Ухвала суду № 53813646, 24.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3369/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника позивача - Марчука В.Р.,

представника відповідача - Бисикало Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігівський завод радіоприладів» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року,

У с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Чернігівський завод радіоприладів» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 07.04.2015 №0001342200, №0001332200, №0001322200, №0001312200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши реальність господарських операцій по відносинам позивача з контрагентами: ТОВ «Екодит» і ТОВ «Неш».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 24.03.2015 №581/22/14307392 та виявлено, зокрема, порушення підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за 2013 рік на 198 379,00 грн, пункту 57.1 статті 57 та пункту 2 підрозділу ХХ Перехідних положень Кодексу та наказу Міністерства фінансові України №1213 від 28.09.2011, в результаті чого занижено авансовий внесок з податку на прибуток, який підлягає сплаті щомісячно у березні - грудні 2014 року та січні - лютому 2015 року на суму 16 532,00 грн, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 252 866,00 грн та завищено бюджетне відшкодування на суму 9 432,00 грн.

У зв'язку із наведеним, 07 квітня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0001342200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 9 432,00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 4 716,00 грн;

№0001332200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 379 299,00 грн, з них 252 866,00 грн - за основним платежем, 126 433,00 грн - за штрафними санкціями;

№0001322200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток в загальному розмірі на 41 330,00 грн, з них 33 064,00 грн - за основним платежем, 8 266,00 грн - за штрафними санкціями;

0001312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 247 974,00 грн, з них 198 379,00 грн - за основним платежем, 49 595,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість обґрунтовано тим, що ним безпідставно віднесено до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість при придбанні послуг (замовлення виконання будівельних робіт за договорами підряду) у ТОВ «Екодит» і ТОВ «Неш», а їх вартості - до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки, на переконання відповідача, взаємовідносини позивача з указаними контрагентами не мали реального характеру. Такий висновок базується на виявлених в ході податкової перевірки окремих недоліках первинних документів, складених між позивачем і його контрагентами, відсутності доказів оформлення пропуску працівників останніх на будівельні майданчики позивача, непідтвердженні отримання ТОВ «Екодит» у Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, даних податкового органу про відсутність контрагентів позивача за податковою адресою, в результаті чого щодо них неможливо провести зустрічні звірки. Крім того, відповідачем враховано, що ТОВ «Екодит», згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, є фігурантом ряду кримінальних справ, у яких цей суб'єкт розглядається як фіктивне підприємство, а щодо ТОВ «Неш» відповідач відзначив, що у податкового органу відсутні відомості про наявність основних засобів і технічного персоналу, необхідних для ведення господарської діяльності.

Натомість, до податкової перевірки і до суду позивачем надано первинні та інші документи, складання яких опосередковувало його господарські відносини з вищевказаними контрагентами, а також пояснення щодо пов'язаності здійснених за цими операціями витрат із власною господарською діяльністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Господарська діяльність, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Як убачається із матеріалів справи, відповідно до свідоцтв на право власності на нерухоме майно позивачу належить ряд нежитлових будівель у м. Чернігові по вул. Одінцова, буд. 25/20, 25/2 та 25, в тому числі адміністративний корпус, будівлі складально-монтажних корпусів, механіко-заготівельні корпуси, енергетичні, допоміжні, ремонтно-енергетичні корпуси та інші.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач здійснює господарську діяльність, пов'язану з виробництвом повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування, обладнання зв'язку, електронної апаратури побутового призначення для приймання, записування та відтворювання звуку й зображення, інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації (основний), проведенням будівельно-монтажних робіт, ремонтом і технічним обслуговуванням повітряних і космічних літальних апаратів.

У період, який підлягав податковій перевірці, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Екодит» і ТОВ «Неш». Так, у 2013 році між позивачем та вказаними підприємствами було укладено ряд договорів на виконання ремонтно-будівельних робіт.

01 листопада 2013 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «Екодит», як підрядником, було укладено договір підряду (без номера) на виконання ремонтно-будівельних робіт, умовами якого передбачено обов'язок виконавця за завданням замовника виконати комплекс ремонтно-будівельних робіт на об'єкті замовника по ремонту покрівлі у м. Чернігові й обов'язок замовника прийняти і оплатити виконані роботи в повному обсязі. Відповідно до умов договору, роботи проводяться замовником на підставі актів виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), що надаються підрядником.

На підтвердження виконання умов вказаного договору та визначених ним робіт позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) та акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в).

Із указаних документів вбачається, що ТОВ «Екодит» виконало комплекс ремонтно-будівельних робіт по ремонту покрівлі адміністративних будівель, які належать на праві приватної власності позивачу, - корпусів № 2 та № 20.

За фактом виконання робіт виконавцем виписано позивачу податкові накладні.

Вартість виконаних ремонтних робіт оплачена позивачем контрагенту у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Між позивачем та ТОВ «Неш» було укладено наступні договори на виконання ремонтно-будівельних робіт: від 11.04.2013 № 4-4, від 21.04.2013 № 5-4, від 24.04.2013 № 6-4, від 21.06.2013 № 10-6, від 01.07.2013 № 12-7, від 01.08.2013 № 16-8, від 21.08.2013 № 19-8 (з додатком від 15.11.2015), від 11.09.2013 № 25-9, від 11.09.2013 № 26-9, від 01.10.2013 № 232, від 01.10.2013 № 28-9, відповідно до яких підрядник (ТОВ «Неш») зобов'язувався за завданням замовника (позивача) виконати відповідні роботи на об'єктах будівель позивача, а позивач - прийняти і оплатити виконані роботи. Цими договорами також передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться у безготівковій формі замовником на підставі актів виконаних будівельних (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), що надаються підрядником.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів та визначених ними робіт позивачем надано акти прийомки виконаних будівельних робіт (форма КБ-2а) та довідки про їх вартість (форма КБ-3).

Із цих документів убачається, що ТОВ «Неш» виконано комплекс ремонтно-будівельних робіт на об'єктах нерухомості, що належать позивачу, а саме: ремонт покрівлі адмінбудинку; ремонт фасаду корпусу № 21; ремонт покрівлі корпусу № 21; ремонт покрівлі корпусу № 1 КИС; ремонт шву корпусу № 1; ремонт водовідвідної системи корпус № 48; демонтаж - монтаж стіни корпусу №21; реконструкція вікон їдальні; ремонт покрівлі корпусу № 1; ремонт покрівлі корпусу № 2; ремонт покрівлі котельні корпусу № 4; улаштування облицювання стін профнастилом корпусу їдальні; улаштування дверей корпусу їдальні.

За фактом прийняття виконаних робіт контрагентом виписано позивачу відповідні податкові накладні.

Розрахунки за проведені роботи підтверджуються платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг при взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами.

Судовою колегією відхиляються покликання контролюючого органу на відсутність в наданих позивачем до податкової перевірки первинних документах окремих реквізитів, адже реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не деталізацією складених в ході такої документів. У той же час, надані позивачем суду первинні та інші документи містять відомості, які надають змогу встановити їх зв'язок зі спірними господарськими операціями.

Вищеописані господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями, витяги з яких містяться в матеріалах справи.

Окрім того, у матеріалах справи наявні лист і службова записка ТОВ «Неш» щодо надання доступу працівникам цього підприємства на об'єкти позивача, які містять резолюції про надання відповідного дозволу.

Необхідність виконання ремонтних робіт, за поясненнями позивача, обумовлена потребою в ремонті будівель, з часу введення в експлуатацію яких минули десятки років.

Колегія суддів враховує, що понесені позивачем витрати внаслідок господарських операцій з ТОВ «Екодит» і ТОВ «Неш» пов'язані з господарською діяльністю першого, як такі, що спрямовані на поліпшення основних засобів.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Отже, спірні господарські операції відбулись між позивачем та правосуб'єктними платниками податків, підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю. Зазначене свідчить про їх реальність.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо взаємовідносин з контрагентами, зроблені з огляду на акти податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок щодо цих підприємств, колегія суддів не враховує, адже вони не мають жодного документального підтвердження та не ґрунтуються на аналізі первинних документів. У той же час, апеляційний суд наголошує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки може бути лише свідченням того, що з певних причин зустрічна звірка платника податків не була проведена, і не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин цього платника з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

Також, не враховуються колегією суддів посилання відповідача на стверджувану останнім відсутність ТОВ «Екодит» і ТОВ «Неш» за зареєстрованим місцезнаходженням, неподання звітності про наявність основних фондів та трудових ресурсів, адже порушення окремим платником податків правил подання податкової звітності не може бути правомірною причиною застосування негативних наслідків до його контрагента. Чинне законодавство не ставить у залежність відповідне право платника від стану обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Так, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань та за недотримання ними податкового законодавства, оскільки не наділений повноваженнями податкового контролю. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Також, судова колегія зазначає, що неотримання ТОВ «Екодит» дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, при виконанні підрядних робіт на замовлення позивача, може бути порушенням законодавства про охорону праці, однак не впливає на формування податкового обліку витрат та податкового кредиту, за умови документального підтвердження господарських операцій первинними документами. До того ж, законодавством не встановлено обов'язку замовника будівельно-монтажних робіт перевіряти чи вимагати від підрядника дозвільної документації на виконання робіт.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «Екодит», згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, є фігурантом ряду кримінальних справ, у яких цей суб'єкт розглядається як фіктивне підприємство, є недоречним, адже при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Водночас, судовими рішеннями у кримінальних справах, на які посилається відповідач, не надавалась оцінка відносинам позивача з ТОВ «Екодит».

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 25 листопада 2015 року).

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.