Рішення № 53808142, 25.11.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2015 р.Справа № 922/5832/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства заводу "Арсенал", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Яковлівка про стягнення 2052,39 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство завод "Арсенал" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якій позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за договором №В\А-29-14 від 01.05.2014р. в розмірі 1121,02 грн., інфляційні збитки за весь час прострочення у розмірі 605,87 грн., 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 39,71 грн., пеню за весь час користування коштами в розмірі 285,79 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Надав через канцелярію господарського суду Харківської області 11.11.15р. клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами, яке судом задоволено.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. До господарського суду Харківської області 09 листопада 2015 року повернулась ухвала від 02 листопада 2015 року про порушення провадження у справі, яка була направлена на адресу відповідача: АДРЕСА_1, з відміткою пошти: за зазначеною адресою не проживає.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи господарським судом встановлено наступне.

01 травня 2014 р. між позивачем (зберігач) та відповідачем (замовник) був укладений договір № В\А-29-14 про надання послуг по зберіганню товарів та створення умов для виїзної торгівлі на території ДП завод "Арсенал" (далі по тексту договір).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1.1 договору, відповідач передає, а позивач приймає на зберігання наступне майно: холодильне обладнання та завезені для виїзної торгівлі продовольчі товари, сільськогосподарську продукцію, товари побутової хімії та легкої промисловості згідно накладних замовника.

Пунктом 1.2. договору визначено, що для належного зберігання майна та товарів позивач забезпечує відповідача тимчасовим складським приміщенням у вигляді одного кіоску для виїзної торгівлі, який підключається до електромережі.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що відповідач сплачує позивачу вартість послуг по зберіганню товарів та створення умов для проведення виїзної торгівлі в сумі 1088,28 шляхом перерахування цієї суми на поточний рахунок позивача до 5-го числа кожного місяця, в пункті 4.2 договору зазначено, що до 10 числа кожного місяця, який наступає за звітним, компенсує позивачу вартість спожитої електроенергії, кількість якої визначається по лічильниках, встановлених відповідачем та опломбованих позивачем.

Відповідач не здійснив розрахунок за липень 2014р. по договору, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю ДП завод "Арсенал" по рахунку 3771 за вересень 2015 р., актом надання послуг № З від 31.07.2014 р. та актом приймання-передавання електроенергії за липень 2014 року від 31.07.2014 р., у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, що складає 1121,02 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в сумі заборгованості у розмірі 1121,02грн.

Окрім того, позивачем заявлені до стягнення: інфляційні збитки у розмірі 605,87 грн., 3% річних у розмірі 39,71 грн. та пеня у розмірі 285,79 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договором не передбачено стягнення пені у разі порушення строку виконання грошового зобов'язання, але частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, 3% річних та інфляційних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 19.10.2005р. НОМЕР_1) на користь Державного підприємства заводу "Арсенал" (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, код ЄДРПОУ 14310520, р/р 26001051409671 у Чернігівському РУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 353586, ІПН 143105226550) суму боргу за договором №В\А-29-14 від 01.05.2014р. в розмірі 1121,02 грн., інфляційні збитки у розмірі 605,87 грн., 3% річних у розмірі 39,71 грн., пеню у розмірі 285,79 грн. та судовий збір у розмірі 1218,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.11.2015 р.

Суддя Ю.В. Светлічний