Постанова № 53818683, 18.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 р.м.ОдесаСправа № 515/161/15-а

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Шевирін А.О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченко К.В.,

Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 червня 2015р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Татарбунарської міської ради Одеської області, Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, 3-тя особа ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015р. ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області, Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, 3-тя особа ОСОБА_2 в якому просили визнати незаконними та скасувати рішення виконкому Татарбунарської міської ради від 19.12.2002р. за №381, рішення Татарбунарської міської ради від 20.07.2006р. за №26-У в частині вилучення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від ОСОБА_6 та переведення її до територіальної громади Татарбунарської міської ради, а також рішення Татарбунарської міської ради від 20.07.2006р. за №25-У в частині погодження надання ділянки у власність ОСОБА_2.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про прийняття спадщини в рівних долях, яке зареєстроване в реєстрі №1242 та видане Татарбунарською районною державною нотаріальною конторою Одеської області 3.04.2003р., спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 (ОСОБА_7) стали чоловік померлої ОСОБА_6, дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_3.

Відповідно до рішення виконавчого комітетому Татарбунарської міської ради Одеської області від 19.12.2002р. за №381 про припинення права постійного користування за померлою, ОСОБА_7, виданою для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 погоджено надання ОСОБА_6 як спадкоємцю дозволу на передачу у приватну власність вищевказаної земельної ділянки.

Позивачі зазначили, що вищевказане рішення порушує їхні права, оскільки надає передачу земельної ділянки лише одному із усіх спадкоємців. Крім того, зазначили, що оскаржуванним рішенням виконкому регулюються земельні відносини, а таким право наділена лише сесія Татарбунарської міської ради.

Разом з цим, 20.07.2006р. на підставі заяви ОСОБА_6 про добровільну передачу Татарбунарською міською радою було винесено рішення за №26-У, яким було вилучено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, від ОСОБА_6 та переведено до земель територіальної громади Татарбунарської міської ради.

Позивач вважає, вказане рішення протиправним, оскільки воно стало похідним від нікчемного та незаконного рішення Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області від 19.12.2002р. за №381.

Посилаючись на зазначені обставини позивачі просили позов задовольнити.

Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 червня 2015р. адміністративний позов задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 19 грудня 2002р. за №381.

Визнано незаконним та скасовано рішення Татарбунарської міської ради від 20 липня 2006р. за №26-V в частині вилучення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, у ОСОБА_6 та переведення її до земель територіальної громади Татарбунарської міської ради.

Визнати незаконним та скасувати рішення Татарбунарської міської ради від 20 липня 2006р. за №25-V в частині погодження надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Присуджено ОСОБА_4 з бюджету Татарбунарської міської ради Одеської області судовий збір у розмірі 121грн. 80 коп.

Присуджено ОСОБА_3 з бюджету Татрбунарської міської ради Одеської області судовий збір у розмірі 121грн.80 коп.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

Сторони були сповіщення про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, проте в судове засідання не прибули, про причини не повідомили. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.197КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення скарги, скасування постанови суду, з ухваленням по справі нової постанови, з наступних підстав.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірними рішеннями порушенні права позивачів, як забудовників, а також рішення прийняті органом, який не мав повноважень на вирішення земельних спорів.

Проте з вказаним висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки суд не вірно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, та не надав належну оцінку доказам, які надані до матеріалів справи.

За правилами ст.159КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.198КАС України, постанову суду скасовує та приймає нову постанову про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Апеляційним судом встановлено, що на підставі рішення Татарбунарської міської ради №245 від 26.07.1984р. ОСОБА_7 (після шлюбу ОСОБА_7) виділили земельну ділянку площею 0,10га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку (а.с.18). Відповідно до акту від 30.07.1984р. (а.с.15) ОСОБА_7 була виділена земельна ділянка в натурі із визначенням меж. На підставі рішення виконавчого комітету Татарбунарської міської ради №158 від 23.09.1983р. (а.с.33) ОСОБА_7 (після шлюбу ОСОБА_7) дозволено знести стару забудову за адресою: АДРЕСА_1 та збудувати новий будинок. ОСОБА_7 (після шлюбу ОСОБА_7) підготувала будівельний паспорт та паспорт забудови земельної ділянки (а.с.17).

Відповідно до повторного свідоцтва про смерть від 15.02.2011р. (а.с.19) ОСОБА_7 (до шлюбу ОСОБА_7), яка була землекористувачем та забудовником земельної ділянки по АДРЕСА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_1

Спадкоємці померлої: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, 3.04.2003р. отримали свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.20), до якої включено спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 і яка належала померлій ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 6.02.1996р. Іншого майна у свідоцтві про право на спадщину зазначено не було.

Отже, на час смерті ОСОБА_7 була власницею тільки квартири №1, яка зазначена в свідоцтві про право на спадщину за законом.

На земельну ділянку площею 0,10га, що знаходиться в АДРЕСА_1 правоустановлюючих документів, які дають спадкоємцям право успадкувати цю земельну ділянку від померлої оформлено не було.

ОСОБА_6 (чоловік померлої ОСОБА_7) 13.12.2002р., після смерті дружини, звернувся до міської ради із заявою про виділення йому земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.

Рішенням №381 від 19.12.2002р. Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області (а.с.9) погоджено надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10га. по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку та зобов'язано переоформити будівельний паспорт і отримати дозвіл на забудову.

Відповідно до будівельного паспорту від 5.02.2003р. (а.с.22,23) ОСОБА_6 переоформив будівельну документацію на забудову.

24 червня 2006р. ОСОБА_6 подав до Татарбунарської міської ради нотаріально оформлену заяву, в якій просив вилучити у нього раніше надану земельну ділянку площею 0,10га, що розташована по АДРЕСА_1, та передати цю ділянку ОСОБА_2 (а.с.38).

На час подачі заяви, ОСОБА_6 також не отримав правоустановчі документі про право користування чи право власності на спірну земельну ділянку.

На підставі поданої заяви ОСОБА_6. 20 липня 2006р. Татарбунарська міська рада прийняла рішення за №26-У (а.с.36,37) про вилучення у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,10га по АДРЕСА_1, раніше надану для будівництва житлового будинку, та перевила її до земель територіальної громади Татарбунарської міської ради.

Після вилучення земельної ділянки, 20 липня 2006р. Татарбунарська міська рада прийняла рішення за №25-У «Про погодження надання земельних ділянок у власність із земель Татарбунарської міської ради», яким погодила надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва та експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.42).

Позивачі вважали, що рішеннями №381 від 19.12.2002р. та №26-У від 20.07.2006р. порушуються їх права, як забудовників, а тому вони звернулися із вказаними вимогами.

Що стосується рішення за №25-У від20.07.2006р., то в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б підтвердили, що позивачі взагалі зверталися із відповідними вимогами про оскарження вказаного рішення, хоча суд першої інстанції при розгляді справи прийняв рішення про його скасування.

Перевіряючи законність та обґрунтованість прийняття спірних рішень Татарбунарською міською радою, та підстави, за якими позивачі просять їх скасувати, судова колегія виходить з того, що за правилами ст.125ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Як визначено в ст.126ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Зі змісту наведених норм вбачається, що єдиним документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою є державний акт про це право.

З матеріалів справи вбачається, що після прийняття рішення №245 від 26.07.1984р. про виділення земельної ділянки площею 0,10га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, ОСОБА_7 не оформила належним чином право установчі документи про право власності на земельну ділянку. А тому, на час смерті вона не була власником спірної земельної ділянки розміром 0,10га, і це майно не входило до спадкового.

Як визначено цивільним законодавством 1963р., спадкоємець має право на успадкування тільки того майна, яке належало на праві власності померлому.

В матеріалах справи відсутні будь які документи та докази, що підтверджують наявність у власності у померлої ОСОБА_7 іншого майна, про яке йдеться мова в позовних вимогах. Цей факт також не спростувала в судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 (донька померлої).

Позивачі не змогли довести наявність будь-якого іншого майна, що входило до спадкового, оскільки отримали свідоцтво про право на спадщину на те майна, що залишилось після смерті ОСОБА_7

Документи на придбання будівельних матеріалів та наявність забудови на земельній ділянці позивачі не надали та не довели той факт, що вони мають будь-які права на спірне майно.

За правилами ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі не є власниками ні земельної ділянки площею 0,10га по АДРЕСА_1 ні будь-яких будівель чи споруд, а тому прийняттям Татарбунарською міською радою рішень №381 від 19.12.2002р., №26-У від 20.07.2006р., №25-У від 20.07.2006р. не можуть бути порушення будь-які права, свободи або інтереси ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Вирішуючи спір по суті та скасовуючи спірні рішення Татарбунарської міської ради Одеської області суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про визнання вказаних рішень незаконними.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що постанову суду не можливо вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нової постанови, про відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.198,202,207КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 червня 2015р. - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Татарбунарської міської ради Одеської області, Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області, 3-тя особа ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

І.О. Турецька