Постанова № 53816755, 25.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 листопада 2015 року 14:58 №826/22478/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Вініченко В.В., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому адміністративну справу

за позовом

приватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод»

до

державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2015 №0001951505 та №0001941505,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 листопада 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз’яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2015 №0001951505 та №0001941505.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення на приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов’язання з податку за землю у період з 13.03.2014 по 31.08.2014, оскільки у вказаний період діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, встановлений Господарським судом міста Києва ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство від 07.11.2013 у справі №910/19021/13.

Відповідач проти позову заперечив, з огляду на обґрунтованість висновків проведеної перевірки, за наслідками якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки грошові зобов’язання з орендної плати за землю, щодо несвоєчасної сплати яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, задекларовані позивачем самостійно у податковій декларації за 2014 рік, а, відтак, мають статус узгоджених, а відповідна заборгованість є поточною.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності приватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод» з орендної плати за землю за 2013-2014 роки, якою встановлено порушення позивачем пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, а саме: платником податків протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов’язання по орендній платі за землю.

За наслідками вказаної перевірки державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві складено акт від 26.05.2015 №2864/26-58-15-05-17/22889913 та прийнято такі податкові повідомлення-рішення від 10.06.2015:

№0001951505, яким приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» зобов’язано сплатити штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання у розмірі 234 125,00 грн., що складає 23 412,50 грн.;

№0001941505, яким приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» зобов’язано сплатити штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов’язання у розмірі 617 943,95 грн., що складає 123 588,79 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація, розрахунок (далі – податкова декларація) – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок обчислення плати за землю визначено положеннями статті 286 Податкового кодексу України.

Так, у силу пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Приписами пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

При цьому, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).

Як вбачається зі змісту акту від 26.05.2015 №2864/26-58-15-05-17/22889913, на підставі висновків якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, встановлено порушення позивачем строків сплати податкових зобов’язань з плати за землю.

У відповідності до статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Так, позивачем під час судового розгляду справи не заперечувався факт несвоєчасної сплати грошового зобов’язання з орендної плати за землю. Водночас, останній вказує, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення на приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов’язання з податку за землю у період з 13.03.2014 по 31.08.2014, оскільки у вказаний період діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, встановлений Господарський судом міста Києва ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство від 07.11.2013 у справі №910/19021/13, а відповідно до постанови Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 у справі №910/19021/13 приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2013 у справі №910/19021/13, порушено провадження у справі про банкрутство приватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 у справі №910/19021/13 припинено провадження у даній справі про банкрутство приватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод» та припинено дію мораторію.

При цьому, постанову Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 про визнання приватного акціонерного товариства « 5-й Київський авторемонтний завод» банкрутом було скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2014 у справі №910/19021/13.

У відповідності до частини першої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка діяла станом на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів), мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна (частина 2 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла станом на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів).

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо (частина 3 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла станом на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів).

При цьому, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (частина 5 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла станом на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів).

Згідно з частиною 7 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла станом на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Це означає, що під час дії мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Стосовно зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно з загальними правилами, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, введення останнього не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення (аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 №К/800/18892/14, від 21.04.2015 №К/800/24499/14, від 24.03.2015 №К/800/64780/13, від 12.03.2015 №К/800/43831/13, від 23.10.2014 №К/800/17605/14, постановах Верховного Суду України від 23.05.2006 у справі №21-104во05, від 07.11.2006 у справах № 21-772во06 і № 21-772во06 та від 04.07.2011 у справі № 21-144а11, від 02.12.2014 у справі № 21-543а14).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано до контролюючого органу 29.01.2014 податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), де товариством самостійно задекларовано відповідні грошові зобов'язання з орендної плати за землю, які у строки, визначені статтею 287 Податкового кодексу України сплачені не були, що не заперечувалось відповідачем.

Щодо доводів відповідача, що згідно постанови Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 у справі №910/19021/13 приватне акціонерне товариство « 5-й Київський авторемонтний завод» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, то вони не приймаються судом до уваги в якості доказу як наявність правових підстав для несплати податкових зобов'язань.

Так, враховуючи, що зазначена постанова суду була оскаржена приватним акціонерним товариством « 5-й Київський авторемонтний завод» в апеляційному порядку, остання не набрала законної сили, а постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2014 у справі №910/19021/13 була скасована.

З огляду на вищевикладене, судом вбачається правомірність та обґрунтованість нарахування приватному акціонерному товариству « 5-й Київський авторемонтний завод» штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов’язання з податку за землю у період з 13.03.2014 по 31.08.2014, щодо чого виявив незгоду позивач, тобто за період після введення мораторію, у відповідності до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.06.2015 №0001951505 та №0001941505, а, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 26.11.2015