11120958000 є ОСОБА_1 (а.с. 68-70).

Згідно Відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на об'єкт обтяження, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 Другим Київським відділом ДВС Одеського міського управління юстиції накладено арешт постановами по ВП №25930395, ВП №25930488 від 12.09.2011 року, ВП №21857969 від 26.09.2011 року (а.с. 75-77).

Позивач не погоджується з винесеними постановами Другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції по ВП №25930395, ВП №25930488 від 12.09.2011 року, ВП №21857969 від 26.09.2011 року в частині накладення арешту на нерухоме майно (квартиру), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки договір іпотеки укладено до накладення вказаного арешту на предмет іпотеки і першочергове право на звернення стягнення на предмет іпотеки належить позивачу на підставі іпотечного договору №б/н від 28.07.2005 року, іпотечного договору другої черги від 09.10.2006 року, іпотечного договору №б/н від 22.02.2007 року. (а.с. 49-53,54-58,59-64).

Відмовляючи ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.

Проте, при розгляді справи судом першої інстанції не дотримано вимог процесуального права, від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 6 ст. 3 названого Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

На підставі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що даний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, щодо якого встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На підставі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вибрав для себе такий спосіб захисту, який за змістом унеможливлює визначити та захистити можливе його порушене право.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, виходячи з заявлених позовних вимог, захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, роз'яснивши позивачу право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов