Ухвала суду № 53864610, 23.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1330/15 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.Провадження № 22-ц/780/4644/15 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 1 23.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

23 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Гуля В.В.

при секретарі Якимчук Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районну суду Київської області від 19 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя і поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 02 жовтня 1999 року він перебував в шлюбі з ОСОБА_3. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2014 року шлюб розірвано. В шлюбі дітей подружжя не має. Під час сумісного життя за спільні кошти вони придбали жилий будинок, що знаходиться в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області по АДРЕСА_1 загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125.4 кв.м., на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 12 березня 2007 року, який зареєстрований на ім»я ОСОБА_3, та земельну ділянку площею 0,1505 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, АДРЕСА_1, з цільовим призначенням-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, яка зареєстрована на ім»я ОСОБА_3.

Так як зазначене нерухоме майно ними придбано за час перебування у шлюбі, то кожному з подружжя належить по 1/2 частині вказаного нерухомого майна, а саме : житлового будинку і земельної ділянки. що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, АДРЕСА_1.

Позивач вказував на те, що на даний час він бажає визначити свою частку в спільному майні і зареєструвати її в установленому законом порядку на своє ім»я, адже право власності наступає тільки після відповідної реєстрації права власності у відповідних державних органах.

Враховуючи викладене, позивач, просив визнати за ним, ОСОБА_2, право власності на вказану частину спільного майна.

В подальшому ОСОБА_2 подав уточнену позовну заяву, в якій зазначав, що 12 серпня 2014 року між ним і ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений Договір про проділ майна подружжя, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться за адресою: с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області по АДРЕСА_1, загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125,4 кв.м., та земельної ділянки площею 0,1505 га, що розташована за адресою: Києво-Святошинський район, с. Білогородка, АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, перейшли у приватну власність ОСОБА_3 Як вбачається з вказаного договору про поділ майна подружжя він ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушує його права та інтереси, так як за умовами договору йому переходить у власність лише автомобільний причіп, а ОСОБА_3-житловий будинок і земельна ділянка.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_2 з посиланням на вимоги ст. ст. 60, 69, 70 СК України, ст. ст. 368, 370 ЦК України просив визнати Договір про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, недійсним, та визнати за ним, ОСОБА_2, право власності на 1/2 частину нерухомого майна, а саме житлового будинку в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області, АДРЕСА_1, загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125,4 кв.м., і земельної ділянки площею 0,1505 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, АДРЕСА_1 з цільовим призначенням-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину нерухомого майна: житлового будинку в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області, АДРЕСА_1, загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125,4 кв.м., і земельної ділянки площею 0,1505 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3.

Ухвалою суду від 22 квітня 2015 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просив його задовольнити. Представник відповідачки позов не визнала, проти його задоволення заперечувала. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. в заяві на ім.»я суду проти позову заперечував, вважав, що підстав для задоволення позову в частині визнання Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року недійсним немає, справу просив розглянути у його відсутність.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 19 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 прийнято до провадження апеляційною інстанцією та призначено до розгляду. Про час та місце розгляду справи сторони, у т.ч. апелянт повідомлено у визначеному ЦПК України порядку. Рекомендований лист на ім.»я ОСОБА_2 повернувся до апеляційного суду з відміткою, що останній за зазначеною адресою не проживає (а.с.243). Представник позивача судове повідомлення отримав, але в засідання, призначене на 19 жовтня 20015 року не з»явився. Справу було відкладено розглядом, апелянту надіслано судову повістку за іншою адресою, яку містили матеріали справи, але повістка була повернута без вручення, як і повістка на ім.»я представника апелянта, надіслана за адресою, зазначеною в угоді про надання правової допомоги від 16.03.2015 року (а.с. 256-262).

У зв»язку з цим, колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність апелянта та його представника.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 61 Сімейного кодексу України об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно вимог ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб»єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім»ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

В силу положень ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

По справі встановлено, що з 02 жовтня 1999 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу позов задоволено і шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Коростеню реєстраційної служби Коростенського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 386, розірвано.

За час перебування сторін у зареєстровано у шлюбі за Договором купівлі-продажу житлового будинку від 09 лютого 2007 року ОСОБА_3 купила житловий будинок, що знаходиться в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області, по АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок зазначений за планом під літ. «А»-цегляний, загальною площею 257,1 кв.м., житловою площею 125,4 кв.м., огорожа під № 1-3, свердловина під № 4, каналізаційна яма під № 5, розташований на земельній ділянці площею 0,1505 га, наданій для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за тією ж адресою.

З матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2014 року між позивачем ОСОБА_2 і відповідачкою ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений Договір про поділ майна подружжя, відповідно до умов ст. 2 вказаного договору за даним договором ОСОБА_2 і ОСОБА_3 здійснили поділ наступного майна, яке перебуває у їхній спільній сумісній власності та набуте ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі: а сааме : п. 2.1. Житловий будинок АДРЕСА_1, п. 2.2. Земельна ділянка площею 0,1505 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3, цільове призначення земельної ділянки-для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, п. 2.3. Транспортний засіб марки Сантей. модель 750-141, тип-причіп пр-легковий-В, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 22 травня 2014 року, який набутий на ім»я ОСОБА_2 та належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого Центром ДАІ 8007 22 травня 2014 року.

Відповідно до умов ст. 3 вказаного Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року згідно з даними, що містяться у висновку про вартість майна, виданого суб»єктом оціночної діяльності-ПП «Консалтингова група «Арго-Експерт», ринкова вартість житлового будинку станом на 11 серпня 2014 року становить 1805000 грн., ринкова вартість земельної ділянки станом на 11 серпня 2014 року становить 174000 грн., за домовленістю сторін ринкова вартість причепу станом на 12 серпня 2014 року становить 8000 грн..

Згідно умов ст. 4 Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року сторони погодились, що з дня набуття чинності цим договором в особисту приватну власність ОСОБА_3 переходить житловий будинок (зазначений в п. 2.1. ст. 2 цього договору) та земельна ділянка (зазначена в п. 2.2. ст. 2 цього договору), а в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить причіп (зазначений в п. 2.3. ст. 2 цього договору).

Відповідно до умов п. 4.1. вказаного договору в цьому договорі сторони за власним розсудом, розуміючи значення своїх дій, відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України відійшли від рівності часток при розподілі майна. Доплата за цим договором здійснюється ОСОБА_3 ОСОБА_2 в розмірі 900 000 грн., які ОСОБА_3 зобов»язується сплатити ОСОБА_2 протягом 2 років з дати укладення цього договору.

Згідно умов ст. 8 вказаного Договору сторони підтверджують, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Відповідно до умов ст. 9 вказаного договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладався ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміли значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажали настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.

Згідно умов ст. 11 Договору сторони підтвердили, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач ОСОБА_2, як на підставу недійсності Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року посилався на ч.4 ст.93, ч.1 ст.103, ч.2 ст.69, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 СК України, ст.ст..368, 370 ЦК України та одночасно вказував на те, що умови оспорюваного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині позову, суд вважав необґрунтованими такі доводи позивача, оскільки відповідно до умов ст. 3 вказаного Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року вартість житлового будинку і земельної ділянки, які перейшли у власність ОСОБА_3, становить 1 979 000 грн., вартість причепа, що перейшов у власність ОСОБА_2, становить 8000 грн.. Відповідно до умов п. 4.1. вказаного договору ОСОБА_3 зобов»язалась сплатити на користь ОСОБА_2 900 000 грн. протягом двох років з дати укладення Договору про поділ майна подружжя (12 серпня 2014 року) і позивач погодився з такими умовами, а зазначений строк на час розгляду справи ще не вийшов. А тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач ОСОБА_2 укладенням даного Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року був поставлений в надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Згідно роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 7 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У зв»язку з цим, суд, на думку колегії, правильно послався на те, що позивачем ОСОБА_2 не зазначено в позові підстав, з яких договір має бути визнаний недійсним відповідно до положень ст. 215 ЦК України.

При цьому, суд обґрунтовано відхилив доводи позивача, що підставою недійсності Договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року є той факт, що ОСОБА_3 в майбутньому має намір не виконувати умови договору і не сплачувати позивачу кошти за договором, оскільки відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правильними також, на думку колегії, є висновки суду про те, що надані позивачем на підтвердження доводів, що він знаходиться внаслідок укладення договору з відповідачкою про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року у надзвичайно невигідному становищі, квитанцію до прибуткового ордера № 0013 від 15 червня 2015 року про вартість проживання в готелі позивача ОСОБА_2 в сумі 7600 грн. за період з 01 квітня 2015 року по 15 червня 2015 року та ваучер на проживання в готелі «Адлер» ФОП ОСОБА_5 не свідчать про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Згідно вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ч.1 ст. 11 ЦПК Уекраїни суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання договору про поділ майна подружжя від 12 серпня 2014 року недійсним ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду відповідають встановленим обставинам справи.

Як наслідок, законним та обґрунтованим є також рішення суду в частині відмови у задоволенні позововних вимог позивача про поділ майна подружжя.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районну суду Київської області від 19 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: