Ухвала суду № 53846437, 27.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/8010/14-ц Провадження № 22-ц/772/3252/2015Головуючий в суді першої інстанції Волошин С. В.Категорія Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2015 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2015 року у справі за заявою ОСОБА_3 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, -

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаною заявою, мотивуючи її тим, що з 21 вересня 1962 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 У період спільного проживання вони побудували житловий будинок по АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів № 271 від 24 жовтня 1986 року, ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 09 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що стороною третейської угоди вона не була, письмової згоди на продаж будинку не давала, третейський суд ухвалив рішення, яким вирішив питання щодо її прав та обов'язків, вийшовши за межі третейської угоди та своєї компетенції, ОСОБА_3 просила поновити їй строк на оскарження рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року та скасувати зазначене рішення третейського суду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2014 року поновлено ОСОБА_3 строк на оскарження рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна. Ця ухвала набрала законної сили.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2015 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Скасовано рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

В апеляційній скарзі адвокат Чернілевська Р.В. просить ухвалу суду скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та відмовити у задоволенні заяви.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та адвокат Чернілевська Р.В. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх адвокат Зінченко А.А. заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Постановляючи ухвалу про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване рішення ухвалене не компетентним органом, при його прийнятті третейський суд вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка не була стороною третейської угоди, не брала участі у розгляді третейської справи, станом на час підписання договору купівлі-продажу своєї, належним чином засвідченої згоди на продаж нерухомості не давала. Оскаржуваним рішенням третейського суду істотно порушені права ОСОБА_3, як співвласника спірного нерухомого майна, яку позбавили власності, при тому, що спірний будинок є її єдиним місцем проживання.

Розглядаючи заяву, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди», у редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 51 Закону України «Про третейські суди», у редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з 21 вересня 1962 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 У період спільного проживання вони побудували житловий будинок по АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької районної ради народних депутатів № 271 від 24 жовтня 1986 року, ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 квітня 2008 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 09 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про визнання договору купівлі-продажу дійсним, третейський суд, виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу між сторонами були досягнуті усі істотні умови, а тому на підставі ст. 220 ЦК України цей договір може бути визнаний дійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Однак, при розгляді справи третейський суд на зазначені положення закону уваги не звернув та не врахував, що договір купівлі-продажу будинку в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Крім того, судом не було враховано, що однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, чого судом у справі встановлено не було.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують

нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 не являлась стороною договору купівлі-продажу від 09 квітня 2008 року (а.с.3 третейської справи), не була вона і стороною третейської угоди від 11 квітня 2008 року (а.с.4 третейської угоди), участі в розгляді третейським судом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 вона не приймала.

У матеріалах третейської справи є письмова заява, написана від імені ОСОБА_3, згідно з якою вона нібито дає згоду продати будинок з прибудовою, однак ця заява датована 23 квітня 2008 року, тобто днем розгляду третейської справи, і це, свідчить про те, що станом на 09 квітня 2008 року, тобто на день підписання простої форми договору купівлі-продажу спірного будинку, передбаченої законом згоди на укладення договору ОСОБА_3 не давала.

У суді першої інстанції ОСОБА_3 заперечувала, що підписувала зазначену заяву.

Вирішуючи заяву, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюване рішення ухвалене не компетентним органом, при його прийнятті третейський суд вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка не була стороною третейської угоди, не брала участі у розгляді третейської справи, станом на час підписання договору купівлі-продажу своєї, належним чином засвідченої згоди на продаж нерухомості не давала. Також судом вірно встановлено, що оскаржуваним рішенням третейського суду істотно порушені права ОСОБА_3, як співвласника спірного нерухомого майна, яку позбавили власності, при тому, що спірний будинок є її єдиним місцем проживання.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що третейські суди станом на квітень 2008 року мали повноваження на розгляд спорів про визнання дійсним договорів щодо відчуження нерухомого майна укладених між громадянами України, а також те, що ОСОБА_3 давала згоду на відчуження будинку.

Ці доводи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи, третейський суд не врахував, що договір купівлі-продажу будинку в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, і, відповідно, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Також у матеріалах справи відсутня нотаріально засвідчена згода ОСОБА_3 на укладення договору купівлі-продажу.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: