Постанова № 53808664, 23.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа № 909/773/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-суддіМельник Г.І.

суддівМихалюк О.В.

ОСОБА_1

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" вих. №388 від 15.10.2015 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 р.

у справі № 909/773/15

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик", м. Київ

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь", с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область

про стягнення 178658,60 грн.

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_3 представник (довіреність №7 від 27.12.2014)

від відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року у справі №909/773/15 (суддя Максимів Т.В.) позов здоволено частково стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик" - 100000,00 (сто тисяч гривень) - основного боргу, 4514,00 (чотири тисячі пятсот чотирнадцять гривень ) - інфляційних втрат, 15655,24 (пятнадцять тисяч шістсот пятдесят пять гривень двадцять чотири копійки) - пені, 782,76 ( сімсот вісімдесят дві гривні сімдесят шість копійок) - 3% річних та 3431,05 (три тисячі чотириста тридцять одну гривню п"ять копійок) - судового збору; в частині стягнення 50600,00 (пятдесят тисяч шістсот гривень) основного боргу провадження у справі припинено; в частині стягнення 2565,70 (дві тисячі пятсот шістдесят пять гривень сімдесят копійок) - пені, 128,30 (сто двадцять вісім гривень тридцять копійок) - 3% та 4412,60 (чотири тисячі чотириста дванадцять гривень шістдесят копійок) - інфляційних втрат відмовлено.

Рішення суду мотивоване порушенням відповідачем своїх зобовязань щодо оплати наданих йому транспортно-експедиційних послуг на загальну суму 100000,00 грн., а також невірністю арифметичних розрахунків, здійснених позивачем щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №388 від 15.10.2015 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року у справі №909/773/15 та прийняти нове рішення, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Свої доводи скаржник аргументує невірністю розрахунку штрафних санкцій та санкцій, визначених ст. 625 ЦК України, проведенням таких розрахунків не в хронологічному порядку за актами про надання послуг, що призвело до збільшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та вважає рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року законним та обгрунтованим.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 23.11.2015 року.

В дане судове засідання прибув представник позивача, який підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також висловив свої міркування щодо питань, які виникли в ході судового засідання, однак представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року та повідомлення про вручення поштового відправлення №7754300048820.

Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року у справі №909/773/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" вих. №388 від 15.10.2015 року без задоволення, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення 178658,60 грн. заборгованості, що виникла у результаті неналежного виконання відповідачем умов договору №020-2015 від 05.02.2015 року.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на невиконання відповідачем умов укладеного 05.02.2015 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик" (перевізник) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" (замовник) договору №020-2015 (надалі - договір), за умовами якого перевізник (позивач) бере на себе зобовязання надавати транспортно-екпедиційні послуги по організації перевезення вантажів замовника (відповідача), а також доставляти автомобільним транспортом довіреного йому замовником вантажу у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник (відповідач) зобовязується сплатити провізну плату за надані перевізником (позивачем) транспортно-експедиційні послуги та за послуги з перевезення вантажів відповідно до умов цього договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення, що подаються замовником за формою встановленою в додатку №1 до цього договору.

Згідно п.5.3. договору, сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акта виконаних робіт. Підставою для виставлення рахунка-фактури є підписання акта виконаних робіт.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 30 (тридцяти) банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

У випадку прострочення оплати за надані послуги замовник сплачує перевізнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу (п.6.3.2. Договору).

Сплата штрафних санкцій і відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання цього договору, якщо у ході виникнення конфліктних ситуацій не було досягнуто згоди про інше (п. 6.4 договору).

Аналізом матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 190 600,00 грн., що підтверджується актами надання послуг №951 від 10.02.2015 року, №977 від 10.02.2015 року, №843 від 12.02.2015 року, №899 від 12.02.2015 року, №902 від 13.02.2015 року, №1101 від 18.02.2015 року, №1394 від 05.03.2015 року, №1322 від 07.03.2015 року, №1396 від 09.03.2015 року, №1475 від 10.03.2015 року, №2071 від 27.03.2015 року, №2184 від 01.04.2015 року, №2401 від 06.04.2015 року, №2376 від 09.04.2015 року, №2440 від 14.04.2015 року, №1148 від 21.02.2015 року, які підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками (а.с. 19-34).

Проте, відповідач в порушення договірних зобов'язань за спірний період розрахувався частково, оплативши надані послуги в загальній сумі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №298 від 08.05.2015 року, №451 від 26.05.2015 року, №163 від 15.06.2015 року, № 668 від 17.06.2015 року, №236 від 01.07.2015 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 47-51), внаслідок чого заборгованість перед позивачем склала 150 600,00 грн.

27.04.2015 року на адресу відповідача було направлено вимогу-претензію про погашення простроченої заборгованості за надані послуги №870 від 24.04.2015 року з вимогою погасити прострочену заборгованість, дана вимога-претензія 30.04.2015 року була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від (а.с. 46).

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дана правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормами ст.11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши умови договору №020-2015 від 05.02.2015 року та норми чинного законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок, про те що укладений між сторонами спору договір, є договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням (ст. 929 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом, ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки, сторонами у п. 5.4. договору було погоджено строк оплати послуг, а відповідачем було його порушено, в останнього на момент звернення з позовом до суду існувала заборгованість в сумі 150600,00 грн. Проте, як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідачем була погашена сума основного боргу на загальну суму 50600,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №2600722575 від 24.07.2015 року, №2600722671 від 07.08.2015 року, №2600930303 від 03.09.2015 року, №2600930364 від 11.09.2015 року (а.с.81-84), у звязку з чим місцевим господарським судом було вірно припинено провадження у справі, на підставі п.1-1ч. 1 ст. 80 ГПК України, в частині основного боргу на суму 50600,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортно-експидеційні послуги склала суму в розмірі 100000,00 грн., яка обгрунтовано задоволена місцевим господарським судом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 15655,24 грн. пені та відмову позивачу в решті суми, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 193 ГК України, яка кореспондує зі статтею 526 ЦК України, передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Аналогічні положення містяться у ст. 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони у п 6.3.2 договору, встановили, що у випадку прострочення оплати за надані послуги замовник сплачує перевізнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно розрахунків позивача, вудповідачу нараховано за спірні періоди з врахуванням сум та дат часткової оплати вартості отриманих послуг 18220,94 грн. пені.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок пені за допомогою системи «Ліга: Закон», колегія суддів, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 15655, 24 пені, та відмову в решті суми, вважає обгрунтованим, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині слід визнати необгрунтованими.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобовязанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування 3% річних, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 782,76 грн.

Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 4514,00 грн. інфляційних втрат та відмову позивачу в решті суми, колегія суддів зазначає наступне.

У п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін).

При цьому, порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції. Водночас, розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів вважає мотивованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення інфляційних нарахувань в розмірі 4514,00 грн.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26.12.2011р. №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року у справі № 909/773/15 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Мізунь" вих. №388 від 15.10.2015 року без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 року у справі № 909/773/15 в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складений 24.11.2015р.

Головуючий-суддяМельник Г.І.

СуддяМихалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.