Рішення № 53849558, 26.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/9338/15

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Железнові В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб органів внутрішніх справ,

в с т а н о в и л а:

01 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 18 лютого 2015 року вона звернулась з заявою до Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (далі - Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області) щодо скоєного відносно неї кримінального правопорушення, яка не була розглянута посадовими особами райвідділу та не зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. 13 березня 2015 року вона звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області щодо невнесення протягом 24 годин відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року її скаргу задоволено, суд зобов'язав слідчого СВ Малиновського РВ вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 214 КК України, стосовно її заяви, яку вона подала до Малиновського РВ 18 лютого 2015 року. Внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб їй завдано майнову шкоду в сумі 73,37 грн., яка пов'язана з подачею скарги до суду та забезпечення її явки до суду при розгляді її скарги на бездіяльність посадових осіб, та моральну шкоду, яку вона оцінила у 50000 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, позивачка ОСОБА_3 просила суд стягнути з Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області майнову шкоду в розмірі 73,37 грн., моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., судові витрати, пов'язані з явкою до суду, шляхом безспірного списання Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області вказаних сум з рахунків Малиновського РВ, а також судового збору у дохід держави (а.с. 1-4).

Представник відповідача, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, проти позову заперечував й в своїх усних та письмових поясненнях зазначав, що позивачка ОСОБА_3 не довела факт завдання їй моральних страждань з боку органів внутрішніх справ та неправомірність дій цих органів відносно неї, та причинний зв'язок між заподіяною шкодою та прийнятими посадовими особами рішеннями за її зверненнями, не доведений і розмір витрат, пов'язаний з розглядом справи (а.с. 18-19).

Представник відповідача, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, в судове засідання не з'явився.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув з Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області на її користь майнову шкоду в розмірі 73,37 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та судові витрати в сумі 62,28 грн. В решті позову відмовлено.

Суд встановив спосіб виконання рішення суду, за яким в разі набрання рішенням суду чинності, списати з казначейських рахунків Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, відкритих у Головному управлінні Державної казначейської служби в Одеській області, стягнуті судом кошті (а.с. 52-55).

В апеляційній скарзі відповідач, Малиновський РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд порушив норми процесуального та матеріального права, а саме, суд помилково застосував до спірних правовідносин ст.. 1172 ЦК України, а не ст. 1173 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними дією чи бездіяльністю органів державної влади при здійсненні ними повноважень покладається на державу, та не врахував те, що позивачкою ОСОБА_3 не доведений факт завдання їй майнової та моральної шкоди (а.с. 58-62).

Сторони у справі в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належними чином.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

В запереченні на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_3 просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2015 року позивачка ОСОБА_3 звернулась з заявою до Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області щодо скоєного відносно неї кримінального правопорушення, яка не була розглянута посадовими особами райвідділу та не зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

13 березня 2015 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області щодо невнесення протягом 24 годин відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Суд зобов'язав слідчого СВ Малиновського РВ вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 214 КК України, стосовно її заяви, яку вона подала до Малиновського РВ 18 лютого 2015 року (а.с. 5).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно виходив, що до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, необхідно застосувати ч. 6 ст. 1176 ЦК України, тобто шкода має відшкодовуватись на загальних підставах.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частин 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності їх вини.

Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України). Саме на зазначені норми матеріального права посилалась позивачка ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Так під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіюча шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.

Частинами 1 та 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що позивачка ОСОБА_3 витратила на відправлення скарги до Малиновського районного суду м. Одеси та на явку до суду 29 квітня 2015 року при розгляді її скарги на бездіяльність посадових осіб 73,37 грн. (а.с. 5, 8).

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок порушення прав позивачки ОСОБА_3 незаконною бездіяльністю посадових осіб Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області щодо невнесення протягом 24 годин відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, яка встановлена судовим рішенням, їй завдана майнова шкода в розмірі 73,37 грн.

Частиною 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У п. 5 вказаної постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 23 ЦК України, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), викладених у п. п. 3, 9 постанови, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір моральної шкоди, заподіяної позивачі ОСОБА_3, внаслідок неправомірних дій службових осіб Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, складає 2000 грн.

Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості, є співмірним з заподіяною шкодою і достатнім для відновлення морального становища позивачки.

Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

Статтею 85 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачка ОСОБА_3 проживає у АДРЕСА_1 і у зв'язку з розглядом справи в Малиновському районному суду м. Одеси понесла і документально підтвердила витрати, пов'язані з явкою в судове засідання 06 серпня 20105 року та 23 вересня 2015 року, в сумі 62,28 грн.

Зазначений розмір витрат не перевищує граничні розміри компенсації встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 20006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних і адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Таким чином, відшкодуванню підлягають й судові витрати в сумі 62,28 грн.

Однак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст. 1172 ЦК України.

Згідно зі ст. 1172 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі рішеннями, діями або бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків покладається на юридичну особу, з якою працівник перебуває у трудових відносинах.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (с. 1 Закону України «Про міліцію»), тому до правовідносин, виниклих між сторонами у справі, необхідно застосувати положення ст. 1173 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, майнова та моральна шкода і судові витрати підлягаю стягненню на користь позивачки ОСОБА_3 за рахунок держави.

Помилковим є визначення судом першої інстанції способу виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Державу Україна в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України необхідно визначити й порядок виконання судового рішення, а саме, стягненню на користь ОСОБА_3 підлягає майнова шкода в розмірі 73,37 грн., моральна шкода в розмірі 2000 грн. та судові витрати в сумі 62, 28 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Посилання відповідача, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки не врахував те, що позивачкою ОСОБА_3 не доведений факт завдання їй майнової та моральної шкоди, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову.

Однак відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належні і допустимі докази у підтвердженні заперечень про позову.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року та висновком начальника Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України від 04 березня 2015 року в Одеській області з достовірністю встановлена незаконність бездіяльності посадових осіб Малиновського РВ при не розгляді заяви позивачки ОСОБА_3 та невнесення протягом 24 годин відомостей про кримінальне правопорушення відносно неї до ЄРДР, відповідальність за завдану шкоду встановлена законом, кожна особа індивідуально визначає свої моральні та душевні страждання.

Так позивачка ОСОБА_3 стверджувала, що незаконною бездіяльністю посадових осіб Малиновського РВ їй завдано морально шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які вона понесла у зв'язку з порушенням її прав, необхідністю постійного оскарження дій посадових осіб органів внутрішніх справ, участі в судових засіданнях з метою відновлення порушених прав, порушенням нормальних життєвих зв'язків у зв'язку з витрачанням тривалого часу, призначеного для відпочинку, роботи та виховання дочки.

Зазначене свідчить про встановлення судом першої інстанції всіх складових цивільного правопорушення: порушення прав позивачки протиправною бездіяльністю службових осіб прокуратури, наявність вини в їх діях та безпосередній причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками, що підтверджує обґрунтованість її вимог про відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 213, 214 ЦПК України, та матеріального права, а саме, ст. 1173 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову частково з інших правових підстав ніж зазначено у рішенні суду.

Згідно із ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивачка ОСОБА_3 на користь якої ухвадено рішення звільнена від сплати судового сбору при подачі позовноїх заяви, тому з відповідача у дохід держави слід стягнути за подання до суду позовної заяви майнового та немайнового характеру 487,20 грн. (243, 60 грн. +243,60 грн.).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 жовтня 2015 року відповідачу, Малиновському РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, відстрочена сплата судового збору в розмірі 2679, 60 грн. при подачі апеляційної скарги на судове рішення до вирішенні спору по суті. Тому згідно із ст. 88 ЦПК України з відповідача у дохід держави слід присудити судовій збір в сумі 3166,80 грн. (2679,60 грн. + 487,20 грн.) на відповідні банківські рахунки.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області задовольнити частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року змінити й ухвали нове рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, майнову шкоду в розмірі 73,37 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та судові витрати в сумі 62, 28 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, код ЄДРПОУ 08674459, зареєстроване місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 23-В, судовий збір в сумі 3166,88 грн. у дохід держави на банківські реквізити: Отримувач коштів: УК у м. Одесі (Малиновський район) 22030001, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923,Банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області, Код банку о утримувача (МФО) 828011,Рахунок отримувача 31214206780007, Код класифікації доходів бюджету 22030001, Призначення платежу: Судовий збір, за позовом _____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Одеської області (назва справи, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 0282913 (суду, де розглядається справа).

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік