Ухвала суду № 53864555, 23.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2118/15-ц Головуючий у І інстанції Проць Т. В.Провадження № 22-ц/780/6005/15 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 20 23.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

23 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В, Верланова С.М.

при секретарі Якімчук Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у вересні 2002 року за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1010 кв.м., розташовану на території СТ «Арсеналець-6» в Обухівському районі Київської області, на якій він побудував будинок, який не введено в експлуатацію. В 2006-2008 роках відносно нього було порушено ряд кримінальних справ, а в 2011 році рішенням Солом'янського районного суду м.Києва з нього на користь ОСОБА_6 стягнуто значну суму боргу та судові витрати.

В 2007 році він зареєстрував шлюб з відповідачкою.

18.05.2012 року позивач на підставі нотаріально посвідченого договору подарував дружині спірну земельну ділянку. Проте, в 2014 році відповідачка заявила, що має намір розірвати шлюб з позивачем, а подаровану земельну ділянку залишити за собоюю.

Позивач зазначав, що оспорюваний договір дарування було укладено з метою уникнення накладення органами слідства та органами виконавчої служби арешту та стягнення на майно, фактично між сторонами було укладено договір зберігання майна, а тому просив визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,1015 га, яка розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області СТ «Арсеналець-6», кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для садівництва удаваним, встановивши, що між сторонами укладено договір зберігання майна, а також визнати за ним право власності на вказану ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на неї.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2015 року у задоволенні позову позивача відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення вимог матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Момент виникнення у обдаровуваного права власності на дарунок врегульовано ст. 722 ЦК України, відповідно до ч. ч. 1, 4 якої, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

При цьому, укладаючи договір дарування, сторони діють з метою створення відповідних правових наслідків, а саме: дарувальник добровільно відмовляється від свого майна та передає його у власність обдаровуваного, який у свою чергу добровільно майно приймає. При цьому дарувальник не має права зобов'язувати обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

Відповідно до ч.1 ст..235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною другою даної статті передбачено, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ст..936 ЦК України за договором зберігання одна сторонами (зберігач) зобов»язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і провернути її поклажодавцеві у схоронності.

По справі встановлено, що в 2002 році позивач за договором купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 1010 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для садівництва, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області СТ «Арсеналець-6».

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 18 грудня 2007 року. На час розгляду справи шлюб між сторонами у визначеному законом порядку не розірвано.

Як вбачається з копії нотаріально посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за номером 1879 договору дарування земельної ділянки, 18 травня 2012 року ОСОБА_3 подарував своїй дружині ОСОБА_4 земельну ділянку з цільовим призначенням для садівництва, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,1015 га., що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області СТ «Арсеналець-6». Оспорюваний договорів підписано власноручно дарувальником і обдаровувоною. В п.п. 8 договору зазначено, що зміст та правові наслідки вчинюваного правочину, підстави визнання договору дарування недійсним і нікчемним нотаріусом роз'яснені і Дарувальнику і Обдаровуваному - зрозумілі, і вони підтверджують, що правочин відповідав їхнім дійсним намірам, не має характеру фіктивного, удаваного, зловмисного, укладається зі справжньою волею, відсутні примус (насильство), збіг тяжких обставин, обман , правочин не приховує інших правочинів (а.с. 20, 20 зв.-21).

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст.ст. 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому ст.ст. 185, 187, 189 ЦПК.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що воля обох сторін правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, що виникли між сторонами в результаті укладення оспорюваного договору дарування.

Колегія погоджується з даним висновком суду, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи.

Будь-які дані про те, що ОСОБА_3 передавав своїй дружині у травні 2012 року належне йому майно саме на зберігання і що остання приймала на себе зобов»язання повернути зазначене майно чоловікові на його вимогу, а також, що на момент укладання оспорюваного договору, воля подружжя була направлена на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені договором дарування, матеріали справи не містять, докази цьому відповідно до ст..ст.57-60 ЦПК України позивач не надав. Більш того, як вже наголошувалося, сторони, укладаючи в травні 2012 року договір дарування власноручно підтвердили, що зазначений договір не носить характер удаваного правочину.

На думку колегії, суд також обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що договір дарування в 2012 році було укладено з метою уникнення накладання органами слідства арешту на його майно за порушеними стосовно нього кримінальними справами в 2006-2008 роках, оскільки з матеріалів справи вбачається, що постановами слідчого о ОВС прокуратури м.Києва в 2006-2007 роках кримінальні справи порушені стосовно ОСОБА_3 закрито на підставі ст..6 п.2 КПК України. Посилання позивача на те, що він лише в 2014 році отримав постанову про закриття кримінальної справи №60-1821 від 19.06.2006 року не заслуговують на увагу, оскільки останній не був позбавлений можливості отримати відповідні відомості щодо зазначеної справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: