Постанова № 53818904, 17.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3857/15

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про скасування постанови, зобов'язання скасувати обтяження,

В С Т А Н О В И Л А:

До суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належить позивачу, зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження № 589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року вказаний позов задоволено, постанову Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано, зобов'язано Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження №589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_2 є власницею домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2015 року за рідною донькою позивача - ОСОБА_3 визнано право власності на 1/10 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а тому донька позивача звернулася до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі рішення суду (а.с.7-10).

Проте, державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, у відповідності до положень п. 5 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмовлено в державній реєстрації права власності на 1/10 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, оскільки заяву про реєстрацію права власності подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна (а.с.12-13).

За даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, постановою другого ВДВС Приморського районного управління юстиції від 07.11.2003 року на все майно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 накладений арешт (а.с.14).

При цьому, матеріали виконавчого провадження на сьогодні знищені, враховуючи, що термін зберігання проваджень складає 3 роки, про що в матеріалах справи є відповідь Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (а.с.15).

Не погоджуючись із рішенням відповідача про накладення арешту на майно позивача остання звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є боржником у виконавчому провадженні, в якому накладено арешт на все майно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, арешт майна позивача, тобто ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, має бути скасований.

При цьому, доходячи такого висновку, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір підпадає під адміністративну юрисдикцію.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІV (чинного та в редакції на момент винесення оскаржуваного рішення) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 4 зазначеного Закону, у вказаній редакції, передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного та в редакції на момент винесення оскаржуваного рішення) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 1 статті 55 зазначеного Закону, у цій же редакції, передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

За приписами ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент звернення позивача з даним позовом) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання права (п. 1), припинення дії, яка порушує право (п. 3) та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що захист порушених прав фізичних осіб є завданням цивільного судочинства, та справи про захист порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин проводиться за правилами іншого судочинства, розглядаються в порядку цивільного судочинства (ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 року № 3 (в редакції Постанови № 10 від 12.09.2014 року) судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

В заявленому позові, позивач зазначає, що не є стороною виконавчого провадження, в рамках якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення про накладення арешту на її майно, та як на підставу для скасування цього рішення зазначає, що вона ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ніякого відношення до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, не має, будь-які підстави для накладення арешту на її майно відсутні, а тому арешт її майна має бути скасований, як такий що порушує її право власності.

За викладених обставин, враховуючи вимоги п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 року № 3, розгляд справи за заявленими позовними вимогами про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належить позивачу не входить до компетенції адміністративних судів, а має розглядатись в порядку цивільного законодавства місцевим загальним судом, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Що стосується заявлених позовних вимог про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження № 589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача у цій частині з огляду на викладене.

Так, згідно вимог п. 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.12.2011 року № 3502/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 року за № 1429/20167, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

Тобто, з наведеного вбачається, що державний реєстратор має право скасувати запис державного реєстру про обтяження нерухомого майна лише на підставі рішення суду про скасування такого запису, що набрало законної сили, а тому у суду першої інстанції за відсутності такого рішення суду не було підстав для зобов'язання відповідача скасувати таке обтяження.

Крім того, за правилами п. 2.5 зазначеного Порядку для внесення змін до записів Державного реєстру прав у зв'язку зі зміною відомостей про нерухоме майно, право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права, інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов'язані з проведенням державної реєстрації прав, заявник подає документ, що є підставою для зміни відомостей, копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу, та документ про внесення плати за внесення змін до запису Державного реєстру прав.

Проте, позивач не зверталась до відповідача з відповідною заявою про внесення змін до записів державного реєстру про обтяження прав на її нерухоме майно, а відповідач не приймав жодного рішення за результатами розгляду поданої нею заяви, що за правилами КАС України виключає можливість зобов'язання суб'єкта владних повноважень - відповідача вчиняти певні дії за відсутності його протиправної поведінки.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належить позивачу, відповідно до ч.1 ст. 203 КАС України, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині, а в іншій частині відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.3 ч.1 ст. 198; п.3, п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині позовних вимог про скасування постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 07.11.2003 року в частині накладення арешту на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належить позивачу - закрити.

В іншій частині прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати обтяження (арешт), реєстраційний номер - № 8196032 та відмітки про перенесення запису про обтяження № 589971 від 08.04.2013 року та № 589999 від 08.04.2013 року.

Постанова апеляційного суду набирає чинності через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв