Постанова № 53821798, 23.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа № 922/3749/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - не зявився

відповідача - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4597 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.08.15 року у справі № 922/3749/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", м. Харків,

про стягнення 5 151,51 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", відповідача, про страхове відшкодування в порядку регресу 5151,51 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.08.2015 року у справі № 922/3749/15 (суддя Суярко Т.Д.) позов задоволено частково.

Провадження в частині стягнення 970,01 грн. припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Стягнуто з відповідача на користь позивача суму в розмірі 4181,50 грн., судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який є спеціальним в галузі обов'язкового страхування, встановлено особливий порядок проведення виплати страхового відшкодування, а саме: на підставі розрахунку фахівця товарознавця з урахуванням зносу, який наявний в матеріалах справи. Однак, місцевий господарський суд, задовольняючи позов, взяв до уваги рахунок ТОВ Альфа Моторз без урахування зносу запчастин (сума шкоди 7 083,10 грн.), безпідставно залишивши поза увагою звіт №744/09/12 від 06.09.2012 року про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу (сума шкоди 1970, 01 грн.).

Проте, як вважає відповідач, розмір страхового відшкодування з боку ПАТ "ХМСК" з урахуванням наявної в полісі франшизи 1000, 00 грн. повинен бути розрахований наступним чином: 1970, 01 грн. (згідно з висновком фахівця з урахуванням зносу) - 1000, 00 грн. = 970, 01 грн.

Також вказує на те, що позивачем не дотримано порядку звернення до страховика ПАТ "ХМСК", передбаченого статтею 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 12.10.2015 року на 10:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року розгляд справи відкладено на 02.11.2015 року на 10:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 року розгляд справи відкладено на 23.11.2015 року на 12:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№14004 від 09.10.2015 року) проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування АМ №038934 від 02.06.2012 року , ПрАТ СК ПЗУ Україна набуло права зворотної вимоги до ПАТ Харківська муніципальна страхова компанія у сумі страхового відшкодування в розмірі 5 151,51 грн. - у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Також зазначає, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.

У звязку з цим, за висновком позивача, є безпідставними посилання відповідача на недотримання позивачем порядку звернення до страховика - ПАТ ХМСК, передбаченого статтею 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Представники сторін у судове засідання 23.11.2015 року не з"явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6102216637894 та №6102216740776 про вручення їм копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

23.11.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав заяву (вх.№15732 від 23.11.2015 року), в якій просить розглядати апеляційну скаргу без участі його представника, у зв"язку із неможливістю його направлення в судове засідання. Також в зазначеній заяві позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Крім того, 23.11.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав заяву (вх.№15739 від 23.11.2015 року), в якій просить розглядати апеляційну скаргу без участі його представника. Також відповідач у заяві просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення місцевого господарського суду - скасувати.

Отже колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, доводи відповідача та позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 02 червня 2012 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна", страховиком, та ОСОБА_1 Какаєвичем, страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №038934 (далі договір добровільного страхування), відповідно до умов якого здійснено добровільне страхування транспортного засобу: Honda CR V, реєстраційний номер АХ7007BI, номер кузова НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Страхова сума на транспортний засіб визначена в розмірі 186321.00 грн., страховий тариф 4,37%, страхова премія 8142.23 грн.

Договором добровільного страхування визначено наступні страхові ризики: ДТП, незаконне заволодіння, інші випадкові події.

Франшиза безумовна за страховими випадками визначена в розмірі 0,50 %.

Період дії договору добровільного страхування - з 03.06.2012 р. по 02.06.2013 р.

25 липня 2012 року о 16 годині 00 хв. по проспекту Тракторобудівників, 120 в місті Харкові відбулась дорожньо-транспортна пригода, учасниками якої були ОСОБА_1 (транспортний засіб Honda CR-V, реєстраційний номер АХ7007BI, номер кузова НОМЕР_2) та ОСОБА_2 (транспортний засіб Renault 19, номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, власником якого є ОСОБА_3, страховий поліс ОСЦПВВНТЗ серії АВ5082364 з терміном дії до 28.05.2013 р., виданий ПАТ ХМСК (відповідач по справі) (довідка №9043534 про дорожньо-транспортну пригоду, а.с. 21).

Згідно з довідкою ДАІ та довідкою №9043534 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 20, 21) транспортний засіб ОСОБА_1 отримав механічні пошкодження задньої центральної частини.

25 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку по договору страхування (а.с. 13). Того ж дня - 25 липня 2012 року - представником позивача ОСОБА_4 у присутності страхувальника ОСОБА_1 було складено акт огляду транспортного засобу (а.с. 29-30).

Згідно з кошторисом витрат на ремонт транспортного засобу ОСОБА_1 від 06.09.2012 р., рахунком №0000000428 від 30.07.2012 р. (а.с. 31, 39) загальна вартість відновлювального ремонту складає 7083,10 грн.

12 вересня 2012 року позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування (а.с. 41) та складено страховий акт №UA2012072500044/L01/01 від 12.09.2012 р. (а.с. 40), згідно з якими розмір страхового відшкодування складає 6151,51 грн.

13 вересня 2012 року позивач сплатив на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 6151,51 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5835 від 13.09.2012 р. на суму 6151,51 грн., а.с. 42).

Згідно з довідкою № 9043534 (а.с. 21-22) дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 правил маневрування (п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306). За фактом правопорушення було складено протокол АХ1 №368705 за ст. 124 КУпАП.

Постановою Московського районного суду міста Харкова від 31.08.2012 р. у справі №2027/12517/12 (а.с. 23) ОСОБА_2 було визнано винуватим у порушенні правил маневрування, внаслідок чого сталася ДТП; накладено на нього адміністративне стягнення за ст. 124 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Вказана постанова набрала законної сили.

Цивільно-правова відповідальність за дії ОСОБА_2 була застрахована відповідачем у даній справі, що підтверджується інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, наданої департаментом інформаційного забезпечення, аналізу та методології страхування Моторного (транспортного) страхового бюро України та полісом серії АВ за номером 5082364 з терміном дії до 28.05.2013 р. (а.с. 88).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_5, який має поліс цивільно-правової відповідальності, виданий відповідачем як страховиком.

А тому, з урахуванням положень статті 27 Закону України Про страхування, статей 993, 1187 Цивільного кодексу України та положеннями Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обовязок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 5151,51 грн. (6151,51 грн. 1000,00 грн. франшизи ) покладається на відповідача. А оскільки позивач виплатив потерпілій в ДТП особі страхове відшкодування, то з урахуванням вимог статті 993 Цивільного кодексу України, до нього перейшло право вимоги до страховика відповідальної особи в межах фактичних витрат

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що шкода була завдана потерпілому ОСОБА_1 внаслідок винних дій ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем, а тому, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 12 , ст. 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, спричинену ОСОБА_2 потерпілому внаслідок ДТП шкоду у розмірі 6151,51 грн. за вирахуванням суми франшизи (1000,00 грн.) повинен відшкодувати саме відповідач.

Оскільки після звернення позивача з позовом у даній справі (30.06.2015 р.) відповідач згідно з платіжним дорученням № 2223 від 17.08.2015 р. на суму 970,01 грн. частково сплатив суму коштів, що підлягають відшкодуванню, то, за висновком суду першої інстанції, провадження у справі в частині стягнення 970,01 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у звязку із відсутністю предмету спору по вказаній частині позову. Решта позовних вимог - щодо стягнення 4181,50 грн. суми відшкодування підлягає задоволенню.

Також господарський суд визнав безпідставними посилання відповідача на необхідність визначення позивачем розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до статті 29 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з урахуванням зносу деталей. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що спірні відносини врегульовані положеннями ч. 1 ст.993 ЦК України та ч. 1 ст. 27 Закону України Про страхування, які передбачають відшкодування шкоди в межах фактичних витрат, а положення ст. 29 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до цих правовідносин не застосовуються.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України Про страхування, добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Договором добровільного страхування, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 погоджено, що у разі настання страхового випадку ДТП за участю автомобіля ОСОБА_1К Honda CR V, реєстраційний номер АХ7007BI, номер кузова НОМЕР_1, 2008 року випуску, в межах страхової суми 186321.00 грн. та з урахуванням безумовної франшизи 0,50 %, - позивач відшкодовує завдані ОСОБА_1 збитки.

Згідно з частиною ч. 1 ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, після настання 25.07.2012 р. страхового випадку та подачі потерпілим ОСОБА_1 заяви про страховий випадок ДТП, позивач як страховик за договором АМ № 038934 від 12.06.12 року цілком правомірно склав страховий акт UA2012072500044/L01/01 від 12.09.2012 р. на суму 6151,51 грн. та сплатив на користь ОСОБА_1 зазначену суму страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого повязані майнові інтереси страхувальника, що є обєктом майнового страхування за укладеним зі страховиком договором.

З наведених приписів законодавства вбачається, що позивач як страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування і таке право переходить до нього саме в обсягах фактично понесених витрат, тобто в сумі 6151,51 грн. .

Разом з цим, оскільки страховим полісом ОСОБА_2 розмір франшизи визначено в сумі 1000,00 грн., а відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту, то загальний розмір суми, що підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем, становить 5151,51 грн. (6151,51 грн. страхового відшкодування 1000,00 франшизи).

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 2223 від 17.08.2015 р. на суму 970,01 грн. вбачається, що після звернення позивача з позовом у даній справі (30.06.2015 р.) відповідач частково сплатив суму коштів, стягнення яких становить предмет спору у даній справі, в розмірі 970,01 грн. (а.с. 105).

Отже, як вірно встановив господарський суд першої інстанції, на час розгляду судом даної справи предмет спору щодо заборгованості в сумі 970,01 грн. відсутній.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для припинення провадження в частині стягнення з відповідача коштів в сумі 970,01 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

А оскільки в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надавалися належні докази сплати решти коштів в сумі 4181,50 грн, то місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив позов в частині стягнення з відповідача зазначеної суми.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про те, що спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому, заявник скарги вказує на необхідність зменшення, на виконання вимог цього Закону, суми відшкодування на коефіцієнт фізичного зносу та посилається на неврахування судом першої інстанції звіту фахівця автотоварознавця №744/09/12 від 06.09.2012 року про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, яким визначено вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на суму 1970,01 грн.

Однак колегія суддів вважає такі посилання необґрунтованими, зважаючи на таке.

Нормою статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В Преамбулі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Отже здійснення позивачем виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (потерпілого) в сумі без врахування фізичного зносу не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний Закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Також слід зазначити, що звіт №744/09/12 від 06.09.2012 року про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, фіксує можливу, а не фактичну суму відшкодування. Реальним же підтвердженням її розміру є саме платіжне доручення про виплату страхового відшкодування страхувальнику, в розмірі якого до страховика потерпілого перейшло право вимоги щодо відшкодування своїх фактичних витрат до особи, відповідальної за завдані збитки.

Поряд з цим, зі змісту умов договору добровільного страхування вбачається узгодження страховиком та страхувальником умов про визначення страхового відшкодування без врахування амортизаційного зносу та його виплата останньому внаслідок події ДТП без врахування такого коефіцієнту, що не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вказана позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного суду від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15 та у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2015 року у справі №910/7462/15-г.

Також не можуть братися до уваги і посилання заявника скарги на недотримання позивачем передбаченого статтею 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порядку звернення до страховика - ПАТ ХМСК, оскільки, як вже зазначалося, цей Закон не регулює правовідносини, які становлять інститут добровільного страхування.

До того ж, в Оглядовому листі ВГСУ № 01-06/15/2014 від 14.01.2014 року розяснено, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 № 5028/17/22/2012).

Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни або скасування вказаного рішення відсутні.

Судові витрати в порядку статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.08.15 року у справі № 922/3749/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.