Рішення № 53829377, 18.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/7250/15 Головуючий 1 інст. - Мороз О.І.

Справа № 612/338/15-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: спори, що виникають із сімейних правовідносин

РІШЕННЯ

іменем України

18 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Макарова Г.О.,

- Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и л а :

04 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулася з позовом про поділ спільного майна подружжя і просила виділити їй у власність ? частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, оформленого на ім'я відповідача, вказуючи, що з 24 травня 2011 року перебувала у зареєстрованому відділом РАГС Близнюківського районного управління юстиції шлюбі з ОСОБА_4, зазначений будинок придбали за спільні кошти подружжя.

В поданих до суду запереченнях на позов відповідач ОСОБА_4 вказував, що спірний будинок є його особистою власністю, так як фактично придбаний ще до шлюбу з ОСОБА_3 за його особисті збереження, а також за рахунок коштів у сумі 50000 грн., які йому надав власник фермерського господарства ОСОБА_5 в рахунок орендної плати за земельні паї. Вказував, що все життя працював, мав певний достаток, а позивач малозабезпечена, крім боргів та сина, на лікування якого він надавав їй допомогу, ніяких джерел доходів не мала.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати як таке, що постановлене з порушеннями та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, і ухвали нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_3 вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи; що суд безпідставно відхилив її доводи про придбання будинку за спільні кошти подружжя і це відображено в тексті договору купівлі-продажу будинку; що висновки суду ґрунтуються на штучно створених відповідачем доказах, які не відповідають дійсності. Підтвердженням цього є також і та обставина, що і письмові заперечення відповідача на її позов і додана до цих заперечень розписка про отримання грошей ОСОБА_4 від ОСОБА_5 датовані 2011 роком, хоча подані суду у липні 2015 року. Впевнена, що і заперечення проти позову і розписка /від 29.02.2011 року - а.с.52/ фактично виготовлені напередодні слухання справи.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи. Крім того, просила взяти до уваги, що вона ще у 2010 році продала свій будинок, переїхала до ОСОБА_3, за спільні кошти придбали будинок, за спільні кошти та спільними зусиллями утримували його і ремонтували, а тепер ОСОБА_4 її вигнав, стверджуючи що вона ніяких прав на нього не має. Іншого житла вона не має, змушена проживати у близьких та знайомих.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_7, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судові засідання апеляційної інстанції не з'явилися, в надісланих апеляційному суду письмових запереченнях від імені відповідача міститься прохання відхилити апеляційну скаргу, справу розглянути за його відсутності. Вважає повністю доведеним в суді першої інстанції факт придбання будинку за свої особисті кошти.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, а сторонами не оспорюється, що ОСОБА_3, 1938 року народження, і ОСОБА_4, 1928 року народження, перебувають у шлюбу, зареєстрованому 24.05.2011 року відділом РАГСу Близнюківського районного управляння юстиції. Дітей від шлюбу не мають. Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 27.07.2011 року, зареєстрованого державним нотаріусом Близнюківської державної нотаріальної контори (реєстрований запис №1544), ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_4 купив житловий будинок глинобитний обкладений цеглою житловою площею 23,9 м.кв., загальною площею 39,7 м.кв. з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці площею 0,1484 га по АДРЕСА_1. Згідно п.5 договору продаж будинку вчинено за 70000 грн., які продавець отримала від покупця ще до підписання договору.

З наданого апелянтом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2015 року вбачається, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2011р., посвідченого Близнюківською держнотконторою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих відповідачем доказів, які позивачем не спростовані, вбачається, що джерелом для придбання спірного будинку були лише кошти відповідача ОСОБА_4 Пояснення позивача та надані нею довідки і письмові пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_10 суд відхилив, вважаючи їх неналежними доказами. Також вважав недоведеними позовні вимоги ОСОБА_3 з огляду на те, що вона не надала суду доказів державної реєстрації права власності відповідача на спірний будинок.

З таким рішення погодитися не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, при ухваленні рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважаючи доведеним факт придбання спірного будинку виключно за особисті кошти відповідача ОСОБА_4, суд першої інстанції посилався як на докази: на договір завдатку у розмірі 50000 грн. від 06.03.2011р., укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, на розписку ОСОБА_9 (без дати) про отримання від ОСОБА_4 2500 доларів; на розписку ОСОБА_4 від 29.02.20112 року про отримання ним від ОСОБА_5 на купівлю будинку 50000 грн. в рахунок орендної плати за земельні паї; на відповідні свідчення ОСОБА_5; на акт обстеження матеріально-побутових умов, складений 30.06.2015 року депутатом Близнюківської селищної ради Фурдик Т.Л. (а.с.49, 50, 51, 52, 55).

Відхиляючи доводи позивача ОСОБА_3 та надані нею письмові докази, суд обмежився посиланням на вибіркові пояснення ОСОБА_3, вважав недоведеними обставини, на які вона посилалася, як на підставу своїх вимог.

Однак з такою оцінкою доказів колегія суддів погодитися не може, оскільки суд припустився низки порушень вимог ст.ст.10, 57, 58,59, 60, 64, 212, 215 ЦПК України.

Визнаючи доведеним факт придбання спірного будинку до шлюбу за особисті кошти відповідача ОСОБА_4 і відхиляючи доводи позивача, вважаючи їх недоведеними, суд залишив поза увагою ті обставини, що надані відповідачем докази мають суперечливий зміст, а також не узгоджуються за формою і змістом з доводами ОСОБА_4 та його представника.

Так, віддаючи перевагу доказам ОСОБА_4 суд послався на наданий відповідачем договір завдатку договір завдатку від.2011р., виготовлений у простій письмовій формі шляхом заповнення бланку «Предварительного договору или договору задатка», залишивши поза увагою ту обставину, що попередній договір чи договір завдатку щодо відчуження нерухомого майна має бути укладений у такий же спосіб, що і основний договір, тобто в письмовій формі, нотаріально посвідчений. Згідно ч.1 ст.220 та ч.2 ст.547 ЦК України у разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемний.

Розписка про отримання ОСОБА_9 від ОСОБА_4 2500 доларів США не має дати її виготовлення і дати здійснення вказаних у ній дій.

Наявна на а.с.55 ксерокопія Акту обстеження матеріально-побутових умов, виготовлений від імені депутата Близнюківської селищної ради 30.06.2015р. не містить даних, які б свідчили про безпідставність позивних вимог чи навпаки, підтверджували заперечення. В акті зазначено, що в спірному будинку, який придбано у 2011 році, ОСОБА_4 проживає сам, а ОСОБА_3 зареєстрована, але з квітня 2015 року в ньому не проживає. (а.с.55).

Разом з тим, перевіряючи доводи сторін щодо джерел їх доходів, суд прийняв за віру пояснення сторони відповідача про значні доходи від ведення домашнього господарства та свідчення ОСОБА_5 про передачу 50000 грн. 29.02.2011 року відповідача ОСОБА_4, начебто, в рахунок орендної плати за земельні паї, не перевіривши, чи укладалися взагалі цими особами договори оренди земельної ділянки і у який спосіб виконувалися умови договору в частині орендної плати. Відповідачем та його представником не надано жодного письмового доказу про доходи відповідача.

Разом з тим, суд залишив без належної правової оцінки доводи позивача та надані нею письмові докази про доходи, а саме: довідку про укладений нею і ТОВ «Агротехнік» 01.09.2007р. договір оренди належної їй земельної частки (а.с.61), довідку Управління ПФУ в Близнюківському районі про отримання нею пенсії у розмірі 1226,65 грн.(а.с.60), довідці Олексіївської сільської ради про те, що з 1986 року до 12.07.2011 року ОСОБА_3 проживала в АДРЕСА_2, була головою домоволодіння, мала присадибну ділянку площею 0,25га. (а.с.58). Зазначені обставини узгоджуються з адресованими суду письмовими заявами ОСОБА_10 та ОСОБА_8, чий підпис посвідчено секретарем сільради.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 207,208 ЦК України передбачено, що правочини, між фізичною і юридичною особою, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів неоподаткований мінімум доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі.

Відсутність доказів отримання відповідачем ОСОБА_4 доходів, крім зазначеної розписки від 29.02.2011р. про спосіб розрахунку за оренду невизначених паїв, непритаманний для умов орендної плати та розрахунків за договорами оренди земельної ділянки, ставить під сумнів достовірність доказів про обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Також суд неправильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Так, згідно ст.60 Сімейного кодексу (далі - СК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка, згідно частини 1 ст.57 СК України, є:

1)майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в

порядку спадкування;

3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто.

Крім того, частинами 2,3,4,5,6,7 статті 57 СК України передбачено і інші випадки, коли майно може бути особистою приватною власністю подружжя.

Усупереч вимог ст.215 ЦПК України суд першої інстанції не вказав у своєму рішенні саме ту частину статті, той пункт статті 57 СК України, який він застосує до спірних правовідносин. Аналіз змісту висновків суду вказує на те, що він виходив з положень пункту 3 частини 1 ст.57 ЦПК України, так як вважав, що спірний будинок придбано за кошти, які належать відповідачу ОСОБА_4 особисто. Однак відповідачем та його представником не надано достатньо належних доказів, які б переконливо свідчили про відсутність підстав застосування загального правила, яке презюмується ст.60 СК України, про визнання майна, яке набуто подружжям під час шлюбу, спільною сумісною власністю подружжя.

Поза увагою суду першої інстанції залишилась також і та обставина, що під час укладення договору купівлі-продажу спірного будинку відповідач ОСОБА_4 визнавав той факт, що будинок набувається у спільну сумісну власність подружжя. Так, в пункті 4 договору купівлі-продажу будинку зазначено, що дружина ОСОБА_3 дає згоду чоловіку ОСОБА_4 на придбання цього будинку за спільні сумісні кошти подружжя. (а.с.12).

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідачем та його представником не надано доказів, а матеріали справи таких не містять, які б свідчили про домовленість подружжя на визначення іншого правового режиму спірного будинку, ніж визначеного умовами договору його купівлі-продажу від 27.07.2011р., зокрема п.4 цього договору.

За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідно до п.2 ч.1 ст.307 та п.п.2,3,4 ст.209 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.ст.88, 316 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати на користь позивача ОСОБА_3 у розмірі 242 грн.70 коп. за оплату судового збору при подачі позовної заяви та 266 грн.97 коп. при подачі апеляційної скарги, а всього на користь позивача - 509 грн.67 коп. Крім того, з відповідача на користь держави стягується решта недоплаченого судового збору, яка становить 509 грн.67 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст.309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року скасувати і ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Визнати право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 242 грн. 70 коп. сплачених за подання позовної заяви та 266 грн. 97 коп. сплачених за подання апеляційної скарги, а всього 509 грн. 67 коп. у якості відшкодування судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 509 грн. 67 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: О.А. Кружиліна

Г.О. Макаров