Рішення № 53856302, 23.11.2015, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3934/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 листопада 2015 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Радченко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним договір фінансового лізингу від 20.05.2015 року № 002057 між ТОВ «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; застосувати до ТОВ «Євролізинг Україна» наслідки недійсності цього договору та стягнути 51 000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми на користь ОСОБА_1; стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Обгрунтовуючи позов позивач посилалась на порушення її прав оспорюваним правочином через його укладення її чоловіком без її згоди.

В судовому засіданні представник позивача та третьої особи ОСОБА_3 позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на те, що договір укладений без згоди дружини, третя особа фактично була введена в оману щодо ціни товару, подружжя немає коштів для виконання умов договору.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважав можливим розглянути спір у відсутність представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши представника позивача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 травня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір № 002057 фінансового лізингу щодо трактора «МТЗ-892», що підтверджується договором та додатками до нього.

Відповідно до умов вказаного договору третя особа ОСОБА_2 сплатив адміністративний платіж на користь ТОВ «Євролізинг Україна» в розмірі 51 000 грн., що підтверджується квитанцією.

Станом на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 перебував у шлюбі із позивачем ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

22.05.2015 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Євролізинг Україна» з письмовою заявою про розірвання вказаного вище договору, що підтверджується заявою, поштовими квитанціями, повідомленнями.

Стан здоров'я третьої особи підтверджується медичними довідками.

При наданні правової оцінки позовним вимогам по їх суті суд враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний

розсуд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.ч.1,3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Між відповідачем та третьою особою укладено договір фінансового лізингу добровільно, без будь-якого примусу, повноваження підписантів договору є належними і достатніми, всі обов'язкові за законом і суттєві умови сторони визначили в договорі, свою згоду із всіма умовами договору сторони договору посвідчили шляхом підписання власноручними підписами та скріплення печаткою юридичної особи.

За таких обставин, суд вважає, що підписаний договір відповідав їх внутрішній волі, порушень прав сторін договору при його укладенні не вбачається.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач не є строною оспорюваного нею правочину, тому її доводи про окремі, на її думку, порушення законодаства та прав іншої особи - її чоловіка ОСОБА_2 не стосуються судового захзисту її особистих прав, за чим вона звернулась до суду із цим позовом, тому не модуть покладатись в основу судового рішення в межах суб'єктного скалду сторін у цій справі та в межах заявлених позовних вимог.

Із доводів позову стосуються особистих прав позивача лише посилання на укладення договору чоловіком позивача без її згоди, при оцінці яких суд приймає до уваги наступне.

Згідно ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Оспорюваний договір за загальними нормами права слід вважати таким, що укладений в інтересах сім'ї, для його укладення чинне законодавство не передбачає обов'язкової письмовою абро нотаріально посвідченої згоди іншого із подружжя, оскільки цей вид правочину не підпадає під дію ч.3 ст.65 СК України, тому відповідні доводи позову є безпідставними.

Суду не подано переконливих доказів відсутності у чоловіка позивача - третьої особи ОСОБА_2 намірів на створення передбачених договором цивільно-правових наслідків всупереч інтересам сім'ї, зміст укладеного договору не вказує на можливість прямого і безпосереденього порушення прав чи законних інтересів позивача як дружини лізингоодержувача, використання отриманого у лізинг трактора може стати додатковим джерелом прибутків сім'ї, посилання на невигідність договору для подружжя нічим не підтверджені, тому суд вважає, що доводи позову про порушення прав чи законних інтересів позивача при укладенні правочину не доведені, порушень законодавства при укладенні правочину суд не вбачає.

Статтею 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору та будь-які норми законодавства не передбачають виникнення у позивача права на стягнення на її користь коштів, які сплачувались не нею або від її імені, а іншою особою за умовами договору, стороною якою позивач не була, тому у позивача не виникає будь-яких прав чи обов'язків за цим договором, в тому числі і щодо отримання коштів.

Суд вважає, що у позивачем належно не обґрунтовано які її цивільні права були порушені оспорюваним договором, тому відповідні доводи позову суд вважає необґрунтованими.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Із встановлених судом фактичних обставин спору не вбачається достатніх і визначених законом підстав для висновку про наявність порушень законних прав чи інтересів позивача, для судового захисту таких прав чи інтересів.

Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під час судового розгляду належними і допустимими доказами не підтверджено обставини заподіяння моральної шкоди відповідачем позивачеві, нічим не обґрунтовано розмір такої шкоди, тому відповідні позовні вимоги слід визнати безпідставними.

Посилання позову на порушення прав позивача як споживача залишились неконкретизованими і недоведеними під час суового розгляду, тому суд вважає їх також безпідставними.

Таким чином, правових і фактичних підстав для задоволення позову судом не встановлено.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 212-214, 226 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 16, 203, 204, 215, 216, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 65 Сімейного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору недійсним відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя М.В.Кравченко