Постанова № 53821801, 25.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2015 р. Справа №917/1386/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №194 від 18.12.2014 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №01-07/440 від 09.10.2015 року; ОСОБА_3, за довіреністю №201/10/154 від 20.10.2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз», м.Полтава, (вх.№5203П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 року по справі №917/1386/15,

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз», м.Полтава,

до Полтавської державної аграрної академії, м.Полтава,

про стягнення 1143224,80 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської державної аграрної академії про стягнення 1143224,80 грн., у т.ч. 700592,31 грн. сума основного боргу по договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №175 від 28.01.2014 року, 10118,90 грн. 3% річних, 177430,18 грн. пені, 255083,41 грн. інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобовязання в частині оплати.

01.09.2015 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій на суму 15852,85 грн., з яких: 15097,95 грн. пені, 754,90 грн. 3% річних та просив стягнути з відповідача 458485,34 грн., з яких: 10873,38 грн. 3% річних, 270181,36 грн. пені, 255083,41 грн. інфляційних втрат. Подану заяву суд першої інстанції розцінив як заяву про збільшення вимог та одночасно про зменшення, оскільки позивач зменшив вимоги в частині стягнення суми основного боргу, в звязку зі сплатою.

02.10.2015 року від позивача надійшла уточнена заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач збільшив розмір 3% річних, зменшив розмір пені та просив суд остаточно стягнути з відповідача на свою користь 10873,80 грн. 3% річних, 255083,41 грн. інфляційних втрат та 192528,13 грн. пені.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 року по справі №917/1386/15 (суддя Кульбако М.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Полтавської державної аграрної академії на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» 10873,80 грн. 3% річних, 19252,81 грн. пені, 255083,41 грн. інфляційних втрат та 9169,70 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмолено.

Позивач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 року в частині відмови у стягненні 173275,32 грн. пені та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 173275,32 грн. пені, а в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати апелянт просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відмова в задоволені позову про стягнення 173275,32 грн. пені зумовлене тим, що суд першої інстанції скористався наданим йому ст. 83 Господарського процесуального кодексу України право та зменшив її стягнення, проте, місцевий господарський суд при зменшення розміру неустойки мав врахувати майновий стан, і не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобовязанні.

Крім того, як вказує скаржник, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданими сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Натомість, судом було враховано лише ступінь виконання зобовязання боржником та те, що порушення зобовязання не завдало значних збитків позивачу. Отже, на думку апелянта, суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 Цивільного кодексу України, не зясувавши всіх обставин, зясування яких передбачене згаданою нормою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

23.11.2015 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№15752), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його прийнятим без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 25.11.2015 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представники відповідача проти позиції скаржника заперечували з підстав викладених у відзиві. При цьому, звертають увагу суду на те, що академія є бюджетною установою та фінансується за рахунок коштів державного бюджету, має свій кошторис, в якому видатків на сплату штрафних санкцій не передбачено, і сплата санкцій призведе до нецільового використання бюджетних коштів.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

28.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» (постачальник, позивач у справі) та Полтавською державною аграрною академією (споживач, відповідач у справі) укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом №175.

У договорі сторони погодили, що постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п. 1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору передача газу здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача до актів розмежування ділянок обслуговування. Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання визначається сторонами в додатку 1 до договору.

Відповідно до п. 2.6. договору послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Постачальник до 5-го числа, наступного за звітним місяцем, направляє споживачу два примірники акта приймання-передачі газу за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою постачальника (п. 2.7. договору).

У пункті 2.8. договору передбачено, що споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (п. 2.9 договору).

Згідно п. 4.6. договору оплата вартості послуг з постачання газу проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки на поточний рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 5-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони також погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє по 31.12.2014 року включно (п. 10.1 договору).

У подальшому сторонами підписано додаткову угоду від 12.01.2015 року до договору №175 якою продовжено строк дії договору до 31.01.2015 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх виконання.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору надав відповідачу послуги з постачання природного газу в грудні 2014 року в об'ємі 111,544 тис. куб. м. на суму 860178,24 грн., в січні 2015 року в об'ємі 90,575 тис. куб. м. на суму 698474,54 грн., а всього на суму 1558652,78 грн. У підтвердження виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки газу споживачу природного газу позивач надав акти приймання-передачі природного газу №175/12 від 04.01.2015 року та №175/01 від 02.02.2015 року з визначеннями обсягу природного газу. Надані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Відповідач взяті на себе зобовязання виконав, а саме розрахувався за спожитий природний газ в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 36-41). Проте, розрахунок проведений відповідачем не належним чином, а саме з порушенням строків розрахунків за природний газ, встановлених договором.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

У п. 6.1. договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 255083,41 грн., які нараховані за період з січня по травень 2015 року та 3% річних в сумі 10873,80 грн. за період з 06.01.2015 року по 12.07.2015 року, які нараховані за несвоєчасну сплату заборгованості.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності суми інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 6.2.2. договору сторони визначили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені, розмір якої становить 192528,13 грн. за період з 06.01.2015 року по 12.07.2015 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача передбачених умовами угоди неустойки (пені), та водночас, про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Згідно з Роз'яснень вказаним у пункті 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року №7-рп/2013).

Матеріали справи свідчать, що Полтавська державна аграрна академія є навчальним закладом і відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року №87-р «Про передачу цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи до сфери управління Міністерства освіти та науки» передано із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління Міністерства освіти і науки. Вказане також свідчить про те, що Полтавська державна аграрна академія є державною установою та утримується за рахунок державного бюджету.

У своїй діяльності, що торкається взяття бюджетних фінансових зобов'язань, відповідач повинен виконувати та дотримуватись вимог Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 року «Про затвердження порядку складання, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», наказу Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012 року «Про затвердження порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України» та інших нормативних документів.

Так, згідно частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетна установа - орган, установа або організація, визначена Конституцією України, а також установа або організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету або місцевого бюджетів, бюджетні установи є неприбутковими.

У звязку із переданням Полтавської державної аграрної академії до відання від одного міністерства до іншого були несвоєчасно відкриті рахунки в ГУДКСУ в Полтавській області, а кошторис академії на 2015 рік затверджений лише 26.02.2015 року, що в свою чергу не давало можливості на оплату послуг згідно умов договору. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач, з моменту затвердження кошторису та відкриття відповідних рахунків здійснив дії направлені на погашення заборгованості.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір стягуваної пені прийняв до уваги ступінь виконання боржником зобов'язання за договором, та те, що погашення заборгованості за договором відбулося на протязі нетривалого часу після затвердження відповідного кошторису та відкриття рахунків і до моменту звернення до суду з позовом.

Приписами статті 83 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором пені та вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій до 19252,81 грн., що є додатковим надходженням (прибутком) для позивача, яке б воно не отримало за умови належного виконання відповідачем умов договору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 року по справі №917/1386/15 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2015 року по справі №917/1386/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 26 листопада 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.