Ухвала суду № 53855007, 24.11.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/3444/15 Провадження № 22-ц/795/2029/2015 Головуючий у I інстанції -Діденко О. П. Доповідач - Горобець Т. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

Головуючого - судді Горобець Т.В.,

суддів - Бечка Є.М., Хромець Н.С.,

при секретарі -Мартиновій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2015 року, яким позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, задоволено частково - стягнуто 231,11 грн заборгованості по заробітній платі, 396,57 грн компенсації за невикористану відпустку, 3767,97 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 100,00 грн у відшкодування моральної шкоди, а також стягнуто на користь держави 487,20 грн судового збору, відповідач просить рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, відмовивши в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення не оскаржується.

ОСОБА_1 вважає, що висновки суду першої інстанції щодо її вини у не проведенні повного розрахунку з позивачкою при звільненні, є безпідставними, оскільки суд не врахував наявні у справі та досліджені у судовому засіданні докази, які доводять, що вона, як роботодавець, діяла таким чином, щоб забезпечити своєчасну виплату належних позивачці при звільненні коштів, проте остання умисно ухилялась від їх отримання, неправомірно вимагаючи значно завищені суми. Також вказує, що докази, на які посилалась позивач та якими обґрунтовується судове рішення, є не належними і не достатніми для висновків про порушення нею, як роботодавцем трудового законодавства.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить скаргу відхилити, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального права та на підставі належним чином досліджених доказів, оцінених у встановленому процесуальним законом порядку.

У судове засідання сторони та їх представники не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_2 та її представник подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. ОСОБА_1 та її представник поважності причин неявки у судове засідання не повідомили, про відкладення розгляду справи клопотання не заявляли.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення на її користь 3767,97 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст 47,116, 117 КЗпП України та виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 порушила трудове законодавство не виплативши ОСОБА_2 у строки, визначені ст.47 та ст..116 КЗпП України належну при звільненні заробітну плату та компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки.

З рішенням суду першої інстанції погоджується апеляційний суд вважаючи, що воно ґрунтується нормах закону, яким регулюються спірні правовідносини та вірному їх застосуванні, а також відповідає матеріалам справи та встановленим обставинам.

По справі встановлено, що ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в трудових правовідносинах, які припинені на підставі ст.38 КЗпП України 05.05.2015 року ( а.с.9-11). На момент звільнення ОСОБА_2 належали до виплати 231,11 грн заробітної плати за відпрацьовані дні у травні 2015 року та 396,57 грн компенсації за дні невикористаної відпустки. У день звільнення розрахунок проведено не було, так як позивачка 05.05.2015 не працювала. 12.05.2015 року ОСОБА_2 звернулась до ФОП ОСОБА_1 з вимогою про виплату їй сум, належних при звільненні, але виплату також проведено не було, як пояснила відповідач - у зв"язку відсутністю у неї на момент звернення необхідних бухгалтерських документів.

14.05.2015 та 26.05.2015 року ОСОБА_2 направляла на адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендовані листи з вимогою про проведення розрахунку, але листи повертались не врученими у зв"язку з закінченням терміну зберігання (.с.12-15,87,80-87).

13.05.2015 року ФОП ОСОБА_1 також направила на адресу за місцем реєстрації позивача лист, у якому зазначаючи, що остання відмовилась отримати розрахункові суми, пропонувала їй при небажанні отримувати кошти, у розмірі нарахованому роботодавцем, повідомити про своє рішення. Лист отримано ОСОБА_2 21.05.2015 року( а..60).

Обставини визнані сторонами у судовому засіданні відповідно до п.1 ч.1 ст.61 ЦПК України доведенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а якщо розрахунок на проведено до розгляду справи - на день ухвалення рішення суду, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини, про що роз"яснюється у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від24 грудня 1999 року" Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Як вбачається з матеріалів справи та визнано відповідачем, фактичний розрахунок з позивачкою у день звільнення з роботи 05.05.2015 року проведено не було. 12.05.2015 року ОСОБА_2 звернулась до ФОП ОСОБА_1 з вимогою про проведення з нею розрахунку, але, розрахунок у день звернення ОСОБА_2 проведено також не було, як і не проведено розрахунку на день судового розгляду, що свідчить про порушення права працівника на оплату праці.

Факт дотримання законодавства у трудових спорах покладається на роботодавця.

З аналізу вищенаведених правових норм, також вбачається, що доведення факту своєчасного розрахунку з працівником при його звільненні, тобто, у день звільнення, або наступний день після звернення за розрахунком, якщо у день звільнення не працював також має довести роботодавець. Якщо вини у несвоєчасному розрахунку роботодавця не було, ці обставини також підлягають доведенню відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, ФОП ОСОБА_1, як роботодавець зобов"язана була забезпечити своєчасність розрахунку з ОСОБА_2, у конкретному випадку, це у день звернення 12.05.2015 року, а у разі неможливості такого розрахунку у день звернення, виплата мала бути проведена не пізніше 13.05.2015 року.

Враховуючи чіткість вимог трудового законодавства щодо термінів розрахунку з працівником при звільненні, та зогляду на те, що у день звернення позивача 12.05.2015 року, з вимогою про розрахунок виплати проведено не було, ФОП ОСОБА_1 зобов"язана була, як роботодавець, у цей же день повідомити ОСОБА_2 про час, місце та порядок виплати нарахованої ( неоспорюваної ) суми 13.05.2015 року, а не паправляти листа, зміст якого не свідчить про пропозицію позивачу отримати за конкретною адресою, у конкретний час, конкретну неоспорювану суму розрахунку.

За вказаних обставин, посилання апелянта на те, що вона не мала можливості, починаючи з 13.05.2015 року розрахуватись з позивачкою, оскільки остання претендувала на значно завищену суму, відмовлялась ставити підпис у відомості про отримання грошей, крім того, не відповіла на її лист, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст.ст.47 та 116 КЗпП України, що є підставою для застосування наслідків, передбачених ст.117 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта про те, що вона не мала можливості перерахувати належну до сплати суму поштовим переказом, посилаючись на те, що такий порядок не передбачений діючим законодавством.

Діюче трудове законодавство покладає обов"язок на роботодавця своєчасно провести розрахунок з працівником при його звільненні, чітко визначає, строк, у який розрахунок вважається проведеним своєчасно. Отже, лише при відсутності вини ФОП ОСОБА_1 , тобто при доведеності нею належними та допустимими доказами факту неможливості, з незалежних від неї причин, виплатити ОСОБА_2 неоспорювану суму у день звернення останньої за такою виплатою (12.05.2015 року), або не пізніше наступного дня (13.05.2015 року), її заперечення проти позову , а також доводи апеляційної скарги могли бути визнані обґрунтованими. Проте, таких безспірних доказів суду першої інстанції та апеляційному суду відповідачем надано не було.

Розрахунок суми 3767,97 грн , яка підлягає стягненню з відповідача проведено судом першої інстанції виходячи з тривалості затримки розрахунку на 87 робочих днів ( з 13.05.2015 по 16.09.2015 року) та на підставі наданої відповідачем довідки про заробітну плату та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), а також з врахуванням ст.27 Закону України „ Про оплату праці", та Листа Мінсоцполітики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14/13" Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік", апеляційний суд визнає обґрунтованим.

Правильність розрахунку та розмір визначеної до стягнення суми апелянтом також не оскаржується.

Враховуючи, що судом першої інстанції у обсязі, необхідному для вирішення спору були з"ясовані всі обставини справи, з дотриманням вимог ст. 57-59 ЦПК України досліджено наявні у справі докази, забезпечено їх правову оцінку та аналіз відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, правильно визначено характер спірних правовідносин та застосовано закон, який регулює ці правовідносини, відповідно до ст.308 ЦПК України підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Доводи щодо безпідставності стягнення моральної шкоди, які ОСОБА_1 додатково наводить у виправленій апеляційній скарзі після залишення її без руху для належної сплати судового збору, вважаються такими, що подані апелянтом поза межами строку, визначеного ч.1 ст.300 ЦПК України для подання доповнень до апеляційної скарги, у зв"язку з чим апеляційним судом не аналізуються.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити .

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:Судді: