Постанова № 53808193, 17.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа № 914/2329/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-суддіКостів Т.С.

суддівМарко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО, м.Львів, вих. № 119/1727 від 08.10.2015 року

на рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2015 р.

у справі № 914/2329/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Еквівес, м.Київ,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства ,,ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО, м.Львів

про: стягнення заборгованості 70 276,19 грн..

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився.;

від відповідача: не зявився;

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 24.09.2015 р. у справі №914/2329/15 (суддя Ділай У.І.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Еквівес до Публічного акціонерного товариства ,,ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО про стягнення заборгованості 70 276,19 грн. задоволено частково. Вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства ,,ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Еквівес- 23 667,44 грн. інфляційних втрат, 2617,58 грн.- 3 % річних та 683,34 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 24.09.2015 р. у справі № 914/2329/15, відповідач Публічне акціонерне товариство ,,ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що умовами договору Б-307, зокрема п. 4.1 передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого товару протягом 90 днів після його поставки на склад покупця, проведення вхідного контролю товару, предявлення постачальником рахунка на оплату товару та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної і документів, передбачених Договором. Відповідно до п. 5.6 договору Б-307, товар вважається поставленим покупцю з дати підписання Сторонами видаткових накладних. В матеріалах справи відсутні докази про дату поставки товару та дату підписання сторонами видаткових накладних, так як видаткові накладні підписані сторонами без зазначення дати підписання. Вважати датою поставки товару на склад покупця дату оформлення позивачем видаткових накладних не можна. При розрахунку інфляційних нарахувань судом першої інстанції безпідставне брався до уваги жовтень місяць 2014 р., протягом якого, нібито, тривало прострочення оплати. Судом першої інстанції не враховано розяснення, надані постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» щодо розрахунку інфляційних нарахувань. Зокрема, абзацом третім пункту 3.2 зазначеної постанови встановлено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Якщо на кінець жовтня 2014 р. (місяця, в якому, на думку суду першої інстанції, мав бути здійснений платіж) сума боргу за Договором Б-307 становила 272 280,00 грн., то інфляційні нарахування слід здійснювати з листопада 2014 р. (місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж). Таким чином, інфляційні нарахування становитимуть 13 341,72 грн., що є на 3 372,76 грн. менше суми інфляційних нарахувань, визначених судом першої інстанції.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 24.09.15 р. у справі № 914/2329/15 та відмовити у позові.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2015р. справу № 914/2329/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_2 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 27.10.2015 р..

Ухвалою суду від 27.10.2015 року розгляд справи відкладався з підстав, наведених у ній.

Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року, у звязку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/2329/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Гнатюк Г.М..

Ухвалою суду від 10.11.2015 року розгляд справи відкладався з підстав, наведених у ній.

Розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 року, у звязку із зайнятістю судді Гнатюк Г.М. у складі іншої судової колегії, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/2329//15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Желік М.Б..

В судове засідання 17.10.2015 року представники сторін не зявились, причин неявки суду не довели, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 12.05.2014р. між позивачем та скаржником укладено договір закупівлі товару № Б-307 та договір № Б-308, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобовязувався поставити відповідачу товар, зазначений в специфікації, а відповідач прийняти і оплатити такий товар. У п. 4.1. вказаних договорів сторони узгодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем поставленого товару протягом 90-то днів після його поставки на склад відповідача, проведення вхідного контролю товару, предявлення позивачем рахунка на оплату товару та за умови надання позивачем належним чином оформленої податкової накладної і документів. Відповідно до умов п. 7.7 договорів сторони узгодили, що за односторонню безпідставну відмову від виконання своїх зобовязань, що випливають з договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10-ти відсотків від суми договору.

На виконання умов вказаних договорів закупівлі товару позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується копіями видаткової накладної №Е-1548 від 14.07.2014р., видаткової накладної № Е-1092 від 14.07.2014р., видаткової накладної № Е-1094 від 25.07.2014р., дати підписання яких не зазначені.

Позивач покликався на те, що в обумовлені п. 4.1. строки скаржник не розрахувався з позивачем за поставлений товар. В порядку досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із вимогами оплатити заборгованість. 09.01.2015р. відповідачем оплачено заборгованість за поставлений товар за договором № Б-307 від 12.05.2014р. в розмірі 272280 грн. та 04.12.2014р. оплачено заборгованість за поставлений товар по договору № Б-308 від 12.05.2014р. в розмірі 160800 грн. Позивач визнав, що сума основного боргу була повністю погашена скаржником, але із порушенням строків виконання зобовязання. Тому ТзОВ Еквівес звернулося до суду, керуючись умовами п.7.7. договору, нарахувало відповідачу 10% штрафу за договором № Б-307 від 12.05.2014р. в розмірі 27228 грн. та 10% штрафу по договору № Б-308 від 12.05.2014р. в розмірі 16000 грн., 24430,61 грн. інфляційних нарахувань та 2617,58 грн. 3% річних.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив із того, що за договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 ГК України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Скаржник не заперечував, по-суті, факт прострочки виконання ним грошового зобвязання, однак, посилався на помилковість визначення судом дати поставок 14.07.2014 р.. Доказів іншої дати поставки скаржник апеляційному суду не надав. Натомість, даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції щодо відповідного факту несвоєчасного виконання відповідачем зобовязань за договором закупівлі товару № Б-307 від 14.05.2014р. та договором № Б-308 від 14.05.2014р., ґрунтується на досліджених судом доказах, оцінених в їх сукупності.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафної санкції.

Оскільки за змістом п. 7.7 договорів відповідальність наступає за односторонню безпідставну відмову від виконання своїх зобовязань, а скаржник не відмовлявся від виконання своїх зобовязань, виконавши їх в повному обсязі, хоча і несвоєчасно, ця позовна вимога підставно не була задоволена.

У п. 4.1. вказаних договорів сторони узгодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем поставленого товару протягом 90-то днів після його поставки на склад відповідача, проведення вхідного контролю товару, предявлення позивачем рахунка на оплату товару та за умови надання позивачем належним чином оформленої податкової накладної і документів. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції, враховуючи зміст апеляційної скарги, було здійснено перерахунок інфляційних втрат, 3% річних. Таким перерахунком підтверджено правильність визначення судом першої інстанції зазначених сум та, відповідно, врахування положень п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2015 р. у справі № 914/2329/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО, м.Львів, вих. № 119/1727 від 08.10.2015 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2015 р. у справі № 914/2329/15 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 23.11.2015 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.