Рішення № 53821049, 17.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/25236/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлабтехнології"

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 46 835,16 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Боровик О.М. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явились.

В судовому засіданні 17 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп", 23 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 1772/1 від 21.09.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлабтехнології" про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 46 835,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постачальник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 1 від 01.08.2014 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив поставку оплаченого йому позивачем, як покупцем, товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою суду від 25.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/25236/15 та призначено розгляд справи на 20.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 25.09.2015 року від представника позивача надійшла заява про надання оригіналу платіжного доручення № 3650 від 22.09.2015 року та про сплату судового збору в розмірі 1 218,00 грн., яка була долучена судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.10.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, подав додаткові пояснення до позовної заяви, а також заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, та відкладення розгляду справи до 17.11.2015 року.

В судове засіданні представник позивача з'явився, дав усні пояснення по суті спору, а також подав заяву, якою підтвердив наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі зазначеному в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 17.11.2015 року не з'явився, вимог ухвали не виконав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2014 року між позивачем (надалі - Покупець) та відповідачем (далі по тексту - Постачальник або Отримувач) (разом - сторони) було укладено договір поставки № 1 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2 якого у відповідності з даним Договором Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити лабораторне обладнання, далі за текстом Товар, в номенклатурі, кількості та за цінами, вказаними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору. Загальна сума Договору визначається сумарною вартістю фактично поставленого Товару на підставі специфікацій протягом строку дії Договору.

Відповідно до розділу 2 Договору Протягом строку дії Договору Постачальник здійснює поставку товару партіями на підставі Заявок Покупця, направлених в письмовій формі за допомогою електронної пошти або факсу. Заявка повинна містити наступну інформацію: найменування та кількість Товару, додаткові характеристики Товару, строк поставки. Постачальник протягом трьох робочих днів, від дати отримання Заявки, погоджує її та направляє Покупцю в письмовій формі за допомогою електронної пошти або факсу Погоджену заяву, в якій вказує: найменування, ціну, кількість Товару, строк та умови поставки Товару. Номенклатура і обсяг кожної партії Товару формується на підставі Погодженої заявки та остаточно визначається сторонами у специфікаціях на конкретну партію Товару. Строк поставки партії Товару 90 календарних днів з моменту направлення Постачальником Погодженої заявки Покупцю. За погодженням сторін строк поставки Товару вказаний в даному пункті може бути змінено, про що вказується в Погодженій заявці та у специфікаціях. Постачальник передає Товар представнику Покупця, уповноваженому Довіреністю, який підписом на видатковій накладній засвідчує факт отримання від Постачальника Товару. Поставка Товару здійснюється Постачальником за адресою: м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100. Датою поставки Товару вважається дата передачі Постачальником Товару Покупцю, яка вказана Покупцем на видатковій накладній. Право власності на партію Товару переходить Покупцю в момент підписання видаткової накладної.

Умовами п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору встановлено, що оплата Продукції здійснюється у 2 етапи: 1 етап - передплата в розмірі 50 % загальної суми специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. 2 етап - частина вартості, у розмірі 50 %, яку Покупець зобов'язаний оплатити протягом 10 (десяти) банківських днів з дати поставки товару згідно пункту 2.7. Договору. Оплата Продукції здійснюється Покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця. Валютою платежів є національна валюта України - гривня.

Позивач зазначає, що на виконання умов п. 5.1 Договору покупець здійснив попередню оплату в розмірі 50% вартості товару, що складає 17 143,86 грн. та підтверджується платіжним дорученням № 3030 від 12.09.2014 року, при цьому, позивач вказує, що постачальник не здійснив поставку замовленого та оплаченого ним товару на загальну суму 34 287,72 грн. відповідно до специфікації № 1 від 01.08.2014 року, а відтак, за розрахунками позивача, відповідач має заборгованість за Договором в розмірі 17 143,86 грн. (копії документів наявні в матеріалах справи).

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання свого зобов'язання по Договору щодо непоставки товару.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч.1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 01 серпня 2014 року між сторонами укладено договір поставки № 1, за п.п. 1.1., 1.2 якого на умовах Договору якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити лабораторне обладнання, далі за текстом Товар, в номенклатурі, кількості та за цінами, вказаними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору. Загальна сума Договору визначається сумарною вартістю фактично поставленого Товару на підставі специфікацій протягом строку дії Договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору позивач здійснив попередню оплату в розмірі 50% вартості товару, що складає 17 143,86 грн. та підтверджується платіжним дорученням № 3030 від 12.09.2014 року (належним чином засвідчена копія платіжного доручення міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за Договором постачальник належним чином не виконав, в передбаченому Договором порядку та строк, отриманої попередньої оплати відповідно до платіжного доручення № 3030 від 12.09.2014 року не повернув та товар не поставив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за Договором перед продавцем в розмірі 17 143,86 грн., що і стало підставами заявленої позовної заяви. Відповідачем, в свою чергу, вказаний факт наявності заборгованості не спростовано.

Враховуючи, що відповідач поставку, обумовлену Договором, не здійснив, а позивач в односторонньому порядку відмовився від Договору, і така відмова від договору прямо передбачена ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, подальше утримання відповідачем невикористаних коштів попередньої оплати є безпідставним.

Частинами 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, вказані положення закону щодо обов'язку повернути майно застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Частиною 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок набувача повернути безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі до об'єктів цивільних прав віднесені гроші.

Враховуючи, що спірні 17 143,86 грн. відповідач утримує безпідставно, вказані гроші підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 02.06.2014 у справі № 5006/33/147пд/2012, від 15.10.2014 у справі № 924/207/13-г, від 12.02.2013 у справі № 5011-16/6336-2012, від 17.08.2011 № 3/5009/509/11.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідачем не спростовано наявність заборгованості за Договором, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з постачальника на користь покупця попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 17 143,86 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 921,54 грн., інфляційній втрати - 14 008,19 грн. та пеню - 14 761,57 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що постачальник у разі порушення строків поставки товару виплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день такої затримки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням факту прострочення в межах шестимісячного строку відповідачем поставки товару вартістю 34 287,72 грн. за Договором, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 6 729,79 грн. пені за прострочення поставки товару.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення34287.7230.10.2014 - 12.11.20141412.5000 %0.068 %*328.7934287.7213.11.2014 - 05.02.20158514.0000 %0.077 %*2235.7534287.7206.02.2015 - 03.03.20152619.5000 %0.107 %*952.5434287.7204.03.2015 - 29.04.20155730.0000 %0.164 %*3212.71

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 зазначено, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Як визначено нормами ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадках повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Частина 1 ст. 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Умовами укладеного між сторонами Договору розмір процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача не встановлено.

Позивач розраховує суму процентів за користування чужими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Проте, договори поставки, до яких відноситься спірний договір, та договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики, зокрема норми ст. 1048 Цивільного кодексу України, є безпідставним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 року у справі № 3-11гс13.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення збитків від інфляції в сумі 14 008,19 грн. та 3 % річних в сумі 921,54 грн., на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих на вартість попередньої оплати, задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 23 873,65 грн., з них основного боргу - 17 143,86 грн. та 6 729,79 грн. пені.

Господарський суд, враховуючи загальну суму ціни позову в розмірі 46 835,16 23 873,65 грн., дійшов висновку, що судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 620,86 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлабтехнології" (ЄДРЮОФОП 38612186, адреса: 02660, м. Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 7), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" (ЄДРЮОФОП 37002375, адреса: 08300, Київська обл., місто Бориспіль, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 100), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 17 143,86 грн. (сімнадцять тисяч сто сорок три гривні 86 копійок), пені 6 729,79 грн. (шість тисяч сімсот двадцять дев'ять гривень 79 копійок) та судовий збір - 620,86 грн. (шістсот двадцять гривень 86 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/25236/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 23.11.2015 року.

Суддя О.С. Комарова