Ухвала суду № 53818364, 04.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року м. Львів № 876/1612/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Костіва М.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Коцур В.К.

представників позивача: Ватутіна І.П.

Ватутіної О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславський» до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2012 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславський» звернувся в суд із позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 000072308 та № 0000062308 від 03.10.2012 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із даною постановою, апелянт Тисменицька міжрайонна державна податкова інспекція Івано-Франківської області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, покликаючись на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт просить суд постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року скасувати та прийняти нову якою відмовити в позові.

Представники позивача Ватутін І.П. та Ватутіна О.Г. в судовому засіданні просили суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, податковий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Станіславський» з питань правильності визначення податкового кредиту та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року по 31.07.2012 року та податку на прибуток за період у 2 кварталі 2012 року по взаємовідносинах із ТОВ «ББМ-Київ».

За результатами перевірки складено акт № 648/2240/35422271 від 01.10.2012 р. яким встановлено порушення:

- ч.5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Станіславський" при придбанні від ТОВ "ТД "ББМ-Київ". Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України;

- п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу, внаслідок чого занижено податок на прибуток в 1 півріччі 2012 року в сумі 24424,00 грн;

- п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в 2012 році в сумі 24136,00 грн., а саме в квітні 2012 р. - 22202,00 грн., травні 2012 р. - 1059,00 грн., липні 2012 р. - 875,00 грн.;

На підставі вказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення № 000072308 від 03.10.2012 р. форми «Р», яким збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24136,00 грн. і нараховано штрафні санкції на суму 6034,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000062308 від 03.10.2012 р. форми «Р» яким збільшено зобов'язання по податку на прибуток в сумі 24424,00 грн., також нараховано штрафні санкції в сумі 6106,00 грн..

Підставою для винесення вказаних повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем ТзОВ «Станіславський» та контрагентом ТзОВ ББМ-Київ» та нікчемністю правочинів.

16.03.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Концерн Галнафтогаз" уклав договір з ТОВ "Станіславський" за № 16-03/12 про виконання робіт з будівництва автозаправного комплексу з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів в м.Долина та додаток до договору.

На виконання даного договору ТОВ "ТД "ББМ-Київ" в особі директора ОСОБА_4 уклав договір постачання товарів для даних робіт з ТОВ "Станіславський" за № 01/04-12 від 01.04.2012 року. Дані обставини підтверджуються специфікаціями найменування товарів, які були предметом поставки для виконання позивачем умов договору по спорудженню заправної станції.

На виконання договору постачання товарів за № 01/04-12 від 01.04.2012 року ТОВ "ТД "ББМ-Київ" уклав договір оренди приміщень з ТОВ "ББМ-Долина" за № 01/04-12 О для виконання наймачем його статутної діяльності. Факт існування ТОВ "ББМ-Долина" підтверджується рішення засновника ОСОБА_4 про створення відповідного товариства, де функції директора залишаються за ним.

На момент здійснення спірних господарських операції та видачі податкових накладних позивач та контрагент ТОВ "ТД "ББМ-Київ" були юридичними особами, зареєстровані у встановленому законом порядку як платники податку.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

п.138.4 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу приписів пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду,а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Господарські операції позивача з ТОВ "ТД "ББМ-Київ" підтверджуються видатковими накладними (том 1 а.с. 44, 46, 49, 52, 54, 61, 64, 69, 71, 78, 80, 85, том 2 а.с. 51-62, 91), податковими накладними (том 1, а.с. 115-125), товарно-транспортними накладними (том 1 а.с. 45, 47-48, 50-51, 53, 55-60, 62-63, 65-68, 70, 72-77, 79, 81-84, 86-89, том 2 а.с. 63-95), платіжними дорученнями (том 1 а.с. 17 - 26), актами прийому-передачі виконаних робіт по додатку до договору № 16-03/12 від 16.03.2012 року (том 1 а.с. 126-130, 132-135, 137-140 том 2 а.с. 28-31), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт та витрат за квітень-травень, липень 2012 року (том 1 а.с. 126 (на звороті), 131, 136), податковими деклараціями з податку на додану вартість квітень, травень, липень, 2012 року (том 1 а.с. 98-114), довіреностями на отримання від ТОВ "ТД "ББМ-Київ" цінностей (том 2 а.с.2-3), довіреність на укладання договорів (том 2 а.с.15) та актом звіряння взаєморозрахунків ТОВ "Станіславський" з ТОВ "ТД "ББМ-Київ" (том 2 а.с. 18-19).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази, які свідчать про те, що наведені в податкових та видаткових накладних відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податковий кредит формуються за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується первинними документами в рамках господарської діяльності платника податків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТД "ББМ-Київ", отримання послуг, товарно-матеріальних цінностей та використання їх в господарській діяльності та спростовують висновки податкового органу про протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість за господарськими операціями до складу податкового кредиту та завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Позивач не може нести відповідальність за допущені порушення свого контрагента при укладенні ним інших договорів, а також формуванні своїх податкових зобов'язань. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.

Крім того, твердження відповідача про відсутність у ТОВ "ТД "ББМ-Київ" необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, згідно положень ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Покликання апелянта не нікчемність правочинів колегія суддів не бере до уваги, оскільки, вказані правочини судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази, які свідчать про те, що наведені в податкових та видаткових накладних відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекція у Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року у справі за № 2а-3263/12/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Н.В. Бруновська

Судді: М.В. Костів

Р.М. Шавель