Рішення № 53831190, 18.11.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31546/14-ц

Провадження №2/761/1057/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 листопада 2015 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Маліновської В.М.,

при секретарі Лазоришинець К.М., Колеснік М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (Відповідач-1), ОСОБА_3 (Відповідач-2), Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання державної реєстрації незаконною та зобов'язання скасувати її, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в якому просив: 1) визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за № 21557383 від 13.05.2014р. за ОСОБА_2 (номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 12534480000, № запису про право власності 5631196 здійснену реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 вересня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 764 (а.с.2-4).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва (суддя Маліновська В.М.) від 28.10.2014р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні (а.с.17).

В судовому засіданні 23.02.2015р. Позивач подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 (Відповідач-1), ОСОБА_3 (Відповідач-2), третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, в якій просив: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 вересня 2014 року, посвідчений ОСОБА_10 - приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу; 2) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом: - скасування державної реєстрації права власності за № 21557383 від 13.05.2014р. на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2, - скасування державної реєстрації права власності за № 26752675 від 12.09.2014р. на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3; 3) визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.126-131).

Свої позовні вимоги Позивач обгрунтовує тим, що з договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. 22.02.2013р. Реєстраційна служба головного управління юстиції у м. Києві зареєструвала право власності Позивача на вказану квартиру. 29 вересня 2014 року Позивачу стало відомо, що відповідно до даних державного реєстру на нерухоме майно квартира зареєстрована за іншою особою, а саме за відповідачем-2 - ОСОБА_3 З огляду на той факт, що Позивач квартиру не відчужував, ніяким чином права третім особам на квартиру не передавав, довіреностей іншим особам на вчинення вищезазначених дій не видавав, тобто не вчиняв будь-яких дій, направлених на перехід права власності до іншої особи, оспорювана квартира не є предметом будь-якого обтяження. За таких обставин Позивач звернувся до ВМ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві з заявою про вчинення злочину невстановленою особою, яка шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_1, відомості по даній заяві внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань № 12014100100011240 від 14.10.2014р. Під час досудового слідства було встановлено, що право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу квартири посвідченого 12.09.2014р. ОСОБА_10. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу. З наданих нотаріусом документів, вбачається, що Відповідач-1 ОСОБА_2 з метою заволодіння майном (квартирою) Позивача шляхом обману звернувся до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та пред'явив для реєстрації підроблені документи, а саме рішення Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-ц/799/1155/2014 від 23.04.2014р., та на підставі підроблених документів було здійснено перереєстрацію права власності на Відповідача-1. Разом з тим, з листа Апеляційного суду м. Києва вбачається, що в провадженні вказаного суду відповідна справа ніколи не розглядалась, рішення не приймалось, а відтак спірна квартира незаконно вибула з володіння Позивача поза його волею.

Ухвалою суду від 23.02.2015р. провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, - закрито в частині вимог щодо визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності за № 21557383 від 13.05.2014р. за ОСОБА_2 (номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: № 12534480000, № запису про право власності 5631196, здійснену реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві, та залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві (а.с.146-147).

В березні 2015 року ОСОБА_4 - дружина Відповідача ОСОБА_3 не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва про відкриття провадження у справі № 761/31546/14-ц від 28.10.2014р. звернулась з апеляційною скаргою до Апеляційного суду м. Києва (а.с.158-160), який своєю ухвалою від 17.04.2015р. відмовлено у прийнятті та повернуто апелянту апеляційну скаргу (а.с.171).

В червні 2015 року Відповідач - ОСОБА_3 не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва про відкриття провадження у справі № 761/31546/14-ц від 28.10.2014р. звернувся з апеляційною скаргою до Апеляційного суду м. Києва (а.с.234-235 т1), який своєю ухвалою від 25.08.2015р. відмовлено у відкритті апеляційного провадження (а.с.5-6 т2).

В судовому засіданні представники Позивача - ОСОБА_5., ОСОБА_6. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7. проти позову заперечила та просила відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечень чи пояснень по суті позовних вимог не надав.

Третя особа свого представника в судове засідання не направило, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу квартири від 27.06.2012р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 15, Позивач купив квартиру під номером АДРЕСА_1 (реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 33762817, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.05.2011р.) (а.с.7-8). Право власності на зазначену квартиру зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за Позивачем, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 12534480000, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 686591 від 22.02.2013р. (а.с.9).

При цьому ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 21557383 від 13.05.2014р., на підставі рішення Апеляційного суду м.Києва від 23.04.2014р. (а.с.77).

Так, в матеріалах справи наявне рішення Апеляційного суду м. Києва (апеляційне провадження № 22-ц/799/1155/2014) від 23 квітня 2014 року у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_8, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 02 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання права власності, згідно з яким - за ОСОБА_2 визнано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 97,20 кв.м. та водночас припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, яке належало йому на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 269, виданого 27.06.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмін О.О. (а.с.75-76).

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 12.09.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10., зареєстрованого в реєстрі за № 764, ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_9 на підставі довіреності, посвідченої 02.09.2014р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., за реєстровим № 2562 (Продавець за договором), передав у власність ОСОБА_3 (Покупець за Договором) квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-11). Право власності ОСОБА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 26752675 від 12.09.2014р. (а.с.113 на звороті).

Разом з тим, згідно Листа Апеляційного суду м.Києва вих. № 22-ц від 01.2015 встановлено, що згідно відомостей автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа за номером апеляційного провадження 22-ц/799/1155/2014 в провадженні Апеляційного суду м. Києва не перебувала, крім того, відповідно до відомостей Довідника кодів судів загальної юрисдикції України Апеляційному суду м. Києва присвоєно код «796» (а.с.55).

Водночас, у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва не перебувало справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири укладеним та визнання право власності, що підтверджується Листом Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2015р. № 3869/07-01/14-Вих/К-301 (а.с.139)

З Витягу по кримінальному провадженню № 12014100100011240, внесеному до ЄРДР за заявою ОСОБА_5 14.10.2014р. вбачається, що 20.09.2014р. невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 (а.с.12). Водночас, 29.09.2014р. до Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві з заявою звернувся ОСОБА_3, який повідомив, що 12.09.2014р. у АДРЕСА_2 у приватного нотаріуса ОСОБА_10 невстановлена особа, під приводом продажу квартири АДРЕСА_1 шахрайським шляхом заволоділа його грошовими коштами, про що дані внесені до ЄРДР № 12014100100010513 від 30.09.2014р., що підтверджується довідкою Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві (а.с.48).

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. N 9 визначено: «Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.».

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р., відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи те, що як встановлено судом під час розгляду справи рішення Апеляційного суду м.Києва у справі № 22-ц/799/1155/2014 від 23.04.2014р., яким ніби-то було визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та припинено право власності Позивача на зазначену квартиру, - ніколи не приймалось, а відтак є підробленим, що підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що укладення договору купівлі-продажу від 12 вересня 2014 року вчинено з порушенням вимог ст.203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину на його укладення, а саме законного власника спірної квартири - ОСОБА_1 і відповідності такого правочину його внутрішній волі як власника відповідного майна, а отже відповідно до ст. 215 ЦК України такий правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння Позивача - ОСОБА_1 не з його волі.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що оскільки спірна квартира вибула з володіння Позивача не з його волі, то вона підлягає витребуванню від добросовісного набувача - Відповідача-2 - ОСОБА_3.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що договір купівлі-продажу від 12 вересня 2014р. щодо продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було вчинено з недодержанням в момент укладення договору вимог, які встановлених ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення власника квартири ОСОБА_1 і відповідності такого правочину його внутрішній волі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом встановлення недійсності Договору купівлі-продажу від 12.09.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10. та зареєстрованого в реєстрі за №764, та витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння у добросовісного набувача - ОСОБА_3

Поряд з цим суд приходить до висновку, що задоволення позовної вимоги про визнання за Позивачем права власності на квартиру, яка і так є його власністю, не підлягає задоволенню, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підстав, вказаних у наведені статті Закону судом не встановлено, оскільки у даному випадку права позивача підлягають захисту саме шляхом витребування майна.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 15, 16, 27, 202, 203, 215, 216, 237, 330, 387, 388 ЦК України, з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р., Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57-60, 64, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 вересня 2014року між ОСОБА_2, від імені якого діяв на підставі довіреності ОСОБА_9, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10., зареєстрований в реєстрі нотаріуса за № 764.

Витребувати у ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, та повернути її ОСОБА_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог судові витрати з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частинах, тобто по 243,60грн. з кожного.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: