Постанова № 53808702, 18.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2015 р.Справа № 914/1398/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді:Данко Л.С.,

Суддів:Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання:Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», б/н від 03.08.2015 р. (вх. № 01-05/3557/15 від 11.08.2015 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 20 липня 2015 року

у справі № 914/1398/15 (суддя Н.В.Мороз),

порушеній за позовом

Позивача: Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», м. Львів,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», м. Львів,

Про: стягнення 1128640,39 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 23707338,56 грн., та 142834,32 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вх. № 2812/15 від 03.07.2015 р, а. с. 106.) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2 п/к за довіреністю б/н від 19.12.2013 р. (довіреність видана терміном на три роки та дійсна до 19.12.2016 р.);

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Представником позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 серпня 2015 року, справу № 914/1398/15 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 р. внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/1398/15 Господарського суду Львівської області, замість суддів: Галушко Н. А. та Орищин Г.В. (перебування у відпустці) введено суддів: Давид Л.Л. та Кузя В.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2015 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», б/н від 03.08.2015 р. (вх. № 01-05/3557/15 від 11.08.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 09.09.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи), (а. с. 225-227).

З підстав зазначених у розпорядженні голови Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/1398/15 Господарського суду Львівської області, замість суддів: Давид Л.Л. та Кузя В.Л. введено суддів: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. та від 07.10.2015 р. розгляд справи було відкладено та продовжено строк розгляду спору, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання 18.11.2015 р. представник апелянта/відповідача в судове засідання жодного разу не прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду представником апелянта повторно подано клопотання б/н від 17.11.2015 р. (вх. № ЛАГС 01-04/7272/15 від 17.11.2015 р.) про відкладення розгляду справи в якому повідомляє суд, що між сторонами ведуться переговори, щодо можливості досягти балансу економічних інтересів шляхом взаємних поступок, а відтак просить відкласти розгляд справи, також до клопотання долучено копію пропозиції щодо здійснення реструктуризації діючих кредитів № 06-1/24082 від 16.11.2015 р.

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 228-230) апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20 липня 2015 року у справі № 914/1398/15 та ухвалити нове рішення про часткову відмову у задоволенні позову, також просить стягнути з позивача судові витрати.

Представник позивача в судове засідання прибув, подав через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу № 10-3/24045 від 13.11.2015 р. (вх. № ЛАГС 01-04/7217/15 від 16.11.2015 р.) в якому просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 20 липня 2015 року по справі № 914/1398/15 без змін, а скаргу без задоволення, також до відзиву долучено опис вкладення (докази надсилання відзиву на адресу апелянта) та подано заперечення на клопотання про призначення експертизи № 10-3/24046 від 13.11.2015 р. представником позивача проти клопотання про призначення експертизи усно заперечено, оскільки вважає, що відповідач свідомо зловживає своїми процесуальними правами для затягування розгляду справи, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить у задоволенні клопотання про призначення судової економічної фінансово-кредитної експертизи відмовити, рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2015 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», б/н від 03.08.2015 р. (вх. № 01-05/3557/15 від 11.08.2015 р.) до провадження та розгляд справи № 914/1398/15 з підстав зазначених в ухвалах суду від 09.09.2015 р. та від 07.10.2015 р. було відкладено, про що сторони було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Однак, представник апелянта/відповідача в судове засідання жодного разу не прибув.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Крім того, в ухвалі суду від 07.10.2015 р. участь повноважних представників судом обовязковою не визнавалась (а. с. 253-254).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає клопотання апелянта/відповідача б/н від 17.11.2015 р. (вх. № ЛАГС 01-04/7272/15 від 17.11.2015 р.) про відкладення розгляду справи, яке подане повторно відхилити та розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Щодо клопотання апелянта/відповідача (поданого через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду вх. № ЛАГС 01-05/4023/15 від 09.09.2015 р.) про призначення судової економічної фінансово-кредитної експертизи, проведення якої доручити кваліфікованим фахівцям Львівського НДІ судових експертиз, колегія суддів вважає відмовити виходячи з наступного.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання апелянт/відповідач зазначає, що призначення судової економічної, фінансово-кредитної експертизи дасть можливість встановити обґрунтованість розрахунків позивача щодо нарахування процентів по кредиту та пені, а також загальної суми заборгованості по кредиту за кредитним договором, оскільки як стверджує скаржник у справі є наявні докази суперечливості.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

При цьому, необхідність призначення судової експертизи пов'язана саме з наявністю при розгляді господарського спору певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи. Зі змісту ст.41 ГПК України випливає, що саме суд визначає при розгляді справи наявність таких питань та, відповідно, вирішує питання необхідності призначення певного виду судової експертизи у справі. Також, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства та вказаної статті зокрема, суд має право, на свій розсуд, призначити експертизу у разі такої необхідності, проте, це не являється обовязком суду, оскільки висновок експерта є лише одним із засобів доказування у справі і оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.

Згідно приписів п. 2 Постанови Пленуму ВГС України від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Слід зазначити, що поданий позивачем та відповідачем розрахунок, який є наявний в матеріалах справи є різним, однак в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність заявленого клопотання та його документальну необґрунтованість, а також відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях при дослідженні та оцінці документальних доказів наявних у матеріалах справи, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання апелянта/відповідача про призначення судової економічної фінансово-кредитної експертизи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20 липня 2015 року по справі № 914/1398/15 (суддя Мороз Н.В.) вирішено: позов задоволити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» (м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, код ЄДРПОУ 20794249) на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (м. Львів, вул. Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) 1040312,66 дол. США (що в гривневому еквіваленті становить 21851995,25 грн.) - заборгованість по тілу кредиту, 88327,73 дол. США (що в гривневому еквіваленті становить 1855343,31 грн.) заборгованість за відсотками, 1397,43 грн. заборгованість за комісією, 73080,00 грн. судового збору (п. п. 1, 2 резолютивної частини рішення). В решті позовних вимог - провадження припинено (п. 3 резолютивної частини рішення) (а. с. 209, 210-217).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 20.07.2015 р. у справі № 914/1398/15, апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо») (далі ТзОВ «ХоСаРо») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 228-230), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20 липня 2015 року у справі № 914/1398/15 та ухвалити нове рішення про часткову відмову у задоволенні позову, також просить стягнути з позивача судові витрати.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, з неповним зясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що мають значення для справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Вважає, що місцевим судом в односторонньому порядку взято до уваги заяву позивача про збільшення суми позовних вимог щодо заборгованості та нарахування заборгованості по відсотках, оскільки наведений розрахунок відповідача містить розбіжності у звяжу з чим останнім було подано відповідне клопотання про призначення судової економічної фінансово-кредитної експертизи, яку місцевим господарським судом було відхилено в односторонньому порядку, що на думку апелянта є грубим порушенням процесуального норм права.

Враховуючи наведе в апеляційній скарзі апелянт/відповідач вважає, що рішення у справі № 914/1398/15 підлягає скасуванню у звязку з недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач: Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» є правонаступником усіх прав та обовязків Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», перейменованого згідно з рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів (Протокол № 48 від 11.10.2013 р.). Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк2 є правонаступником усіх прав та обовязків Відкритого акціонерного товариства «Фольксбанк», перейменованого згідно з рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів (Протокол № 39 від 03.08.2009 р.) у звязку із приведенням діяльності Відкритого акціонерного товариства «Фольксбанк» у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк» є правонаступником усіх прав та обовязків Відкритого акціонерного товариства «Електрон Банк», перейменованого згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 36 від 03.04.2008 р.). Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» є правонаступником усіх прав та обовязків Акціонерно-комерційного «Електрон Банку», перейменованого згідно з рішенням позачергових Загальних Зборів акціонерів (протокол № 21 від 21.09.2001 р.). Акціонерно-комерційний «Електрон Банк» є правонаступником усіх прав та обовязків Акціонерно-комерційного «Електронбанку», перейменованого згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 8 від 04.09.1993 р.), який створений згідно рішення установчих зборів акціонерів (протокол № 1 від 31.08.1991 р.) та зареєстрований Національним банком України за № 25 від 10 жовтня 1991 р. що підтверджується п. 1.1. Статуту ПАТ «ВіЕс Банк» (нова редакція) (а. с. 70-91).

Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 19358632, місцезнаходження юридичної особи: 79000, Львівська обл., м. Львів, Галицький район, вул. Грабовського, буд. 11, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 97).

Відповідач/апелянт: Товариство з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо», є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 20794249, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79024, Львівська обл., м. Львів, Шевченківський район, вул. Промислова, буд. 50/52, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 94-96).

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді було подано клопотання про призначення судової економічної фінансово-кредитної експертизи (вх. № ГСЛО 2856/15 від 07.07.2015 р.), однак, місцевим господарським судом у задоволенні вищезазначеного клопотання було відмовлено з підстав зазначених у цій же постанові, з чим погоджується колегія суддів.

Відтак, повторного розяснення з приводу поданого відповідачем клопотання колегія суддів вважає не доречним.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, 28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» (перейменоване на публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» згідно рішення позачергових загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 48 від 11.10.2013 р., п. 1.1. Статуту ПАТ «ВіЕс Банк») (Банк за договором, Позивач у справі), та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» (Позичальник за договором, Відповідач у справі) укладено кредитний договір № KU019115 (а. с. 10-19).

28.12.2012 р. також до вищезазначеного договору між сторонами у справі укладено додаток № 1 до кредитного договору № KU019115 від 28.12.2012 р. (Графік погашення кредиту) (а. с. 20-21).

Колегією суддів встановлено, що вищезазначений кредитний договір та додаток № 1 до кредитного договору, укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208, 1054 Цивільного кодексу України.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), правовідносини за яким регулюються приписами ОСОБА_1 71 ЦК України.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до умов кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник приймає кредит та зобовязується належним чином виконувати боргові зобовязання, що встановлені кредитним договором та законодавством України (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. договору, сторони визначили базові умови кредитування які зазначені в розділі 1 кредитного договору.

Кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє протягом Строку користування кредитом. У випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником боргових зобовязань, строк дії кредитного договору продовжується до моменту повного виконання Позичальником боргових зобовязань. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час кредитного договору (п. 3.3. договору).

Відповідно до умов кредитного договору, банк зобовязується надати позичальнику грошові кошти в сумі 1173798,00 дол. США з кінцевим строком виконання зобовязань не пізніше 28.12.2018р., а позичальник зобовязується повертати банку кредит з періодичністю та в розмірах, визначених в розділі 1 кредитного договору та відповідно до графіку з урахуванням пільгового періоду щодо погашення кредиту.

Додатком №1 до кредитного договору № KU019115 від 28.12.2012р., який є невідємною частиною кредитного договору, банком встановлено позичальнику графік погашення кредиту. Пунктом 3 додатку № 1 встановлено, що позичальник зобовязаний повертати кредит в розмірі сум погашення кредиту протягом періодів погашення кредиту незалежно від розміру фактичної заборгованості позичальника за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, 28.12.2012 р. ТзОВ «ХоСаРо» звернулось із заявою на отримання кредитних коштів на суму 1173028,18 доларів США (а. с. 93) та розпорядженням про надання кредиту від 28.12.2012 р. ПАТ «Фольксбанк» було виділено кошти в сумі 1173028,18 дол. США. (а. с. 92), що підтверджується меморіальним ордером №1085214 від 28.12.2012р. (а. с. 7).

У звязку з проведеною реструктуризацією, 26.03.2014р. між Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору № KU019115 від 28.12.2012р. (а. с. 22-30) та додаток № 1 до кредитного договору № KU019115 від 28.12.2012 р. (Графік погашення кредиту) (а. с. 31).

Вищезазначена додаткова угода №1 до кредитного договору № KU019115 від 28.12.2012 р. та додаток № 1 до кредитного договору № KU019115 від 28.12.2012 р. сторонами також укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208 Цивільного кодексу України.

Відповідно до умов п.12.1.8 кредитного договору зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 26.03.2014р., банк має право незалежно від інших положень кредитного договору вимагати дострокового виконання боргових зобовязань в цілому або у визначений банком частині за умови утворення в позичальника простроченої заборгованості за борговими зобовязаннями.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в супереч умовам вищезазначеного кредитного договору зі змінами до нього було частково погашено суму тіла наданого кредиту на загальну суму 132715,52 доларів США (1173028,18 у. о. 132715,52 у. о. = 1040312,66 у. о.).

У звязку із вищенаведеним позивачем було направлено відповідачу повідомлення-вимогу № 09-2/817 від 19.01.2015 р. про оплату основного боргу, простроченого боргу, простроченої заборгованості за процентами та простроченої комісії, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 38/зворот).

Однак, вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Згідно ч.2. ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо» своїх зобовязань за договором щодо повернення суми кредиту не виконало в повному обсязі, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1040312,66 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 21851995,25 грн., відповідно до заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, одним із обовязків позичальника за кредитним договором є сплата процентів за користування кредитом, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Згідно п. 9.1. договору, банк здійснює надання кредиту за плату у вигляді процентів, що мають сплачуватися позичальником банку в порядку та на умовах кредитного договору. Проценти сплачуються позичальником банку в валюті(ах) кредиту. Розмір процентів (процентна ставка) визначений сторонами в розділі І кредитного договору. За домовленістю сторін для розрахунку процентів за кредитним договором може використовуватись фіксована або змінювана процентна ставка. Фіксована процентна ставка визначається числом, змінювана процентна ставка визначається із застосуванням погодженої сторонами формули, що містить індекс(и), визначений(і) в розділі І кредитного договору, який(і) час від часу змінюється(ються). У випадку застосування сторонами змінюваної процентної ставки позичальник підтверджує, що він письмово повідомлений про всі зміни процентної ставки, які відбуватимуться протягом терміну дії кредитного договору (п.9.2 кредитного договору).

Пунктом 1.9.1. розділу 1 кредитного договору встановлено проценти (процентну ставку) - 11,49% річних +3М LIBOR.

Згідно умов п.9.5.2. кредитного договору зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 26.03.2014р., сторони домовились, що у випадку порушення позичальником та/або третіми особами, що є заставодавцями, поручителями/гарантами за позичальника будь-якого із своїх зобовязань, передбачених кредитним договором та/або правочинами забезпечення, розмір процентів (процентної ставки) збільшується на 1% річних (у випадку використання змінюваної процентної ставки збільшується на 1% річних фіксований відсоток, що міститься у формулі змінюваної процентної ставки і додається до індексу, що застосовується при розрахунку змінюваної процентної ставки).

В обґрунтування підняття відсоткової ставки позивач посилається на п.1.21.1 кредитного договору, викладеного в новій редакції додатковою угодою №1 від 26.03.2014р. згідно якого, позичальник зобовязаний починаючи з третього місяця з дати отримання кредиту, проводити через поточні рахунки позичальника у банку частину оборотів в розмірі не менше ніж 90% за кожен календарний місяць. Пунктом 15.1.4 кредитного договору, зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 26.03.2014р. передбачено, що у випадку, якщо позичальник є юридичною особою,- щоквартально до 25 числа місяця наступного за звітнім кварталом та до 20 лютого року, наступного за звітнім, надати банку фінансову звітність, а саме: баланс, фінансовий звіт субєкта малого підприємництва, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості (із зазначенням суми простроченої заборгованості), довідки з за отриманими кредитами,тощо. Всупереч наведеному, ТзОВ «ХоСаРо» не надав банку довідку про обороти в інших банках.

16.05.2014р. ПАТ ВіЕс Банк прийнято рішення про підняття відсоткової ставки на 1 пункт, тобто до 12,49%+LIBOR, як це передбачено п.9.5.2.кредитного договору зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 26.03.2014 р.

Також з матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, листом від 01.10.2014р. №00092/10 (а. с. 193) позивачем було повідомлено відповідача про підняття відсоткової ставки на 1% відповідно до п.9.5.2. додаткової угоди №1 від 26.03.2014р. до кредитного договору.

Враховуючи наведене, зазначені правові норми та відповідні зобовязання ТзОВ «ХоСаРо» щодо сплати позивачеві відсотків за користування кредитом у сумі 88327, 73 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 1855343, 31 грн. порушені.

Згідно п.10.1. кредитного договору зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 26.03.2014р., банк здійснює надання кредиту за плату у вигляді комісій, що мають сплачуватися позичальником банку в порядку та на умовах кредитного договору. Види, розмір або порядок обчислення, терміни та періодичність сплати комісій, які зобовязаний сплачувати позичальник, визначено сторонами в розділі 1 кредитного договору.

У звязку з невиконанням відповідачем зобовязань щодо повернення кредиту, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за комісією в розмірі 70369,70 грн., з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог.

В процесі розгляду справи відповідачем частково погашено заборгованість за комісією в розмірі 68972,27 грн., що підтверджується банківськими виписками про рух коштів по рахунку ТзОВ «ХоСаРо» від 15.07.2015 р. (а. с. 166-168).

Відтак, внаслідок часткового погашення, заборгованість відповідача перед позивачем по комісії становить 1397,43 грн. та підлягає стягненню.

Згідно п.1.2 кредитного договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання боргових зобовязань в частині повернення кредиту/траншу та/або сплати процентів, комісій, згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаних боргових зобовязань позичальником за кожен календарний день прострочення.

На підставі п.17.2. кредитного договору, позивачем нараховано відповідачу 72464,62 грн. пеню, з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, однак в процесі розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем було погашено заборгованість по пені в розмірі 72464,62 грн., що підтверджується банківською випискою про рух коштів по рахунку ТзОВ «ХоСаРо» від 15.07.2015р. (а. с. 187-191, 197-207).

Відповідно до ч. 1 п. 1-1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, оскільки вказана сплата заборгованість за комісією в сумі 68972,27 грн. та погашення пені в розмірі 72464,62 грн. здійснені відповідачем після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ст.80 ГПК України.

Таким чином, відповідач взяті на себе зобовязання за кредитним договором виконав частково, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем не погашена в повному обсязі, становить: 1040312,66 дол. США (що в гривневому еквіваленті 21851995,25 грн.) - заборгованість за тілом кредиту, 88327, 73 дол. США (що в гривневому еквіваленті 1855343,31 грн.) заборгованість за відсотками та 1397, 43 грн. заборгованість за комісією та підлягає стягненню.

Крім того, в матеріалах справи є висновок спеціаліста незалежної аудиторської фірми «Аудит-сервіс ІНК» від 13.07.2015 р. (а. с. 172-182).

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічно, ст.526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В розумінні ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як встановлено ч. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Порушенням зобовязання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2015 р. у справі № 914/1398/15 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 20 липня 2015 року у справі № 914/1398/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

18.11.2015 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 24.11.2015 р.