Рішення № 53804904, 25.11.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.11.15р. Справа № 904/9556/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Сервіс" (м. Дніпропетровськ)

до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за виконані роботи із заповнення дверних прорізів згідно договору № ПР/БМЕС-131442/НЮ від 04.10.2013 у загальному розмірі 148 316 грн. 81 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 15.10.2015)

від відповідача: ОСОБА_3 - юрисконсульт 1 категорії (довіреність № 55 від 01.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Сервіс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - відповідач) заборгованість за договором № ПР/БМЕС-131442/НЮ від 04.10.2013 у загальному розмірі 148 316 грн. 81 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 97 332 грн. 14 коп. - основний борг;

- 47 658 грн. 06 коп. - інфляційні втрати;

- 3 326 грн. 61 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № ПР/БМЕС-131442/НЮ від 04.10.2013 в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем у жовтні 2013 року робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 62 209 грн. 80 коп. Також позивач посилається на те, що відповідачем не були оплачені поставлені 31.10.2013 та 24.12.2013 року дверні блоки на загальну суму 35 122 грн. 34 коп. У зв'язку з цим, позивач заявив до стягнення з відповідача основний борг в загальній сумі 97 332 грн. 14 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач розрахував та просить суд стягнути інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 10.01.2014 по 22.10.2015 в сумі 47 658 грн. 06 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 10.01.2014 по 22.10.2015 в сумі 3 326 грн. 61 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 25.11.2015.

У судове засідання 25.11.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, представником позивача у судовому засіданні 25.11.2015 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Від відповідача надійшов відзив на позов (вх.суду 77495/15 від 25.11.2015), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на наступне.

Підтвердження позивачем наявності заборгованості видатковими накладними № РН-1031134 та № РН-3107135 є безпідставним, оскільки договір № ПР/БМЕС-131442/НЮ від 04.10.2013 є договором підряду, а не купівлі-продажу або поставки товару, таким чином за вказаним договором не могли відбуватися ні купівля-продаж, ні поставка товарів. За умовами цього Договору позивач (підрядник) зобов'язувався на свій ризик згідно проектно-кошторисній документації виконати роботи із заповнення дверних прорізів по об'єкту "Будівництво вокзалу по ст.Рокувата" та здати в установлений договором строк закінчені роботи, а відповідач (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи (пункт 1.1 договору підряду). Тобто, відповідач повинен за вказаним договором підряду оплатити саме роботи виконані позивачем та матеріали, що використовувались позивачем (підрядником) при виконанні робіт за вищевказаним договором підряду. Документами, якими підтверджуються обсяги та вартість виконаних підрядних робіт, включаючи вартість використаних матеріалів, є акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3. Відповідно до змісту пункту 3.1 договору № ПР/БМЕС-131442/НЮ від 04.10.2013 остаточна оплата виконаних робіт проводиться замовником (відповідачем) протягом 45-ти банківських днів по факту підписання актів виконаних робіт форми фКБ-2в за довідкою КБ-3.

Також, у відзиві на позов, відповідач посилається на те, що між позивачем та відповідачем 27.12.2013 було підписано протокол про залік взаємних вимог, згідно з пунктом 3 якого від моменту підписання протоколу сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками за зобов'язаннями, які заліковуються за протоколом на суму 209 426 грн. 62 коп. У вказану суму, в тому числі, увійшла вартість товарно-матеріальних цінностей на суму 14 944 грн. 80 коп. з ПДВ та 20 177 грн. 54 коп. з ПДВ, придбаних відповідачем у позивача для роботи на об'єкті "Будівництво вокзалу по ст.Рокувата", що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 25.12.2013 між відокремленим структурним підрозділом "Криворізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління" державного підприємства "Придніпровська залізниця" та ТОВ "ОСОБА_1 Сервіс".

З приводу частини позовних вимог, що стосується заборгованості за виконані в жовтні 2013 року роботи, відповідач зазначив у відзиві наступне.

В слідчому відділі Управління МВС України на Придніпровській залізниці перебували матеріали кримінальних проваджень (які в подальшому в зв'язку з реорганізацією правоохоронних органів були перерозподілені між райвідділами міст Дніпропетровська та ОСОБА_4, а також прокуратурою Довгинцівського району м. Кривого Рогу ) у відношенні посадових осіб ТОВ "ОСОБА_1 Сервіс", за якими в ході досудового розслідування було встановлено, що у 2013 році посадові особи товариства при виконанні робіт на об'єкті "Будівництво вокзалу ст.Рокувата" внесли неправдиві відомості в акти виконаних робіт і надали останні в адресу ДП "Придніпровська залізниця". У зв'язку з вказаним розслідуванням оригінали документів були у відповідача вилучені. Отже, до повного вирішення всіх спірних питань, отримання результатів судово-будівельної та економічної експертиз, враховуючі відкриті кримінальні провадження у відношенні посадових осіб позивача щодо виконання робіт, відповідач не може задовольнити позовні вимоги позивача.

Представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 25.11.2015 було зауважено, що кожним надано всі докази та матеріали, на підтвердження своєї правової позиції, та підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.10.2013 між Державним підприємством "Придніпровська залізниця" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Сервіс" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір № ПР/БМЕС-131442/НЮ (далі - договір) (а.с.10-16), відповідно до умов якого підрядник зобов'язався на свій ризик згідно проектно-кошторисної документації виконати роботи із заповнення дверних прорізів по об'єкту "Будівництво вокзалу по ст. Рокувата", та здати в установлений договором строк закінчені роботи, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи. Власником результату виконання робіт є замовник (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 19.1. договору сторони погодили, що договір набуває законної сили з моменту підписання і діє до 31.12.2013, в частині розрахунків до повного виконання.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України)

Згідно з пунктом 2.1. договору обсяг, характер, вартість робіт та використаних матеріалів передбачених у пункті 1.1. договору, визначається динамічною договірною ціною (додаток № 1) до договору, яка узгоджується сторонами і є невід'ємною частиною договору та підставою взаємних розрахунків згідно з ДБН Д.1.1-1-2000. договірна ціна є додатком до договору. Додаток договору складає його невід'ємну частину і набирає чинності з моменту його підписання (пункти 20.1. та 20.2. договору).

У відповідності до вказаних пунктів договору позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 до договору - Договірну ціну, якою сторони визначили, що витрати по будівництву вокзалу по ст. Рокувата складають 162 263 грн. 83 коп. (а.с.7).

Відповідно, згідно з пунктом 3.1. договору вартість всіх по договору робіт, матеріалів, що використовуються підрядником визначається у сумі 162 263 грн. 83 коп., у тому числі ПДВ 20%. Оплата виконаних робіт проводиться замовником за рахунок власних коштів протягом 45-ти банківських днів з моменту підписання акту про виконані роботи форми КБ-2в за довідкою КБ-3.

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У розділі 2 договору сторони погодили характер робіт, що виконується підрядником, а саме:

- початок виконання робіт - з моменту укладання договору (пункт 2.2. договору);

- замовник разом з заявкою, надає підряднику необхідну проектно-кошторисну документацію, креслення, а також інші необхідні документи для виконання робіт (пункт 2.3. договору);

- роботи виконуються з матеріалів підрядника (пункт 2.5. договору).

Підрядник забезпечує виконання робіт згідно проектно-кошторисної документації (пункт 6.2. договору).

Згідно з пунктом 8.4. договору термін виконання - до 20.10.2013. Початок виконання робіт підрядником - з моменту підписання договору.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У розділі 4 договору сторони визначили порядок здачі та приймання робіт, а саме:

- передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником проводиться після виконання підрядником всього обсягу робіт передбаченого пунктом 2.1. договору та оформляється актом про виконані роботи форми КБ-2в за довідкою КБ-3, підписаними сторонами (пункт 4.1. договору);

- у термін 5-х календарних днів після виконання робіт і підписання акту про виконані роботи, підрядник зобов'язаний передати всю документацію та креслення, а також акти на скриті роботи замовнику (пункт 4.2. договору);

- у разі мотивованої відмови замовника прийняти виконані роботи, сторонами складається акт з переліком розбіжностей (пункт 4.3. договору);

- якщо при здаванні-прийманні робіт будуть виявлені суттєві недоробки та недоліки, що виникли з вини підрядника, замовник не підписує акт виконаних робіт та затримує оплату робіт, виконаних з порушенням до усунення підрядником недоліків у строки встановлені замовником (пункт 4.5. договору);

- право власності на результат роботи переходить до замовника з моменту підписання акту про виконані роботи (пункт 4.8. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем у жовтні 2013 року були виконані роботи по будівництву вокзалу на станції Рокувата Придніпровської залізниці (заповнення дверних прорізів блоками) на загальну суму 62 209 грн. 80 коп., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року від 31.10.2013 (а.с.19-23).

Слід зауважити, що вказаний акт підписаний відповідачем та скріплений його печаткою без будь-яких претензій та зауважень. Крім того, у судовому засіданні 25.11.2015 представником позивача було повідомлено, що під час прийняття виконаних робіт сторонами не було виявлено недоліків, про що, з урахуванням положень пункту 4.5. договору, свідчить підписання вказаного акту відповідачем.

При цьому, у пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт проводиться замовником за рахунок власних коштів протягом 45-ти банківських днів з моменту підписання акту про виконані роботи форми КБ-2в за довідкою КБ-3. Вид розрахунків: 100% грошова, безготівкова.

Так, у строки, визначені у пункті 3.1. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 62 209 грн. 80 коп.

Так, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних підрядних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 62 209 грн. 80 коп., що і є причиною спору.

Так, судом встановлено, що роботи виконані за вказаним вище актом приймання виконаних будівельних робіт відповідають роботам, що визначені умовами договору.

При цьому, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 62 209 грн. 80 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких заперечень.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. З вищезазначеного акту вбачається, що акт підписаний без заперечень. Крім того, враховуючи положення пункту 4.5. договору, сам факт підписання вказаного акту свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Враховуючи викладене, посилання відповідача у відзиві на позов на кримінальні провадження не можуть прийматися до уваги судом.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище, в пункті 3.1. договору сторони погодили порядок та строк оплати.

При цьому, в порушення умов вказаного пункту договору, а також вищевказаних положень законодавства, відповідачем виконані позивачем роботи оплачені не були.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 3.1. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 62 209 грн. 80 коп. є таким, що настав 10.01.2014.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати виконаних робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 62 209 грн. 80 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Судом було враховано, що у пункті 13.2. договору сторони встановили, що досудове врегулювання спорів - обов'язкове. У разі недосягнення сторонами згоди врегулювання спорів вирішується у господарському суді.

З приводу вказаної обставини суд зазначає наступне.

Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 62 209 грн. 80 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 62 209 грн. 80 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідачем не були оплачені поставлені 31.10.2013 та 24.12.2013 року дверні блоки на загальну суму 35 122 грн. 34 коп. У зв'язку з цим, позивач заявив до стягнення з відповідача основний борг в загальній сумі 97 332 грн. 14 коп. На підтвердження наявності вказаної заборгованості позивач долучив до матеріалів справи наступні видаткові накладні:

- видаткова накладна № РН-1031134 від 31.10.2013 на суму 20 177 грн. 54 коп. (а.с.32);

- видаткова накладна № РН-3107135 від 24.12.2013 на суму 14 944 грн. 80 коп. (а.с.33).

Відповідачем було долучено до матеріалів справи протокол про залік взаємних вимог між позивачем та відповідачем від 27.12.2013, згідно з пунктом 3 якого від моменту підписання протоколу сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками за зобов'язаннями, які заліковуються за протоколом на суму 209 426 грн. 62 коп. У вказану суму, в тому числі, увійшла вартість товарно-матеріальних цінностей на суму 14 944 грн. 80 коп. з ПДВ та 20 177 грн. 54 коп. з ПДВ, придбаних відповідачем у позивача для роботи на об'єкті "Будівництво вокзалу по ст.Рокувата", що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 25.12.2013 між відокремленим структурним підрозділом "Криворізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління" державного підприємства "Придніпровська залізниця" та ТОВ "ОСОБА_1 Сервіс". Так, представником відповідача у судовому засіданні пояснив відсутність вказаних в накладним сум тим, що що у вказаному акті суми вказані без ПДВ. ПДВ зазначено окремо. Крім того, факт заліку вказаних вимог було підтверджено також у представником позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача частини основного боргу в сумі 35 122 грн. 34 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з 10.01.2014 по 22.10.2015 в сумі 47 658 грн. 06 коп. та 3% річних за цей же період в сумі 3 326 грн. 61 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок містить порушення у визначенні періоду прострочення (позивачем невірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог), крім того, позивачем під час його проведення не було враховано, що останній день строку для оплати виконаних робіт припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 10.01.2014, а отже розрахунок позивача визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено наступне:

- в період з 11.01.2014 по 22.10.2015 заборгованість відповідача перед позивачем становила 62 209 грн. 80 коп., а отже, інфляційні втрати за період з лютого 2014 року по вересень 2015 року складають 47 384 грн. 12 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 47 384 грн. 12 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, проведеного позивачем, та встановлено, що в ньому, як і в розрахунку інфляційних втрат, не було враховано, що останній день строку для оплати виконаних робіт припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 10.01.2014, а отже розрахунок 3% річних позивача також визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено наступне:

- в період з 11.01.2014 по 22.10.2015 заборгованість відповідача перед позивачем становила 62 209 грн. 80 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 3 323 грн. 54 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 323 грн. 54 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 148 316 грн. 81 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 224 грн. 75 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно з платіжним дорученням № 630 від 23.10.2015 сплачено 2 225 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 25 коп. (2 225,00 - 2 224,75).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Придніпровська залізниця", (49602, м.Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 108; ідентифікаційний код 01073828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Сервіс" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Комсомольська, будинок 58 кімната 435/1; ідентифікаційний код 38676920) - 62 209 грн. 80 коп. основного боргу, 47 384 грн. 12 коп. - інфляційних втрат, 3 323 грн. 54 коп. - 3% річних, 1 693 грн. 76 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Сервіс" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Комсомольська, будинок 58 кімната 435/1; ідентифікаційний код 38676920) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 25 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 630 від 23.10.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_5