Постанова № 53808719, 24.11.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р.Справа № 915/1477/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.,

(У звязку з припиненням повноважень судді Шевченко В.В. щодо здійснення ним правосуддя та у звязку з перебуванням судді Діброви Г.І. у відряджені, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження № 804 від 20.11.2015 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.11.2015 )

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1М (за довіреністю),

від відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015

по справі № 915/1477/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

про стягнення 24 528 138,93 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 24.11.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі Компанія, позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі Товариство, відповідач) про стягнення 17 906 878,21 грн. основного боргу, 3 186 153,82 грн. пені, 2 473 060,57 грн. інфляційних втрат, 962 046,33 грн. 3% річних, нарахованих у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22 від 30.09.2011.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015, позов задоволено частково; стягнуто з Товариство на користь Компанії 3% річних в сумі 469 475,87 грн., інфляційні в сумі 2 315 264,82 грн., пеню в сумі 1 166 522,44 грн. та 64 658,15 грн. судового збору; в частині стягнення 17 750 219,21 грн. боргу провадження у справі припинено; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 касаційну скаргу Компанії - задоволено частково, рішення господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року - скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 469 475,87 грн., інфляційних в сумі 2 315 264,82 грн., пені в сумі 1 166 522,44 грн., 64 658,15 грн. судового збору та в частині відмови у позові про стягнення 2 019 631,38 грн. пені, 492 570,46 грн. 3% річних, 1577 95,75 грн. інфляційних втрат. Справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду. В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 11.11.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року - залишено без змін.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 року у задоволенні позову Компанії відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що остаточний розрахунок відповідача з позивачем на суму 17 750 219,21 грн. був проведений на підставі договору про організацію взаєморозрахунків № 574/30 від 03.10.2014 і відповідно розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорах про організацію взаєморозрахунків, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення сум, нарахованих на підставі п. 7.2. договору від 28.02.2012, ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Компанія звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги про стягнення суми пені, 3% річних, інфляційних втрат задовольнити.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що договір №574/30 від 03.10.2014 не містить положень про те, що умови вказаного договору застосовуються до відносин між позивачем та відповідачем, які виникли до моменту укладення договору. Крім цього, в період часу, за який нараховано пеню, 3% річних, інфляційні втрати договору №574/30 від 03.10.2014 ще не існувало, як і зобов'язання відповідача утримуватись від дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

В судовому засіданні 24.11.2015 представник позивача надав пояснення якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.11.2015 заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 між Компанією (продавець) та Товариством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2480-ТЕ-22, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 32667 тис. куб. м.

Як передбачено п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 4.1 договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 № 288 «Про затвердження ОСОБА_2 визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії по категоріям споживачів».

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 44 179 116,35 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу.

Матеріали справи свідчать, що до звернення позивача із позовом до суду відповідач сплатив основну заборгованість за договором в сумі 156 659,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.08.2014 № 8, у звязку із чим суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача із позовом до суду між сторонами у справі був укладений багатосторонній договір від 03.10.2014 № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014»), на виконання якого в рахунок погашення заборгованості за природний газ за 2013 відповідач платіжним дорученням від 15.10.2014 № 3 перерахував позивачеві 17 750 219,21 грн., у звязку із чим місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення 17 750 219,21 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені, 3% річних і інфляційних втрат за період з 14.02.2013 року по 31.07.2014 року та висновків місцевого суду щодо відмови в задоволенні в цій частині позову, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Господарським судом вірно встановлено, що 03.10.2014 між сторонами було укладено договір № 574/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженим постановою кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30.

Відповідно до п.п.1-9 договору про організацію взаєморозрахунків, його предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст.14 та п.2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 29.01.2014, сторони погодили погасити заборгованість відповідача перед позивачем за договором №13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012 року у сумі 17 750 219,21 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.

За змістом підпунктів 2, 3 пункту 12 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобовязалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Колегія суддів вважає, що дані договори не є новацією в розумінні ч.2 ст. 604 ЦК України з огляду на те, що вони укладений іншим колом суб'єктів, ніж договір 13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012, та не припиняє первісні зобов'язання за останнім, а лише організовує взаєморозрахунки заборгованості, яка існує по ньому. Уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

Отже, для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Виходячи з того, що строк виконання зобов'язань з оплати природного газу в сумі 17 750 219,21 грн., отриманого на умовах договору №13/2480-ТЕ-22 від 28.12.2012, сторони погодили умовами договору №574/30 від 03.10.2014 про організацію взаєморозрахунків, прострочення оплати за умовами якого позивачем не доведено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія зазначає, що договір №574/30 від 03.10.2014 набув чинності і державою профінансовано погашення заборгованості у сумі 17 750 219,21 грн. Договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог. Розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків. Відтак, враховуючи, що строки виконання зобов'язання відповідачем дотримано, підстави для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та, відповідно, задоволення апеляційної скарги - відсутні. Оскільки, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційних скаргах, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 07.10.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяГоловей В.М.

СуддіКолоколов С.І.

ОСОБА_3